Геодезичні роботи при будівництві інженерних лінійних споруд

Підземні комунікації поділяються на 3 основні групи: а) трубопроводи, б) кабельні мережі; в) колектори.

Проектування підземних інженерних споруд виконується в 2 етапи: проектування і виготовлення робочої документації.

При створенні проекту траси підземних комунікацій користуються топографічними планами масштабів 1:10000 - 1:500. При виготовленні робочої документації користуються планами в масштабах 1:2000 - 1:200. Окрім планів трас за результатами нівелювання складають поздовжні і поперечні профілі. Комплекс геодезичних робіт при будівництві підземних інженерних лінійних споруд містить: перенесення в натуру і закріплення відповідними знаками трас і окремих споруд на них; контроль позначок при прокладанні траншеї, монтажі трубопроводів, облаштування колодязів; виконавчу зйомку трас.

Вихідними документами для виконання геодезичних робіт є генеральний план (генплан) забудови ділянки, робочі креслення та профіль траси. Перед будівництвом трубопроводів визначають і закріплюють кути поворотів траси, пікети по трасі, детально розмічають криві, закладають мережу робочих реперів не менше одного репера на 1 км траси і поперечників. Одночасно з цими роботами розмічають і закріплюють колодязі і переходи. Закріплення колодязів виносять на декілька метрів (5 - 6) в обидві сторони від траси, тобто за межі земляних робіт.

Трасу помічають кілками, що дає напрямок руху екскаватора. Ґрунт в траншеї не добирають 10 - 15 см. Для перевірки траншеї, а потім для монтажу трубопроводів використовують огорожу, де закріплюють вісь траси і позначки верхньої грані огорожі. Від цих позначок віднімають відповідні проектні позначки дна траншеї (труби). По різниці позначок розраховують візирки — постійні і ходові:

Контроль укладання труб в траншею за допомогою візирок

Якщо верхні грані візирок (постійної і ходової) будуть розташовані в одній площині, п'ятка ходової візирки буде на лінії проектного ухилу трубопроводу (див. рис. 60). Застосування візирок забезпечує точність висотної розмітки осей напірних трубопроводів і самостічних каналізацій з ухилами 0,003 і більше. При менших ухилах необхідно застосувати геометричне нівелювання.

З появою лазерних геодезичних приладів точність прокладання трубопроводів контролюють лазерними нівелірами. Виконавча зйомка підземних комунікацій проводиться при відкритих траншеях і котлованах, тобто до засипання їх ґрунтом. Для всіх видів інженерних мереж визначають: планове розташування створних точок осі комунікації через кожні 50 м на прямолінійних ділянках, кути повороту, головні точки кривих ділянок траси, колодязі та камери; точки введень і виведень комунікацій біля зовнішніх стін будівлі, місця перетинань з іншими комунікаціями. При вертикальній зйомці визначають позначки вказаних точок, позначки місць змін ухилу комунікації і поворотів в плані і по висоті, а для колодязів та камер — позначки дна, люків і верхньої лінії труб.

Найчастіше масштаб зйомки в межах 1:5000 - 1:500, в окремих випадках — 1:200.

Горизонтальну зйомку виконують від твердих точок капітальної забудови способом лінійних засічок, створів перпендикулярів або комбінованим .

Геодезичні роботи при монтажі технологічного обладнання

Конструкції в проектне положення встановлюють струнним, струнно-оптичним і оптичним способом. Струнний спосіб є найбільш простим, але й найменш точним. Суть його полягає в наступному. Між закріпленими на місцевості точками, які фіксують якусь вісь, натягують струну діаметром 0,3 - 0,8 мм, приймаючи її напрямок за монтажну вісь. За допомогою ниткових висків осьові точки технологічного обладнання суміщують з напрямом струни. Що вище обладнання і довший створ, то точність монтажу падає. Але на створах до 20 м струнним способом можна отримати відносно високу точність, до ± 1 мм.

Струнно-оптичним і оптичним способом струну проектують на монтажну вісь за допомогою оптичних приладів.

Основною похибкою струнно-оптичного способу поряд з іншими похибками, які впливають на точність, є похибка, яка виникає від коливання струни.

Оптичний спосіб є найбільш розповсюдженим. В основі цього способу лежить можливість оптичної побудови створів з високою точністю. На практиці застосовується в основному два способи: прямого візування і послідовних створів.

При прямому візуванні на одній з точок, яка закріплює монтажну вісь, в центрі знаку встановлюють теодоліт, а на протилежному кінці осі — візирну марку. Теодоліт наводять на марку, і лінія візування стає монтажною віссю. Потім в створі візирної осі розміщують рухому марку з мікрометром, за допомогою якого вимірюють відхилення від створу і при необхідності усувають їх. Точність цього способу залежить від впливу похибок візування і фокусування. При довжині монтажної лінії 200 м і при збільшенні труби теодоліта 40^х середнє значення похибки в середині лінії буде ± 5 мм. Для підвищення точності способу прямого візування монтажні роботи потрібно починати з середини ділянки і вести їх до точки, на якій стоїть теодоліт.

Спосіб послідовних створів застосовують для підвищення точності через послаблення впливу похибок візування. В цьому способі відстань між опорними пунктами ділять на п частин, приблизно рівних. На точність побудови створу впливають (в основному) похибки візування. Розрахунки показують, що при довжині в 600 м створ можна побудувати з похибкою ± 0,8 мм. Оптичний спосіб вигідно застосовувати при монтажі технологічних ліній значної довжини.

Установку по висоті технологічного обладнання, прокатних станів, направляючих колій конвеєрних і автоматичних ліній і т.д. виконують звичайно геометричним нівелю­ванням з допуском ±0,5-1 мм, а також мікронівелюванням і гідростатичним нівелюванням. При довжині бази мікронівеліра між точками 1 м ділянку монтажу в 100 м можна пронівелювати із середньою квадратичною похибкою ± 5 мк.

Створний прилад фірми «Карл Цей» Рухома візирна марка