Питання для перевірки засвоєних знань

1. Сутність поняття «здоров’я».

2. Взаємозв’язок суспільного, групового й індивідуального рівня здоров’я.

3. Біологічна та соціальна категорії здоров’я.

4. Процес адаптації людини до навколишнього середовища.

5. Ознаки здоров’я і його кількісна оцінка.

6. «Третій стан» людини і його характеристика.

7. Вплив способу життя на здоров’я людини.

8. Вплив несприятливого навколишнього середовища на стан здоров’я.

9. Загальний рівень здоров’я населення України та шляхи вирішення проблеми збереження здоров’я населення України.

Література: основна [1,2,3,4]; додаткова [6,9,12,15].

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (2 години)

Тема 10. Хімічні та біологічні чинники небезпек

Тема 12. Психофізіологічні чинники небезпек

В результаті вивчення теми студент повинен знати:

– класифікацію шкідливі хімічні та біологічні фактори не­безпеки;

– характеристики небезпечних хімічних та біологічних факторів;

– сутність дії на організм людини токсичних хі­мічних речовин.

Вивчення теми дозволяє студенту:

– розвинути комплексне уявлення про психофізіологічні фак­­­то­­ри небезпек;

– аналізувати вплив психофізіологічних небезпек на організм лю­­­дини;

– засвоїти характерні ознаки фізичної діяльності людини;

– з’ясовувати характерні особливості розумової діяльності людини;

– визначити ступінь і характер навантаження організму в про­це­­­­сі праці;

– визначати фактори, що впливають на продуктивність праці;

– ознайомитися з основними положеннями ергономіки.

Після вивчення теми студент повинен вміти виявити загальні зако­номірності виникнення хімічних та біологічних факторів небезпек, впливу їх на життєдіяльність людини; мати необ­хідні навички, спрямовані на запобігання небезпекам і захист людей.

В процесі вивчення теми студент повинен усвідомити, що бу­­­­­­­дь-яка діяльність породжує виникнення психофізіологічних не­­без­­­пек, які безпосередньо впливають на людину – на фізичні та фі­­­зіо­­­­­­­­логічні процеси, працездатність, продуктивність праці та її жит­­­­­­тєдіяльність в цілому. Тому, щоб уникнути негативних наслідків їх дії, необхідно пра­­­вильно використовувати свої психофізіологічні можливості, ви­­­­­­­­­в­­­­­­­­­­­­­чати психіку, виховувати в собі позитивні риси харак­теру та пси­­­­­­­хіч­­ні властивості.

План семінарського заняття № 3

1. Хімічні чинники небезпеки.

2. Загальна характеристика хімічних речовин. Токсична дія шкідливих речовин на організм людини.

3. Поняття про нормування шкідливих речовин.

4. Біологічні чинники небезпеки.

4.1. Отруйні рослини.

4.2. Отруйні тварини.

4.3. Патогенні організми.

5. Загальне уявлення про психофізіологічні чинники небезпеки.

6. Фізична діяльність людини. Розумова діяльність людини.

7. Фактори, що впливають на продуктивність праці.

8. Втома. Енергетичні витрати людини в праці життєдіяльності.

9. Людський фактор в безпеці життєдіяльності.

Ключові терміни та поняття: хімічні речовини, наркотичні речовини, токсичність, ГДК, патогенність, отруйні рослини, отруйні тварини, продуктивність праці, фізіологія праці, психологія праці, фізична діяльність, розумова діяльність, людський фактор в безпеці життєдіяльності.

Хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

- промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

- отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками (пестициди);

- лікарські препарати;

- хімічні речовини побуту, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- рослинні та тваринні біологічні отрути, які містяться в рослинах і грибах, тваринах і комахах.

При будь-якій формі отруєння інтенсивність дії шкідливої речовини визначається ступенем фізіологічної активності – токсичністю. За характером токсичної дії на організм шкідливі речовини поділяються на:

Загальнотоксичні речовини – це речовини, що викликають отруєння всього організму людини, або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, кровотворення, ЦНС). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак, хлорацетофенон, адамсит).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо).

Канцерогенні речовини – речовини, що викликають, як правило, злоякісні новоутворення – пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію можуть бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець, тощо.

Сенсибілізатори – це речовини, що діють як алергени (розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо).

За токсичністю шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

1-й клас – речовини надзвичайно небезпечні;

2-й клас – речовини дуже небезпечні;

3-й клас – речовини помірно небезпечні;

4-й клас – речовини малонебезпечні.

Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення.

За вибірковістю отруйні речовини можна поділити на:

- серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

- нервові – порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки;

- печінкові – хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

- ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

- кров’яні – похідні аніліну, анілін, нітрити;

- легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

ГДК забруднюючої речовини – це такий її вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДК встановлюють головні санітарні інспекції в законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи, комісії на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф, тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні та металургійні виробництва, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

Одним із видів небезпек виступають біологічні об’єкти – макрокомпоненти (тварини, рослини) та мікрокомпоненти (віруси, бактерії, патогенні організми) – збудники інфекційних захворювань. До них відносяться різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо, для яких характерним є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до виявлення повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

- певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.

