Тема 3.1. Рельєф місцевості

Рельєф – це сукупність нерівностей земної поверхні. В залежності від характеру рельєфу місцевість діляться на рівнинну, горбисту, гірську.

Основні форми рельєфу:

Гора- нависаюча над навколишньою місцевістю куполоподібна форма рельєфу, найвища точка якої називається вершиною.

Котловина (улоговина) – заглиблення конічної або чашоподібної форми.

Хребет –витягнуте в одному напрямку підвищення.

Яр – витягнуте поглиблення,яке понижується в одному напрямку.

Лощина – витягнуте в одному напрямку заглиблення з дном, що поступово знижується.

Способи зображення рельєфу:

1. перспектива

2. штрихування лініями різної товщини

3. кольорове відмивання

4. підписи позначками

5. горизонталями

Форми рельєфу на планах і картах зображують горизонталями. Горизонталі – це лінії на плані або карті, що з’єднують точки місцевості з однаковою абсолютною висотою. Вони окреслюють форму нерівностей земної поверхні. Для зображення горба відмітки абсолютної висоти переносять на план і з’єднують лініями. На плані горизонталі зображуються лініями коричневого кольору. Проводяться вони через певні проміжки висоти: наприклад, через кожні 5 м, 10 м, 50 м, 200 м тощо. На лінії-горизонталі може бути підписана її абсолютна висота. Відстань між горизонталями залежить від крутизни схилів. Якщо схил крутий, горизонталі на плані будуть розташовані близько одна від одної, якщо ж пологий – на більшій відстані.

Маленькі рисочки, проведені перпендикулярно до горизонталі, називаються бергштрихи. Вони вказують вільним кінцем, у якому напрямку схил знижується. Горизонталями на планах зображують не тільки підвищення, а й западини. При цьому бергштрихи будуть звернені вільним кінцем усередину контуру.

Читаючи по топографічній карті рельєф місцевості та вирішуючи інженерні задачі, потрібно враховувати властивості горизонталей:

• горизонталі ніколи не перетинаються

• усі точки місцевості, що лежать на одній горизонталі,мають однакові висоти

• чим відстань між горизонталями менша, тим стрімкіший схил

• на деяких горизонталях підписують позначки, причому верх цифр направлений в сторону підвищення схилу

• деякі з горизонталей потовщують

• дрібні,але важливі форми рельєфу, які горизонталями зобразити неможливо, показують напівгоризонталями.

Елементи лінії схилу

Лінія схилу характеризується такими елементами:

1. висота перерізу рельєфу (h₀) – це відстань між січними поверхнями;

2. закладання (d) – відстань по карті між суміжними горизонталями;

3. нахил (і) – це крутизна лінії схилу

Висота перерізу рельєфу визначається як різниця між позначками двох суміжних горизонталей.

Закладання визначається шляхом вимірів лінійкою по карті з урахуванням масштабу.

Тема 4. Орієнтування ліній на місцевості

Орієнтувати лінію на місцевості означає визначити її положення відносно іншого напрямку, прийнятого за початковий.

В якості початкового в геодезії використовують пн. напрямок істинного (географічного) меридіана N_i, пн. напрямок магнітного меридіана N_m, пн. напрямок осьового меридіана зони N_o.

Магнітний і географічний полюси не збігаються. Тому магнітний меридіан відхиляється на кут магнітного схилення δ.

Схилення магнітної стрілки δ – кут між пн. напрямком географічного меридіана та пн. напрямком магнітного меридіана.

А_m=А_і+ δ

Зближення меридіанів γ – кут між істинним (географічним) і осьовим меридіаном зони.

Для орієнтування напрямів відносно сторін світу користуються азимутами.

Азимут (А) – кут, утворений географіним або магнітним меридіаном і цим напрямком.

Відлічують азимути від північного напряму меридіана – від 0º до 360º за ходом годинникової стрілки.

А_і= δ +А_м

При розв’язання інженерно- геодезичних задач для орієнтування ліній місцевості найчастіше використовують не азимути,а дирекційні кути α , відлічуваними від напрямку осі абсцис Х системи плоских прямокутних координат.

Дирекційний кут α –це кут, який відраховується від пн. напрямку осі абсцис по ходу годинникової стрілки до напрямку на задану лінію, в межах від 0º до 360º.

Прямий і обернений дирекційні кути відрізняються один від одного на 180º.

Іноді від азимутів і дирекційних кутів переходять до румбів.

Румб r –це гострий кут, який відраховують від найближчого напрямку меридіана до заданої лінії у межах від 0º до 90º.

Румб має літерне позначення : ПнСх, ПдСх, ПнЗх, ПдЗх, яке показує в якій четверті розміщено напрям, що вивчається і градусна величина.

Правильний запис румбів :

ПнСх : 30º15΄

Між дирекцій ним кутами та румбами є зв'язок ,який дозволяє, знаючи кут ,визначити румб і навпаки.

I_чв: α= r

II_чв.: α = 180 º - r

III_чв.: α =180 º + r

IV_чв α =360-r

В залежності від того, у якій чверті знаходиться дирекційний кут, визначають знаки приростів:

Назва чверті	Знаки приростів
	∆Х	∆У
I ПнСх	+	+
II ПдСх	-	+
III ПдЗх	-	-
IV ПнЗх	-	+