7. Контроль за справлянням майнових податків

До майнових податків, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Джерелами сплати цих податків є особистий дохід громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють дохідну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподіляється між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік. Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником. Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів встановлено Законом України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” . Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз на два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд, за річними ставками, зазначених у статті 3 Закону України [ 26 ]. Облік та реєстрація наземних та водних транспортних засобів здійснюється органами Державної автомобільної інспекції, Держтехнагляду України, органами Держфлотнагляду України, іншими органами, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію та технічний огляд транспортних засобів.

Згідно функціонально-структурних повноважень на районному рівні контроль за справлянням податку з власників транспортних засобів виконується наступними підрозділами:

а) по адмініструванню податку з власників транспортних засобів - юридичних осіб - сектором місцевих, ресурсних (рентних) і неподаткових платежів відділу податку на прибуток та інших податків і зборів (обов’язкових платежів)

б) по адмініструванню податку з власників транспортних засобів - фізичних осіб - сектором справляння податків з фізичних осіб відділу оподаткування фізичних осіб.

8. Контроль за справлянням ресурсних податків та платежів

З введенням в дію Податкового кодексу дещо змінюється адміністрування ресурсних податків і платежів. Відповідно розділами VIII, X, XI Податкового кодексу України запроваджуються екологічний податок; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами[3].

Можна сказати, що новий вид податку, якому присвячено розділ VIII ПКУ, — екологічний податок — свого роду правонаступник збору за забруднення навколишнього природного середовища. Але лише частково. Головним нововведенням, що охоплює найбільш широке коло платників екологічного податку — осіб, які використовують пересувні джерела забруднення (різні види транспортних засобів), а значить, які використовують і паливо, безперечно, є те, що у них з'являться податкові агенти.

Відповідно до ст.241 ПКУ екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення з 1 січня 2011 року утримується і сплачується до бюджету податковими агентами[3]. Цими суб'єктами визначено оптових торговців паливом і ту частину роздрібних торговців паливом, які з метою подальшого продажу придбали його не у оптовиків, а у підприємств-виробників. При цьому у зазначеній статті передбачено, що податкові агенти утримуватимуть екологічний податок під час реалізації палива. А це, у свою чергу, означає підвищення вартості всіх видів палива. Зауважимо, що ставки екологічного податку порівняно до нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища помітно збільшуються. Наприклад, норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища за дизельним паливом становив 4,5 грн. за тонну, а ставка екологічного податку в разі використання дизельного палива при експлуатації пересувних засобів забруднення становитиме від 30 до 68 грн. за тонну.

Ставки податку, встановлені статтею 241 VIII розділу Податкового кодексу України, диференційовані відповідно виду забруднюючих речовин[3].

Позитивним моментом для суб'єктів підприємництва, які використовують у своїй діяльності транспортні засоби, є лише той факт, що, сплативши екологічний податок, включений до вартості палива, їм вже немає потреби сплачувати його до бюджету і подавати податкову звітність. Цей обов'язок покладено на плечі податкових агентів. Що стосується суб'єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище зі стаціонарних джерел забруднення та/або розміщують відходи, то вони (за аналогією з збору за забруднення навколишнього природного середовища) будуть платниками екологічного податку, який і обчислюватимуть (самостійно), і подаватимуть відповідну декларацію екологічного податку, затверджену наказом ДПА № 1010, до органів податкової служби[12]. Сплату екологічного податку і подання податкової звітності передбачено здійснювати щокварталу — як і у випадку з збору за забруднення навколишнього природного середовища. Платників екологічного податку в Крижопільській МДПІ немає.

Стягнення рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні здійснюється згідно X розділу Податкового кодексу України[3].

Платниками рентної плати є суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих в установленому законодавством порядку.

Об’єктом оподаткування рентною платою є обсяг видобутої вуглеводневої сировини у податковому (звітному) періоді. Об’єкт оподаткування рентною платою природного газу зменшується на обсяг рециркулюючого природного газу, який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв, що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин з дотриманням самостійно затверджених платником, відповідно до вимог ліцензійних умов, схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу.

Ставки рентної плати встановлюються статтею 258 X розділу Податкового кодексу України окремо для за природного газу, нафти та газового конденсату. До визначених Кодексом ставок рентної плати за нафту, газ та газовий конденсат у кожному податковому (звітному) періоді застосовується коригуючий коефіцієнт.

Базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному місяцю.

Платник самостійно складає розрахунок податкових зобов’язань з рентної плати, у якому визначає та уточнює суму податкового зобов’язання з рентної плати, за формою, затвердженою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України за формою, встановленою Наказом ДПА № 1012[13].

Сума податкових зобов’язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку.

Плата за користування надрами — загальнодержавний платіж, регламентований XI розділом Податкового кодексу України, який справляється у вигляді:

- плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

- плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин[3].

Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення в межах зазначених у таких спеціальних дозволах ділянках надр.

Платниками плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності, які використовують у межах території України ділянки надр для:

а) зберігання природного газу, нафти, газоподібних та інших рідких нафтопродуктів;

б) витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції;

в) вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин;

г) зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів;

ґ) провадження інших видів господарської діяльності.

Об’єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини, або обсяг погашених у податковому періоді запасів корисних копалин. Об’єктом оподаткування платою за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є обсяг підземного простору надр.

Ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин диференційовані за видами копалин, встановлені статтею 263.9 Податкового кодексу. Ставки плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин встановлені відповідно статтею 264.4 Кодексу.

Платник плати за користування надрами до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових розрахунків за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, подає за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу[3] та Наказу ДПА України № 1013[14] податкові розрахунки з плати за користування надрами органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр.

Платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період сплачує податкові зобов’язання з плати за користування надрами у сумі, визначеній в розрахунку з плати, поданому ним органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр. Платник несе відповідальність за правильність обчислення суми плати за користування надрами, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України (Додаток 8).

Нормативні та законодавчі документи: Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 21.06.1991 року . Інструкція "Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту Міністерства фінансів України, ДПАУ, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України від 01.10.99 року № 231/539/118/21 зі змінами і доповненнями.

Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Збір обчислюється виходячи з фактично спожитого обсягу води з урахуванням обсягу втрат води в системах водопостачання платників за ставками в копійках за кубічний метр.

Підприємства гідроенергетики та водного транспорту обчислюють збір виходячи з: обсягу води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж-діб експлуатації вантажних самохідних і несамохідних суден; місце-діб експлуатації пасажирських суден.

За користування водами для потреб гідроенергетики ставки збору встановлено в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для потреб водного транспорту – в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу експлуатації пасажирських суден.

На використання водних ресурсів встановлюються обмеження (ліміти).

Якщо вода споживається платником у межах встановленого ліміту, збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва щодо оподаткування прибутку та на собівартість продукції (робіт, послуг) платника. Якщо ж вода споживається поверх ліміту – збір справляється у п’ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні платника. На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються.

Збір не справляється: за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення; за воду, що використовується для протипожежних потреб; за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів, тощо.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів за користування водними ресурсами для потреб гідроенергетики подається до Крижопільської МДПІ протягом 40 календарних днів, наступного за останнім днем звітного кварталу (Додаток 9). Збір сплачується протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем строку подання розрахунку збору.