Питання для перевірки засвоєних знань

1. Що таке життя, життєдіяльність?

2. Діяльність людини та її характерні ознаки.

3. Праця як цілеспрямована діяльність людини; позитивні та негативні наслідки праці.

4. Загальні уявлення про обмін речовин.

5. Значення біоритмів в життєдіяльності людини.

6. Значення органів чуття для безпеки життєдіяльності людини та їх будова.

7. Психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.

8. Роль органів чуття в забезпеченні безпеки людини.

9. Дайте визначення гомеостазу. Поясніть його значення для забезпечення безпеки людини.

Література: основна [2, 3]; додаткова [6, 11, 15].

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 2 (2 години)

Тема 7. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я

В результаті вивчення теми студент повинен:

– уміти визначати сутність поняття «здоров’я»;

– усвідомлювати, що здоров’я вміщує біологічні, соціальні та психологічні аспекти;

– аналізувати вплив на стан здоров’я людини негативних чинників;

– аналізувати реакцію організму на вплив негативних факторів і можливості організму адаптуватися до цих факторів;

– засвоювати характерні ознаки здоров’я;

– оцінити загальний рівень здоров’я населення України;

– охарактеризувати систему охорони здоров’я в Україні.

У процесі вивчення теми необхідно, щоб студент усвідомив, що: здоров’я – це найбільша цінність людини, не лише стан організму, але й стратегія його життя; здоров’я людини залежить від способу її життя, стану навколишнього середовища, стану медицини; кожна людина повинна навчитися вміло керувати своїм здоров’ям, економно його використовувати протягом усього жит­­­тя та знаходити засоби для його збереження.

План семінарського заняття № 2

1. Основні визначення здоров’я.

2. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.

3. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища.

4. Біологічні та соціальні проблеми здоров’я.

5. Здоров’я людини, якість життя та його безпека.

Ключові терміни та поняття: здоров’я, адаптація, здоровий спосіб життя.

Здоров’я – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Воно визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) та соціальних факторів. Ці фактори мають настільки важливе значення у підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що в преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначено:

«Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення є найбільш чітким, зрозумілим і повним та містить насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти цієї проблеми.

В системі «людина – життєве середовище» визначаються три взаємопов’язані рівні здоров’я – суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей конкретного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних та психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я – абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства мусить мати знання про здоров’я як біологічну, психологічну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я з другого.

Виділяють три складові здоров’я:

- біологічну – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

- психологічну – здоров’я є не відсутність хвороби, а швидше заперечення її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини);

- соціальну – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності ставлення людського індивіда до світу.

Поняття «здоров’я» містить біологічні ознаки і розглядається як природний стан. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до певного ступеня змінюється і її здоров’я. Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за якого поточність формотворчих, фізіологічних та біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам.

Адаптація (від лат. аdapto – пристосування) – це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.

Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни. У будь-якому виді людської діяльності вона ділиться на фізіологічну, психологічну і соціальну.

Фізіологічна адаптація – це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища – гомеостазу.

Психічна адаптація – це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища, що дозволяє людині задовольняти актуальні потреби і реалізувати пов’язані з ними цілі під час збереження здоров’я.

Психічна адаптація людини в процесі праці залежить від психічних властивостей, психічного стану, психологічного клімату на робочому місці, кваліфікації і культури людини, особливостей діяльності, конкретних умов праці тощо.

Соціальна адаптація – це приведення індивідуальної та групової поведінки відповідно до норм і цінностей суспільства. Значення соціальної адаптації зростає із прискоренням темпів соціальних змін, за умов, коли ці зміни порушують важливі сторони життя і відбуваються за порівняно короткий термін (міграція, вікові зміни, швидкий промисловий розвиток, переміщення значних мас сільського населення в міста тощо).

Здоров’я людини залежить від об’єктивних чинників (50%) та суб’єктивних (50%).

Об’єктивні чинники:

• несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (на ці чинники припадає до 20% здоров’я);

- стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб (близько 20%);

- охорона здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги, неефективністю медичних профілактичних заходів ( 10%).

Суб’єктивні чинники здоров’я характеризуються як спосіб життя людини, до яких належать: наявність чи відсутність шкідливих звичок, режим і якість харчування, умови праці, моральне і психічне навантаження, рухова активність, фізична тренованість і загартованість, матеріальні умови, відносини в сім’ї, самотність, рівень освіченості та культури. Нині здоровий спосіб життя розглядається як основна профілактика всіх захворювань.

Людське життя можна охарактеризувати двома основними показниками – тривалістю та якістю. Перший з них визначається конкретною кількістю прожитих людиною на землі років, місяців, днів. Якість життя неможливо охарактеризувати так однозначно, оскільки вона багато в чому визначається потребами людини та суспільства.

Умови життя, якість його і безпека взаємопов’язані та взаємообумовлені. З одного боку, рівень безпеки життєдіяльності – це один з показників, що визначають якість життя. З другого – якість життя та окремі складові цієї якості – значною мірою визначають ступінь безпеки. Отже, безпека життя та його діяльності – це один із головних показників якості життя.