У будь-якому виді діяльності людини можна виділити два компоненти: фізіологічний та психологічний, тому небезпеки, що при цьому виникають називають психофізіологічними.

Фізіологічний компонент пов’язаний із фізіологічними мож­ливостями кожного індивідуума і визначається роботою його м’я­зів і опорно-рухового апарату, системи кровообігу, дихання, серцево-судинної системи, дія яких координується ЦНС. При цьому вит­рачається ве­ли­­­ка кількість енергії та кисню для активізації обмін­них процесів. Га­­лузь фізіології, яка вивчає зміни функціонального стану людини в залежності від характеру і типу трудової діяль­ності і розробляє оптимальні умови праці та від­починку, нази­­ває­­­ть­­­ся фізіологією праці.

Психічний компонент визначається психічними процесами, пси­­­­хічними властивостями і станами особистості.

Фізичну діяльність (роботу м’язів) поділяють на два види – статичну і динамічну. Статична – полягає в дії навантаження на верхні частини тіла, м’язи корпусу і ніг, при утриманні вантажу, виконанні роботи стоячи або сидячи. При статичному навантаженні підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергоресурсів, але меншою мірою, ніж під час динамічною. Результатом цього є „стомлююча дія”, що обумовлена тривалим скороченням і нап­­ру­­женням м’язів, відсутністю умов для кровообігу. Внаслідок цього відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обмі­ну, що дуже швидко приводить до втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням тіла або його частин у просторі. В результаті енергія, що витрачається за такої роботи, перетворюється в механічну і теплову. Динамічні скоро­чення м’язів маю­­­­ть перервний характер, що сприяє повноцінному кро­­во­­пос­та­­­­­чанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, зменшує втому.

До розумової праці належать управління, творчість, вик­ла­дан­­­ня, науки, навчання. Вона поєднує роботи, пов’язані з прий­­омом та переробкою інформації, які вимагають переважного напруження уваги, сенсорного апарату, пам’яті, а також активізації про­­цесів мислення, емоційної сфери.

На продуктивність праці впливає багато факторів:

1. стать і вік;

2. стан здоров’я;

3. емоційно-психологічний стан;

4. кваліфікація і професіоналізм;

5. організація трудового процесу;

6. мотивація (психологи розрізняють по силі впливу на ефективність роботи такі мотиви: вигода, здоров’я (його збереження), зручності, задоволення, нівелювання в колективі);

7. мікроклімат у колективі;

8. параметри виробничого середовища.

Будь-яка діяльність людини спричиняє втому. Втома – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої і тривалої діяльності і ведуть до погіршення кількісних і якісних показників роботи. Втома – це захисна реакція організму, що спрямована на попередження небезпеки, вона приводить до зни­­ження продуктивності праці внаслідок витрат енергетичних ре­сурсів організму людини.

Вивчення причин аварій та катастроф пов’язаних з неправильними діями людини або з її бездіяльністю в критичний момент, спричинили появу терміну «людський чинник», під яким розуміється небезпека зумовлена помилкою людини.

Згідно з ДСТУ 3899–99 людський чинник – це інтегральна характеристика предметно-просторового середовища, яка зумовлена специфікою життєдіяльності людини (групи людей) і визначає вплив людини (групи людей) на функціонування соціотехнічної системи.

Людський чинник в питаннях БЖД відіграє значну роль. Як показує практика, одним технічним шляхом проблема безпеки не вирішується. Більш того, з удосконаленням техніки, підвищенням її надійності та безпечності недоліки людського чинника стають вагомішими. Доведено, що складніше стає ергатична система («людина-машина», «людина-життєве середовище», «людина-людина») тим в більшій мірі безпека цієї системи залежить від людини, саме вона (проектувальник, монтажник, оператор, керівник тощо) є найбільш ненадійною ланкою системи.

Дослідження проведені в ряді галузей людської діяльності, передусім у таких як авіація та ядерна енергетика, де помилка однієї людини створює загрозу життю сотень і тисяч людей, може привести до величезних матеріальних втрат, катастрофічно негативного впливу на НПС, свідчать, що якими б рішучими не були спроби запобігти помилкам людини, цілком позбутися їх неможливо. Жодна людина не може весь час бездоганно виконувати свої функції.

Повної безпеки технологічних систем неможливо досягти з багатьох причин: невідповідність рівня розвитку і підготовки людини потребам техніки; непогодженість можливостей людини і параметрів устаткування, що особливо виявляється в умовах дефіциту часу, інформації і дії негативних фактів, недостатня відповідальність людини за наслідки своїх дій і в більшості випадків відсутність її особистої зацікавленості в досягненні найвищих результатів.