17.1.3. Види управлінських рішень

Саме цілі визначають таку важливу характеристику органів внутрішніх справ, як притаманний їм набір управлінських рішень. Постановка нових цілей і коректування діючих передбачають зміну складу рішення.

В умовах значної кількості різнохарактерних управлінських рішень, які діють та періодично розробляються органами внутрішніх справ, велике практичне значення має їхня класифікація. Важливість розробки науково обґрунтованої класифікації управлінських рішень переоцінити не можна. Вона дає можливість: виділити основні види рішень; описати та упорядкувати їх комплекс; ввести більш чітку їх систематизацію та каталогізацію; забезпечити швидкість пошуку і прийняття нових рішень з урахуванням діючих, а також контроль за їх виконанням; виключити повторне (дублююче) прийняття рішень з одних і тих же питань, намагаючись тим самим скоротити управлінську документацію та переписку; систематизувати інформацію і процеси, пов’язані з розробкою різних видів рішень, а також управлінські ситуації, що їх характеризують; визначити шляхи усунення недоробок і прорахунків та подальшого удосконалення розробки та прийняття рішень.

Аналіз результатів дослідних робіт дозволяє зробити висновок про те, що групування рішень може будуватися як на загальних та часткових, так і предметних та функціональних ознаках (підставах) (рис. 17.1).

Однією з ознак класифікації рішень є їх цільове призначення. Визначення цілей є основою розгляду будь-яких систем, у тому числі систем рішень. Незалежно від спе’цифіки соціальної системи її цілі управління завжди відносяться до двох категорій:

розвитку (вдосконалення) та стабілізації (забезпечення організаційної сталості).

400

Рис. 17.1. Класифікація видів рішень

401

Перші можна умовно назвати стратегічними, або концептуальними. До них відносяться п’ятирічні, річні плани роботи, установчі накази про завдання органів внутрішніх справ на наступний рік, концепції розвитку системи органів внутрішніх справ, комплексні програми удосконалення діяльності органів внутрішніх справ по окремих проблемах боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку.

Другі – тематичні – призначені стабілізувати діяльність органів внутрішніх справ та їхніх підрозділів шляхом своєчасного внесення коректив у роботу та усунення відхилень від стратегічних рішень. Умовно дану групу рішень ще можна назвати тактичними, або ситуаційними. До них відносяться численні накази, вказівки, рішення колегії або оперативної наради, а також плани, що складаються в процесі щоденного управління.

За масштабами впливу управлінські рішення можуть бути загальні (комплексні) та часткові (локальні). Загальними є ті рішення, які стосуються всієї або значної частини системи управління, а частковими – ті, що стосуються окремих (локальних) завдань, окремих підрозділів та служб, напрямів роботи і т. ін. За цією ж ознакою іноді виділяють установчі (стратегічні), часткові (спеціальні) та оперативні рішення.

Установчі (стратегічні) рішення розраховані на достатньо тривалий період їх реалізації і включають весь комплекс або основні напрями організації діяльності органів внутрішніх справ. До них відносяться більшість нормативних актів МВС України, деякі накази начальників органів внутрішніх справ, плани роботи органів внутрішніх справ на рік.

До часткових (спеціальних) належать рішення тактичного характеру: квартальні плани роботи служб; різні спеціальні плани;

проблемні плани (наприклад, посилення боротьби з окремими видами злочинів); накази, що регулюють окремі питання організації діяльності апаратів та служб органів внутрішніх справ, і т. п. Часткові рішення конкретизують сутність установчих управлінських рішень.

Оперативні рішення, як правило, спрямовані на виконання невідкладних завдань, що виникають у процесі щоденного управління силами та засобами органів внутрішніх справ. До їх числа відносяться рішення, пов’язані з організацією розкриття злочинів по гарячих слідах, з уведенням в дію спеціальних типових планів, проведенням комплексних операцій і т. ін.

Треба додати, що рішення комплексного характеру може бути представлено в декількох формах. Наприклад, рішення, яке приймається у зв’язку з вивченням стану боротьби з так званими вуличними злочинами або квартирними крадіжками і необхідністю вдосконалення діяльності органу внутрішніх справ у цьому напрямі, нерідко міститься і у відповідному наказі начальника, і у запланованих заходах, і в розробці нової дислокації патрульно-постової служби.

402

За глибиною впливу ми розрізняємо рішення багаторівневі та однорівневі. До багаторівневих відносяться рішення, які стосуються всіх рівнів системи або якоїсь однієї служби на всіх рівнях системи. До однорівневих – такі, що стосуються одного рівня системи повністю (наприклад, міськрайлінорганів), або одного чи декількох структурних підрозділів, служб одного рівня.

