Система міжнародного приватного права

Виділяють два різновиди системи міжнародного приватного права:

 дисциплінарна – включає загальну, особливу й спеціальну частини (міжнародний приватний процес, але процес є сферою регулювання публічного права, тому спеціальна частина розглядає питання міжнародного цивільного процесу);

 наукова система ставить певні проблема (завдання), які вирішуються правом. Серед таких завдань згадаються наступні:

 захист прав і законних інтересів громадян однієї держави закордоном;

 правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб у міжнародному цивільному обороті;

 участь держави, міжнародних організацій, а також їхніх представників й посадових осіб у цивільно-правових відносинах;

 підстави виникнення й порядок здійснення речових прав;

 договірні та їм подібні відносини (зобов’язання);

 виключні права на наслідки інтелектуальної діяльності;

 відносини, пов’язані зі спадщиною;

 сімейні відносини, трудові відносини;

 відносини, що виникають у процесі здійснення всіх вищезгаданих проблем.

Обставини, які актуалізують інтерес до міжнародного приватного права у наш час

Виділяють три головні обставини:

 об’єктивний процес інтернаціоналізації суспільного життя – спочатку була інтернаціоналізована торгівля, пізніше через колоніальні шлюби, торгівлю послугами, еру промислового співробітництва (спільні підприємства);

 різке посилення процесу міграції населення – внаслідок війн, збройних конфліктів (у публічному); з метою працевлаштування (у приватному);

 науково-технічний прогрес – світ став ближче (причина зі знаком "+”), виникло питання про постачання товарів (причина зі знаком "-”);

 у світі, де всі грають за правилами потрібно грати за правилами.

Співвідношення міжнародного приватного права й міжнародного публічного права

Міжнародне приватне право є складовою національного права (частиною національної правової системи). Виникає питання – яким чином повинна врегульовуватися конкретні правовідносини? В публічному праві треба шукати конкретну міжнародно-правову норму, у приватному – шукати право якої держави треба застосовувати.

Виділяють три відмінності приватного права від публічного:

-    за джерелами права – національне законодавство (у приватному), міжнародно-правові акти (у публічному);

-    за предметом врегулювання – економічні, торгові відносини (публічному), домовленість між державами, але реалізують цю домовленість приватні особи;

-    норми публічного права звужують дію норм приватного права й навпаки – наприклад, держави уклали договір про торгівлю на суму в 2 млн. дол., але приватні особи згідні на більшу суму. Але вони не мають права це робити. Публічне право наглядає за приватним шляхом демпінгу.

-    За учасниками – фізичні та юридичні особи є центральними суб’єктами МЧП, тоді коли МПП не визнає їх суб’єктами.

Прямий метод правового регулювання

Прямий метод (матеріально-правовий)– безпосереднє регулювання правовідносин за допомогою створення єдиних матеріальних, колізійних й процедурних норм. Обставини, що обумовлюють необхідність уніфікації:

- розходження, які мають місце у регулюванні одного і того ж питання у національних законодавствах та особливості певних правових систем. (одні і тіж інститути відносяться до різних галузей);

-                прогалини у національних законодавствах;

-                збільшення торгового обороту та непідготовленість до цього національних законодавств.

Прямий метод це узгодження воль держав та врахування інтересів усіх учасників відносин, чк національних так і іноземних. Стаття 565 Цивільного кодексу України: "Іноземні громадяни користуються в Українській РСР цивільною правоздатністю нарівні з радянськими громадянами. Окремі винятки можуть бути встановлені законом Союзу РСР. Радою Міністрів СРСР можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження цивільної правоздатності радянських громадян”.