Глава 15. Соціально-психологічна структура органів внутрішніх справ

15.1. Загальне поняття про соціально-психологічну структуру системи

15.2. Колектив

15.2.1. Неформальна група

15.2.2. Людина. Індивгд. Особистість

15.3. Керівництво. Влада. Лідерство

15.4. Конфлікт

15.4.1. Природа конфлікту

15.4.2. Типи конфліктів

15.4.3. Причини конфліктів

15.4.4. Методи подолання конфліктів

Поряд із формальною структурою соціальної системи, яка відображається у функціональній, організаційній, інформаційній та інших структурах управління, у кожній соціальній організації існує система взаємостосунків, яку не відображає офіційна структурна схема, але котра впливає на успіхи організації в досягненні її цілей. Мова йде про неформальну, або соціально-психологічну структуру, яка в самому загальному вигляді відбивається в системі взаємозв яз-ків, що виникають серед працівників на міжособовому рівні.

Необхідність розгляду соціально-психологічноі структури системи не є чимось надуманим, суб’єктивним. Це лише прояв системного підходу. Цілком справедливо підкреслюють, на наш погляд, Г. Кунц і С. О’Доннел, що "перевага підходу до будь-якої досліджуваної сфери або до будь-якої проблеми як до системи полягає в тому, що цей підхід дає нам змогу побачити критичні перемінні та обмеження, а також їх взаємодію між собою. Системний підхід змушує вчених та практиків конкретної галузі постійно пам’ятати, що не можна підходити до жодного елемента, явища або проблеми без врахування його наступних взаємодій з іншими елементами"‘.

15.1. Загальне поняття про соціально-психологічну структуру системи

Соціально-психологічна структура, яка за багатьма своїми параметрами зв’язана з феноменом лідерства, має чимало позитивних властивостей: вона сприяє соціальній адаптації, розрядці стресових ситуацій; полегшує спілкування всередині організації, забезпечує поширення інформації; сприяє виявленню можливих офіційних лідерів. Однак неформальна структура має і певні прорахунки: вона може породжувати міжособові конфлікти, часто служить живильним середовищем для різних чуток, може вступати в суперечності з формальною структурою, створювати сприятливу атмосферу для незадоволених, поганих працівників.

‘КунцГ., О’Доннел С. Управление: системньїй й ситуационньїй анализ управленческих функций. – М.: Прогресе, 1981. – Т. 1. – ^. *)о.

325

Значення неформальної структури підкреслюється багатьма обставинами. Серед них можна назвати, наприклад, те, що в числі основних шкіл, які визначають розвиток науки управління, є "школа людських стосунків" і "школа поведінських наук". Виникнення цих шкіл не було випадковістю.

Управління, як відомо, в першу чергу є керівництво людьми. Необхідність врахування в управлінні психологічних факторів обумовлена тим, що об’єктивні закономірності розвитку системи визначають дії людей не безпосередньо, а лише відбиваючись у їх свідомості, впливаючи на думки та відчуття людей, на їхню діяльність. Це зобов’язує враховувати в процесах управління не тільки об’єктивні закономірності суспільного розвитку, які, безсумнівно, відіграють провідну роль, але й закономірності суб’єктивного світу людей, психологію людини й групи, соціально-психологічний клімат в організації в цілому і так званих малих неформальних групах. Саме тому представники "школи людських стосунків" спрямували свої зусилля на виявлення ролі стосунків у малих неформальних групах і ствердження того, що в практиці управління необхідно виявляти та використовувати соціально-психологічні особливості групи. Значну увагу вони приділили вивченню прийомів управління міжособовими стосунками для підвищення ступеня задоволення працівників і для підвищення ефективності системи, пошуку методів удосконалення праці. Вони рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури системи, а також – делегуванню відповідальності, ефективність якої, на їхню думку, повністю визначається вмінням використовувати можливості своїх підлеглих як колективу.

Представники "школи поведінських наук" вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади і авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства, зміни змісту роботи і якості трудового життя. Представники цього підходу прагнули щонайбільше допомогти працівникові в усвідомленні його власних можливостей на основі застосування концепції поведінських наук до побудови та управління організаціями. В самих загальних рисах, основною метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок більш ефективного використання її людських ресурсів, пристосування цих наук до управління та формування організації таким чином, щоб кожний працівник був повністю використаний відповідно до його потенціалу.

