- •1.Предмет, завдання і значення курсу історії України.
- •3. Сутність понять „етнос",„народність", „народ ,„нація".Основні концепції формування українського народу.
- •5. Стародавні етнічні процеси на території України та їх роль в етногенезі українців.
- •6. Теорії прабатьківщини слов'ян та основні етапи слов'янського етногенезу.
- •7. Особливості етнічного розвитку в князівський період української історії.
- •1. Вирізнення українського народу із давньоруської етнополітичної спільноти
- •2. Український етнос в умовах кризи давньоруської державності та золотоординського поневолення
- •3. Український етнос у XIV - другій половині XVI ст.
- •8. Проблема формування трьох східнослов'янських етносів, теорія „давньоруської народності”: міф, чи реальність.
- •9. Етнічний розвиток українських земель в період Козаччини.
- •10. Походження назв „Україна", „Малоросія", „Великоросія", „Росія". Походження назви "Україна"
- •Происхождение и употребление слова «Русь»
- •11. Становище українського етносу в XIX – XX ст.
- •12. Особливості формування української нації.
- •13. Роль і значення української діаспори в сучасному українському націогенезі.
- •14. Сучасний стан українського етносу та нації.
- •15. Зародження українського визвольного руху (XIV - початок XVII ст.).
- •Чинний націоналізм[ред. • ред. Код]
- •Козакійство[ред. • ред. Код]
- •16. Створення та діяльність братств у XVI – початку XVII ст. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств
- •17. Козаччина та її роль в історії українського народу. Козаччина
- •18. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.
- •19. Українська національно-визвольна революція середини XVII ст.
- •20. Причини та характер визвольної війни
- •Повстання
- •Утворення держави
- •21. Національно-визвольна і антифеодальна боротьба на Правобережній та Західній Україні наприкінці XVII – XVIII ст.
- •22. Українське національне відродження XIX ст., його сутність та зміст.
- •23. Особливості українського національного відродження хіх ст. Західній Україні
- •24. Роль Кирило-Мефодіївське братство в українському національному відродженні XIX ст.
- •25. Вплив ідей т.Шевченка, м.Драгоманова, м.Міхновського на розвиток українського національного руху.
- •Участь у гетьманському русі
- •26. Створення та діяльність політичних партій в Україні на рубежі хіх – хх
- •27. Українська національно-демократична революція 1917 – 1921 pp.
- •28. Причини поразки та уроки української революції 1917 – 1921 pp., її історичне значення.
- •2. Причини поразки революції
- •3. Історичні уроки революційних подій 1917-1921рр. В Україні
- •29. Політика "українізації'' в Україні у 20-х рр., XX ст.
14. Сучасний стан українського етносу та нації.
15. Зародження українського визвольного руху (XIV - початок XVII ст.).
Головною метою організації визвольного руху було продовження збройної боротьби за встановлення незалежної соборної України на українських етнічних землях. Рух був прямим наслідком втрати державності на початку 1920-х років (див. Українська революція 1917—1921).
Ідеологія руху еволюціонувала впродовж усіх років його існування. У питаннях майбутнього політичного та соціально-економічного ладу незалежної України існували розбіжності, бо рух об'єднував представників великого спектру партій — від соціалістичних до консервативних.
Чинний націоналізм[ред. • ред. Код]
Під впливом популярного публіциста й філософа Дмитра Донцова, емігранта зі Східної України, на початку 1920-х років в середовищі військових ветеранів революції істудентства поширюється думка, що в поразці Української народної республіки винні соціалістичні ідеї та надмірно «демократичний» стиль керівництва лідерів УНР.
Тому мету незалежності зараз планувалось здобути через національну революцію, очолену диктатором, який створить уряд з представленням інтересів усіх регіонів тастанів України. Нація мала стати абсолютом, а людина — надлюдиною Фрідріха Ніцше. Донцов стверджував, що у XX сторіччі світ стане свідком «сутінок богів, яким молився у XIX сторіччі», що нова людина має бути створена з «вогнем фанатичної самовідданості» та «залізною силою ентузіазму», і що єдиний шлях до цього лежить через «організацію нового насилля». Ця нова доктрина отримала назву «чинний націоналізм», чи «націоналізм діла».[1]
У цьому відношенні найпотужніші організації визвольного руху УВО та ОУН були подібні до інших націоналістичних рухів Центральної та Східної Європи (наприклад,хорватські усташі, чи Глинкова Словацька Народна Партія). Цим же пояснюється співпраця з органами нацистської Німеччини наприкінці 1930-х—початку 1940-х років.
Козакійство[ред. • ред. Код]
Частиною визвольного руху був також кубанський козацький рух 1941–1945 років за проголошення на Кубані, Дону та інших козацьких землях держави Козакії. Він був продовженням козацької боротьби проти більшовиків у 1918–1920 роках (див. Кубанська Народна Республіка), а його ядро складали емігранти того часу.
Провідний український кубанський отаман Андрій Шкуро писав 19 серпня 1941 року голові Проводу ОУН (м) Андрію Мельнику: Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність стати під прапори Українського Націоналізму… На це моє рішення вплинули такі обставини: …часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх українців обов'язок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях…Слава Україні![5] [1]
Кубанські війська (у складі т.зв. Козачого стану — козачі підрозділи у складі вермахту) були застосовані німцями у Югославії проти їх начальної волі боротись на етнічних українських землях. Через ненависть до більшовицького режиму вони до кінця війни залишились німецькими колаборантами.