За спрямованістю впливу виділяються зовнішні (основні) та внутрішні (забезпечуючі). Цей поділ рішень певною мірою відображає існуючий розподіл функцій системи управління на основні та забезпечуючі. Зовнішні управлінські рішення спрямовані на реалізацію основних функцій системи, тобто тих, для виконання яких взагалі створена система органів внутрішніх справ – боротьба зі злочинністю та охорона громадського порядку. Ці рішення забезпечують взаємодію органів внутрішніх справ із зовнішнім середовищем і визначають основні напрями правоохоронної діяльності. Внутрішні управлінські рішення призначені, насамперед, для внутрішньооргзлізаційної роботи в системі, яка спрямована на належну структурну організацію системи, на оптимальну організацію процесу функціонування системи, поліпшення планування, контролю, професійної підготовки кадрів, ресурсного та іншого забезпечення і т. ін.

Так, зовнішніми будуть рішення, що визначають основні напрями боротьби зі злочинністю (стратегічний рівень управління). На тактичному рівні управління до цього ж виду рішень відноситься, наприклад, вибір конкретних об’єктів безпосереднього профілактичного впливу. Багато рішень даного виду приймаються не органами внутрішніх справ, а іншими суб’єктами;

деякі рішення являють собою спільні акти. У цьому випадку участь органу внутрішніх справ виявляється, насамперед, у підготовці проектів управлінських рішень, внесенні пропозицій.

Слід розрізняти та відмежовувати зовнішні управлінські рішення від актів правозастосовної та правоохоронної діяльності окремих посадових осіб органів внутрішніх справ (наприклад, прийняття ними рішень про застосування адміністративних санкцій до конкретних осіб).

Розподіл управлінських рішень на зовнішні та внутрішні в ряді випадків має відносний характер. В одному і тому ж рішенні досить часто можуть виявлятися ознаки обох видів, що взагалі дає підстави для виділення третього виду – змішаного. Скажімо, план заходів щодо забезпечення громадського порядку при проведенні якого-небудь масового заходу містить питання і взаємодії з об’єктами навколишнього середовища, і розстановки сил та засобів органу внутрішніх справ, і ресурсного забезпечення відповідних заходів і т. ін.

За способом прийняття рішення ділять на одноособові та колективні. В умовах системи органів внутрішніх справ, де одним з основних принципів функціонування системи є принцип

403

єдиноначальності, колективні рішення, на думку автора, не мають вирішального значення, тому що, приміром, рішення Колегії МВС України підписується її Головою, яким є Міністр, а оголошується рішення наказом того ж самого Міністра.

За ознакою юридичних властивостей виділяються нормативні та індивідуальні рішення. Індивідуальні рішення мають, можна сказати, разове призначення, тобто після їх реалізації вони припиняють свою дію. Прикладами цих рішень можуть бути накази про призначення на посаду, про звільнення з посади, про присвоєння звання і т.ін. Виконання приписів рішення нормативного характеру в одній ситуації не припиняє його дії в інших подібних випадках.

Особливе місце належить рішенням, що нормативне закріплюють основи організації та діяльності органів внутрішніх справ і тим самим забезпечують їх організаційну сталість. До них відносяться положення про органи та підрозділи, що закріплюють завдання, функції, структуру, а також правовий статус їх керівників. До цієї ж групи рішень відносяться, наприклад, інструкції про організацію діяльності апаратів МВС, УМВС, УМВСТ, їх підрозділів і т. ін. Ці рішення розраховані на багатократне, тривале їх використання і за своєю суттю є нормативними актами у вузькому юридичному значенні цього слова.

Нормативні рішення, у свою чергу, діляться на імперативні, тобто такі, що містять суворо обов’язкові приписи, і диспозитивні, які визначають лише загальні правила поведінки. Крім того, можна ще виділити рішення, що носять рекомендаційний характер (наприклад, методичні листи та вказівки).

Залежно від джерел виникнення завдання рішення можуть бути такими, що приймаються на виконання розпоряджень вищестоящих органів, наприклад", на виконання директивних вказівок центральних та місцевих органів влади і управління; на виконання окремих вимог наказів, вказівок та інших рішень МВС України; на виконання рішень УМВС, УМВСТ по проблемах боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку;

по здійсненню заходів, пов’язаних з непередбаченими ускладненнями оперативної обстановки в країні, в області в цілому або окремому регіоні, підсумками окремих комплексних, контрольних та інших перевірок діяльності органів, служб, підрозділів, впровадженням позитивного досвіду, та ініціативні, тобто такі, що приймаються з власної ініціативи керівництва органу, на основі виявлених проблем, виходячи із характеру обстановки, що склалася, та виникаючих при цьому конкретних завдань. З числа ініціативних рішень можна виділити так звані ситуаційні. Якщо в цілому для ініціативних рішень характерні попереднє та всебічне вивчення проблеми, ретельна процедура їх підготовки та обговорення, то ситуаційні являють собою акти оперативного реагування на швидкі зміни обставин через непередбачені події або факти.

