47. Поняття «грам норма». Стилістичні можливості граматичних форм

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність

Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.

Адже, граматика - розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. В граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення.

Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису.

Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень[1]. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась морфема, наприклад: закінчення -и в іменника в українській мові (може бути родовий відмінок однини (доро́ги) і називний відмінок множини (батьки́, дороги́)),

Проте не можна ототожнювати граматичну форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Прикладами граматичних форм можуть бути закінчення (пиш-у, несл-а), афікси (розоряти — розорити), наголос (голови́ — го́лови), службові слова (пішов би, через ліс), суплетивні форми (брати — взяти), порядок слів у реченні (Сміх викликає гнів. — Гнів викликає сміх.), чергування звуків (перемога — перемозі), чи взагалі контекст (Голова зборів сказала).

Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може бути граматичного значення, яке б не виражалося граматичною формою, і навпаки, немає таких граматичних форм, які не виражали б певного граматичного значення. Граматичне значення і граматична форма взаємно зумовлені і визначають одне одне, тому граматична форма становить єдність граматичних значень слова і способів його вираження

48. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.

Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів. Великий вибір варіантів надає мовцям синтаксис. Необхідно навчитися правильно вибирати ті конструкції, які забезпечують найточніше висловлення певної думки і якнайкраще відповідають конкретній ситуації мовлення. Основними видами синтаксичних синонімів є такі:  а) двоскладні речення з дієприкметниковим присудком і односкладні речення з формою на -то, -но у ролі головного члена речення: Виставка розгорнута в краєзнавчому музеї/ Виставку розгорнуто в краєзнавчому музеї; Стороннім вхід заборонений / Стороннім вхід заборонено;  б) дієприслівникові звороти і підрядні речення, наприклад:  Купуючи харчові продукти, обов'язково перевіряйте дату виготовлення / Коли ви купуєте харчові продукти, обоє 'язково перевіряйте дату виготовлення; в) підрядне речення і дієприкметниковий зворот:  Акти оформлюються комісією, що її створює керівник підприємства \ Акти оформлюються комісією, створеною керівником підприємства;  г) підрядні речення і члени речення, наприклад обставини:  Незважаючи на погану роботу транспорту у нашому місті, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу \Хоча транспорт працює погано, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу;  ґ) обставини і дієприслівникові звороти: Після закінчення роботи колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів \ Закінчивши роботу, колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів;  В офіційно-діловому мовленні перевага віддається обставинам, оскільки вони мають більш книжний характер порівняно з підрядними реченнями і дієприслівниковими зворотами. Паралельними засобами вираження думки є безособові, пасивні та особові конструкції. В особових конструкціях підкреслюється активність суб'єкта дії, в безособових і пасивних конструкціях увага зосереджується на дії: Патенти видаються податковим органом \Податкові органи видають патенти;  Пасивні й безособові конструкції надають висловленню офіційного характеру, вони активно використовуються в ділових паперах. Часто в безособових конструкціях, що вживаються в офіційно-діловому стилі, суб'єкт дії взагалі відсутній, наприклад:  Орендареві передаються запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво і готова продукція; Договір може бути змінено за угодою сторін. Такі конструкції не мають паралельних особових конструкцій. Та ж сама думка може бути висловлена за допомогою простих і складних речень. Прості речення переважають у розмовно-побутовому мовленні. Складні речення активніше вживаються у науковому та офіційно-діловому мовленні. Найчастіше зазначені стилі використовують складнопідрядні речення, за допомогою яких виражаються найрізноманітніші причинно-наслідкові чи часові відношення. Наявність синонімічних засобів дозволяє уникнути однотипності конструкцій, а отже допомагає нам урізноманітнити мовлення.

Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладеного типу з повторювальними сполучниками та ін.

Ключове вирішальне значення мають влучні, афорестичні, інтрегуючі заголовки.

У художньому стилі на синтасичному рівні використовують речення різних типів, простежено тенденцію до вживання менш громіздких конструкцій (на відміну від наукового стилю), можливі пропуски слів, незакінчені речення, слова-речення різного типу.

У розмовному стилі переважно вживаються прості речення, короткі, неповні, часто обірвані, односкладні, речення зі звертаннями, слова-речення.