Поєднання зусиль різних людей, які включені в складну групову діяльність, значною мірою залежить від особистих якостей співробітників, від безпосереднього впливу кожного з них один на одного, від групового, колективного впливу на особистість. В процес взаємодії втягуються, по-перше, інтелектуальні, емоційні, вольові компоненти психіки, особисті мотиви поведінки людей, їхні інтереси та індивідуальні цілі діяльності. У взаємодію, по-друге, включаються також механізми колективної психо-

326

логії, групові мотиви, інтереси та цілі. Такі психологічні характеристики колективу міськрайліноргану, як згуртованість, соціально-психологічний клімат, колективна думка, настрій та поведінка, інтегруються саме із психологічних характеристик його складових частин у процесі життєдіяльності службового організму. Неформальна структура як би оживляє формальну структуру взаємодії. Ч. Барнард у своїй праці "Функція адміністратора", яка була написана у 1938 р., стверджує, що "формальна організація не може існувати, якщо немає індивідів, котрі: а) не здатні спілкуватися один з одним, 6) згодні робити свій внесок у групову дію і в) мають усвідомлену загальну мету"².

Елементи соціально-психологічної структури розглядаються "Психологією управління", яка є галуззю психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності управління, психологічні проблеми і особливості управлінської діяльності. Психологія управління опирається на такі дисципліни, як загальна та соціальна психологія, психологія особистості, психологія праці, інженерна та педагогічна психологія. Об’єктами вивчення психології управління є системи "людина-людина", "особистість-колектив", "людина-техніка", які розглядаються з позицій управління та психології керівництва. До основних проблем психології управління відносяться: структурно-функціональний аналіз управлінської діяльності; психологічний аналіз побудови та використання автоматизованих робочих місць (АРМ) керівників і спеціалістів, автоматизованих систем управління (АСУ); соціально-психологічний аналіз виробничих та управлінських колективів, взаємодія і взаємостосунки в них людей, факторів формування сприятливого морально-психологічного клімату; дослідження психології керівництва та лідерства, психології особистості та діяльності керівника, стосунків між керівником та підлеглими, психологічних аспектів підбору й розстановки керівних кадрів, психолого-ідеологічних питань підготовки кадрів керівників, психологічних аспектів управління персоналом, людськими ресурсами; дослідження психологічних факторів, що впливають на процеси прийняття і реалізації управлінських рішень і т. п.

Найбільш відомим визначенням організаційної структури управління є таке: організаційна структура управління – це взаємовідносини підрозділів і посад в організації, розподіл ролей, повноважень і відповідальності між ними, а також порядок функціонально-технологічних зв’язків, що виникають у процесі управління. Це визначення частіш за все використовується при розв’язанні практичних проблем організації управління, але разом із тим воно є доволі вузьким, тому що серед стійких елементів організації, які впливають на поведінку людей (а вони-то у своїй сукупності і створюють реальну організаційну структуру), можуть бути як елементи формальної структури, що були названі вище, так і елементи і зв’язки структури неформальної (соціаль-

² Кунц Г., О’Доннел С. Указ. праця. – С. 77.

327

но-психологічної). В.Г. Афанасьев пише, що "поряд із формальною, всіляка організація.., має і неформальну (тобто соціально-психологічну) структуру – систему міжособових та міжгрупових зв’язків і взаємодій, контактів, симпатій та антипатій, що не закріплені у відповідних документах... Кожній групі... притаманні деякі специфічні риси, інтереси та цілі, неписані норми і правила, власні уявлення про "погане" і "добре"³. Продовжуючи цю думку, можна відмітити "...те, що на перший погляд позбавлено "людського", особистісного змісту, – письмові накази, інструкції, директиви, показники, символи, знаки і т. д., – в явній чи прихованій формі мають кінець-кінцем не тільки функціональний, але й особистісний, психологічний, індивідуально-особливий зміст"⁴. Широко відоме порівняння організації з айсбергом, видима частина якого – формальна структура, а невидима – неформальна.

З урахуванням висловленого, можна дати таке визначення основного поняття цієї глави: соціальна-психологічна структура системи – це сукупність соціально-психологічних і моральних параметрів системи, які справляють істотний вплив на ефективність її функціонування.

Значна кількість названих параметрів не дозволяє нам докладно дослідити кожен з них у рамках цієї глави. Тому будуть розглянуті лише основні, найважливіші з цих параметрів.