51. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового й ділового стилів.

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Часто будуються речення з однорідними членами, узагальнюючими словами, вставними конструкціями, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами. У складних реченнях часто трапляються складені підрядні сполучники, характерні для книжної мови. Вони вказують на відношення між частинами складного речення.- науковий

Однорідність як один із типів ускладнення речення надає мовленню виразності, підкреслює дії, ознаки, стани чи предмети. У нехудожніх стилях однорідність має переважно класифікаційний характер. Класифікація відбувається на одній підставі і має відповідати логічним вимогам. Не можна вживати як однорідні різнопланові слова, що позначають тематично не пов’язані поняття чи родові, видові поняття. При їх виборці: • В офіційному і нейтральному мовленні перевага надається родовим (більше абстрактні), а в емоційно забарвлених текстах конкретнішим – видовим. Якщо в однорідному ряді є прийменники, то їх треба повторювати перед кожним членом ряду (в лісі, в школі,...). Порушення логічних вимог створює комічний ефект. • У науковому та офіційно-діловому стилях однорідні ряди іменникові та прикметникові.Відокремлені компоненти речення в науковому та діловому стилях основним зображенням мають уточнення, додаткове повідомлення. Найчастіше цю роль поступають дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладка. Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового стилю найхарактернішими є вставні слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті,...), передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...), зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень), пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо), дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть). Як правило, з такими самими функціями перелічені типи вставних слів уживаються й у публіцистиці.

Вставлені конструкції в науковому стилі та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому і публіцистичному стилях сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.

52. Складне речення в текстах наукового й ділового стилів.

Складне речення — це речення, яке має дві або більше граматичних основ, тобто складається з двох або більше простих речень.Складні речення поділяють на складні безсполучникові , складні сполучникові (складносурядні, складнопідрядні) і складні з різними ви¬да¬ми зв’язку. Складні речення з різним видами зв'язку є ознакою книжного мовлення, але їх функції в різних стилях неоднакові. У науковому стилі складні речення з різними видами зв'язку служать засобом вираження складних думок, допомагають чітко та послідовно викласти матеріал. Найчастіше тут використовуються речення інформативного характеру з підрядним і сурядним зв'язком. Вони дають можливість виражати найскладніші здобутки людської думки в будь - якій сфері наукових знань. Для наукового стилю характерне широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами. У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень. Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники /, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв 'язку з тим та ін. Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції. Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

53. Науковий текст і його ознаки.

Науковий стиль представлений у таких жанрах: дисертації, монографії, статті, підручники, лекції, конспекти, відгуки, анотації, рецензії.

Науковий текст виступає способом подання наукової інформації, результатом наукового дослідження. Від якості тексту може залежати доля дослідження, його сприйняття науковим співтовариством, вплив цього дослідження на процес розвитку науки. Звідси випливають дві найважливіші функції наукового тексту: виклад змісту наукового дослідження і його презентація. Якщо перша функція ставить до тексту вимогу точного подання дослідження, усіх його складових - від постановки завдань до результатів їх вирішення, то друга функція передбачає деяку привабливість тексту для людей, що могли б їм зацікавитися. Метою наукових праць є точний, логічний, однозначний виклад думок автора, накопичення знання й досвіду в галузі науки й техніки, а також встановлення закономірностей явищ і процесів. Призначення – віднайдення ідеї, визначення понять і категорій, формулювання концепцій, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань. Зміст – теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт.

Для наукового тексту характерні:

- логічна послідовність і доказовість викладу, точність і лаконічність висловлювань, аргументація та переконливість тверджень;

- як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики, наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

- терміни й терміносполуки, що становлять одне поняття, слова у прямому значенні, абстрактна й іншомовна лексика, складні й складноскорочені слова

- іменний і монологічний характер текстів, широке вживання відносних прикметників, дієслова здебільшого недоконаного виду, безособові, узагальнені чи неозначені форми дієслова

- складні речення, односкладнв прості речення, ускладнені різноманітними зворотами, речення розповідні, складений присудок, однорідні члени речення, прямий порядок слів, переважають речення складної, але “правильної” будови часто ускладнені зворотами;

- позамовні(невербальні) засоби: схеми, таблиці, графіки, формули, малюнки, фото, графічні скорочення;

- у текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела

53. Види та жанри наукових текстів.