404

Класифікація рішень на підставі ініціативи їх прийняття дещо також умовна. Так, при прийнятті рішень для реалізації команд "зверху" необхідно враховувати специфіку місцевих умов, творчо підходити до виконання, що передбачає момент ініціативності. До того ж, ініціативні рішення, як правило, ґрунтуються на нормативних актах, що служать своєрідними орієнтирами стратегічного характеру.

У вищенаведеній схемі класифікації рішень за способами фіксації виділені усні та письмові рішення. У свою чергу, останній вид за зовнішньою формою ділиться на накази, вказівки, рішення колегії або оперативної наради, положення, інструкції, плани, програми і т. ін. Слід підкреслити, що на практиці не завжди належне місце посідають усні рішення, незважаючи на їхню поширеність, не завжди підкреслюється їхня відповідальність. Без усних рішень, часом дуже важливих, у діяльності органів внутрішніх справ не обійтись, і тому потрібно виховувати у особового складу належне ставлення до них.

За можливостями використання управлінські рішення розподіляються на багаторазові (типові) та одноразові (неформальні). До багаторазових рішень відносяться ті, дія яких розрахована до їх відміни або на конкретний термін (наприклад, нормативні); до одноразових – ті, що розраховані для конкретної ситуації (наприклад, індивідуальні), після реалізації якої вони припиняють свою дію.

За методами переробки інформації розрізняють аналогові та евристичні рішення. Аналоговими вважаються такі рішення, котрі використовують уже існуючі алгоритми переробки інформації, підставляючи в них лише нові дані. Евристичні – це такі рішення, при розробці яких вирішуються також питання про спосіб переробки інформації, відшукуються нові способи, які дають можливість більш ефективно використовувати інформацію.

За видами критеріїв’ можна виділити рішення, які розробляються з урахуванням багатьох або якогось одного критерію. Безумовно, розробка багатокритеріальних рішень є значно складнішою за розробку однокритеріальних, однак багатокри-теріальні рішення свідчать про кваліфікацію суб’єкта (органу) управління і створюють більш відповідні умови для організації успішного функціонування системи.

За ознакою "початку і кінця" виконання завдання виділяють вихідні та підсумкові рішення. За приклад можна навести таке: наказ про проведення якоїсь операції буде вихідним, а наказ, в якому йдеться про результати проведеної операції, буде підсумковим.

‘ Критерій (від грецької kriterion – засіб для судження) – ознака, на підставі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація чогось; мірило оцінки.

405

За часом дії (тривалістю) взагалі можна виділити дуже багато видів рішень, оскільки дуже значним є часовий діапазон існуючих рішень: від декількох секунд (в екстремальній ситуації) до десятків років, але в практиці органів внутрішніх справ цей діапазон можна декілька конкретизувати. Виявляється логічним, що з урахуванням тієї обставини, що основним об’єктом, на який спрямоване прийняття рішень в органах внутрішніх справ, є оперативна обстановка, а остання – це дуже динамічне явище, доцільно до короткострокових рішень віднести ті, термін виконання яких не перевищує місяця. Всі інші рішення будуть довгостроковими (якщо розподілити їх за цією ознакою на дві групи, але ж кількість груп можна й додати).

За часом дії (тривалістю) деякі автори виділяють, наприклад, і такі три види рішень: а) розраховані на певний період часу (установочний наказ, плани роботи на рік та більші строки та ін.); б) строк дії яких заздалегідь не встановлюється, і вони мають силу до їх офіційної відміни (наприклад, інструкції, настанови, статути, положення і т. ін.); в) такі, що припиняють свою дію в міру їх виконання. Останні, як правило, приймаються у випадках, коли на час їх прийняття передбачити конкретний строк їхньої реалізації неможливо (наприклад, рішення про створення слідчо-оперативної групи).

Перерахований перелік ознак класифікації управлінських рішень в органах внутрішніх справ не є вичерпним, не всі перераховані ознаки рівною мірою необхідні і використовуються на практиці, але вони потрібні для того, щоб краще зрозуміти саму природу управлінського рішення в органах внутрішніх справ, щоб охопити всю номенклатуру управлінських рішень у системі.

Треба також додати, що наявність класифікації дає можливість диференційовано організовувати інформаційне та методичне забезпечення процесу розробки та прийняття відповідних видів рішень.