16. Створення та діяльність братств у XVI – початку XVII ст. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробудженням "сплячого генія" українського народу. Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникали при православних церквах. Вони не обмежувалися релігійними справами, а вважали своїм основним завданням поширення освіти серед українського населення та захист православ´я перед католицтвом й одночасно захист української нації. При братствах засновувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу проводили Віденське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615) братства.

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі заснував вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька академія. За декілька десятків років функціонування академія підготувала 500 випускників, багато з яких стали організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши таким чином чималу роль у поширенні освіти серед українського та інших на родів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 p.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор A.M. Алексюк вважає, що розглядати це питання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час, порівняно з іншими школами, Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років XX ст. висловлювали припущення, що школи "вищого типу" існували ще за часів Київської Русі. Є також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 р. у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри "вищого духовенства і феодальної знаті". Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов´янства була Києво-Могилянська академія.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. — жовтень 1594 р.) — перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім´я Дем´ян) Наливайко (друга половина XVI ст. — 1627р.) — український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578—1634) — відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської братської школи, проповідник; Ян Лятос — професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова(Іван) Княгининський (бл. 1550—1621) — український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію.

З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

Україна за географічним положенням належить до європейських країн, тому розвиток культури в Європі XV—XVI ст., коли відбувалося повернення до кращих традицій античного мистецтва і літератури, що згодом дістав назву Ренесанс, або Відродження, справив благодатний вплив на культуру українського народу. У межах загальнокультурного процесу європейських країн розвивалися письменство, шкільництво, почала складатися система освіти: монастирські школи, школи при соборах та університети.

Орієнтиром були країни Західної Європи. Йшлося не лише про розширення загальноосвітніх

Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ'я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу ("цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест") стояти за православну віру "до останньої краплі крові", "до останнього подиху".

Загалом, у XVI – XVII столітті в Україні існувало п’ять груп шкіл, які хоч і були різні за своїм ідеологічним спрямуванням, але мали деякі спільні організаційні форми та методи навчання: братські школи і школи в полках; школи при монастирях і церквах (парафіяльні);школи протестантських общин – кальвіністів, лютеран, аріан; католицькі школи орденів єзуїтів і піар; школи Запорізької Січі.

Все ж таки, особливо велика заслуга у сраві пожвавлення шкільної освіти належить братствам – громадським організаціям православних міщан, а потім і селян в Україні і Білорусі XVI – XVIII століття. Адже братства були могутнім демократичним рухом, спрямованим на боротьбу проти національного гноблення й тиску, на ті основи християнства, які відповідали глибинним інтересам українського народу. Братські школи були найголовнішим засобом цієї боротьби.

Аналіз усіх аспектів роботи братських шкіл України свідчить про глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні. Головними елементами системної організації цього процесу є такі ідеї:

· Глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючого покоління.

· Чітка організація педагогічного процесу.

· Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

· Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Вивчення документів, які стосуються братських шкіл, свідчить про те, що всі зазначені елементи тісно пов’язані з історією. Культурою, боротьбою за незалежність та збереження національної самобутності українського народу. Розглянемо кожен з цих елементів.

Учні братських шкіл, як правило, вивчали рідну (“просту”) мову, слов’янську, грецьку, латинську й польську, але не однаковою мірою. Особлива увага приділялась вивченню слов’янської мови, У ній братчики бачили засіб збереження народності й зміцнення зв’язків з іншими слов’янськими народами. Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Один запитував іншого грецькою мовою, а той, кого запитували, мав відповідати слов’янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники. Учителі розрізняли слов’янську і рідну мови, зазначаючи. Що не всі терміни можна перекласти із слов’янської на рідну мову. І. Вишенський рекомендував друкувати книги і статути слов’янською мовою. А що незрозуміле, просто тлумачити, викладати. Для навчання грамоти цією мовою в Україні було надруковано велику кількість букварів, Перший такий буквар склав Лаврентій Зизаній, назвавши його “ Наука к чтению и пониманию письма словенського “.

Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному вихованню. Обов’язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі.

Розглядаючи елементи класно-урочної системи навчання, потрібно зазначити, що в роботі братських шкіл вперше спостерігається групова організація навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.

Загалом, навчання в братських школах ділилось на два етапи: початкове і середнє.

Початкове навчання – це читання (розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння). Письмо, вивчення граматики, лічба, церковний спів та порядок.

Середнє навчання охоплювало вивчення граматики, риторики, діалектики, музики. Учні вивчали слов’янську, українську (просту),грецьку, латинську та польську мови.