Науковий текст виступає способом подання наукової інформації, результатом наукового дослідження. Жанр тексту забезпечує відповідність наукового знання ситуації його призначення. Наукові тексти мають типову композиційну структуру, яка характеризується багатомірністю і багаторівневістю. Вони послідовно членуються на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Проте це не означає, що всі тексти наукового стилю мають однаковий ступінь структурної складності (наприклад, наукова стаття і монографія).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

-власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези, який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

-науково-популярний - застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

-науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не включає використання елементів емоційності.

Види наукових текстів 1.Тези - це короткий виклад основних положень доповіді, наукової статті, а рідшенавіть і більшого дослідження, наприклад монографії або дисертації. Тези - це деяка сукупність положень. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке коротко викладає ідею. Тези у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, дає обґрунтування доказу. Вони узагальнюють матеріал, дають основу для написання статті, доповіді, дисертації.

3. Конспект – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо. Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

2. Аналітична записка. Результатом наукового дослідження може бути аналітичний документ. Його особливість полягає в тому, що він характеризується специфікою змісту й цільового призначення (адресата). Аналітичний документ звичайно орієнтований на тих, хто приймає рішення. Тому його головне призначення - в інтелектуальному забезпеченні вироблення й ухвалення управлінського рішення. 3. Наукова стаття є одним із видів публікацій, у якій подані отримані автором наукові результати. Звичайно під статтею розуміють спеціальну публікацію невеликого обсягу, в якій відображуються погляди автора з визначених вузьких питань або результати обмежених досліджень. Особливість статті полягає в тому, що вона являє собою найбільш оперативну інформацію про рух науки, виступає своєрідним репортажем "з переднього краю" науки. 4. Звіт за результатами наукового дослідження є офіційним документом. Головне його призначення полягає в тому, щоб відповідно до встановлених у державі стандартів дати повний опис наукового дослідження і забезпечити тим самим його введення в науковий простір і практичну діяльність людей. У звіті обов'язково вказуються автори науково дослідної роботи, визначається їхній внесок у цю роботу. 5. Монографія спрямована на висвітлення результатів наукового дослідження. Вона являє собою наукове дослідження, яке присвячено викладу деякої проблеми абопитання проблеми. За визначенням, монографія - це наукове книжкове видання, що складається з одного твору, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами (виконавцями). Монографія - це, як правило, найбільш повне і всебічне вивчення деякого об'єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки. Вона систематизує наявне знання і забезпечує пояснення тих питань, що не одержали вирішення.

53. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.

Науково-дослідницька робота – це учнівська робота з обраної теми, що є результатом елементарного самостійного дослідження. В окремих випадках вона може мати реферативний характер, але, як правило, має бути пов’язана з вирішенням доступної дослідницької праці. Загальні вимоги.

• роботи друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4;

• інтервал – 2, береги – лівий 20 мм, правий – 10 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм;

• в одному рядку 60 знаків з урахуванням пропусків між словами;

• абзацний відступ – 3-5 інтервалів;

• на одній сторінці суцільного тексту 40-42 рядки;

• заголовки відокремлюються зверху і знизу інтервалами;

• обсяг наукової роботи – до 25 сторінок (машинописного тексту).

• Заголовки структурних частин наукової роботи “Зміст”, “Вступ”, “Розділ”, “Висновки” та ін. друкуються великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (перша – велика). Крапка в кінці заголовка не ставиться.

• Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

• Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

• Кожну структурну частину наукової роботи слід починати з нової сторінки.

Заголовки структурних частин наукової роботи “Зміст”, “Вступ”, “Розділ”, “Висновки” та ін. друкуються великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (перша – велика). Крапка в кінці заголовка не ставиться.

Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.Кожну структурну частину наукової роботи слід починати з нової сторінки.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, малюнків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою наукової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, але на ньому номер сторінки не проставляється. На наступних сторінках їх номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу необхідно проставляти після слова розділ, після номера крапку не ставити, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номеру розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад 1.4 (четвертий підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу (за такими ж правилами). Ілюстрації (карти, схеми, фотографії, діаграми, креслення) та таблиці необхідно подавати після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації починають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих в додатках) в межах розділу. Роботи і тези повинні бути виконані державною мовою. При написанні наукової роботи необхідно посилатися на джерела, що дає змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа. В тексті наукової роботи посилання на джерела слід зазначити порядковим номером за переліком посилань, виділеним квадратними дужками, наприклад, “... в роботах [2-5]...”.

Список використаних джерел необхідно складати згідно з державним стандартом в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (якщо авторів більше, ніж 3). Додатки. Додатки слід оформляти на наступних після списку літературних джерел сторінках, при цьому кожний додаток необхідно наводити з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, який друкується угорі з великої літери.