2. Конспект лекцій

людину виділяють:

методи стимулювання, пов'язані із задоволенням визначених потреб співробітника;

методи інформування, що припускають передачу співробітнику інформації, яка дозволить йому самостійно визначати свою організаційну поведінку;

методи переконання, тобто безпосереднього цілеспрямованого впливу на внутрішній світ, систему цінностей людини;

методи (адміністративного) примусового тиску, засновані на погрозі або застосуванні

санкцій.

Важливе місце у стратегічному аналізі робочої сили відіграють методи оцінки персоналу, до яких відносять наступні:

Метод стандартних оцінок полягає в тому, що керівник заповнює спеціальну форму, характеризуючи кожний аспект роботи співробітника. Цей метод простий і доступний у застосуванні, але оскільки оцінка керівника завжди суб'єктивна, для підвищення її обґрунтованості форма може заповнюватися співробітником служби персоналу, що попередньо обговорює з керівником роботу, яка підлягає атестації.

Метод анкет і порівняльних анкет у найпростішій формі ґрунтується на наборі питань і описів. Оцінюючий ставить галочку проти кожної характеристики або залишає порожнє місце. В ускладненому варіанті оцінка кожної позиції відбувається за шкалою від "відмінно" до "погано", а загальною оцінкою результативності стає сума оцінок.

Метод примусового вибору полягає в тому, що експерти вибирають найбільш подібну для робітника характеристику із заданого набору (наприклад: товариськість, досвід роботи, вміння планувати, організація особистої праці, спостережливість та інше).

Описовий метод припускає послідовну докладну характеристику переваг та недоліків робітника і може комбінуватися з попереднім методом.

Метод шкали рейтингів поведінкових установок припускає заповнення анкети, що містить

6-10 найважливіших характеристик роботи, що формулюють як оцінювачі, так і експерти на основі аналізу 5-6 вирішальних ситуацій. Експерт оцінює кваліфікацію робітника, виходячи з цих характеристик, і повідомляє йому підсумковий рейтинг. На основі цих оцінок складають прогнози на майбутнє та інші методи.

Устратегічному аналізі важливе значення має і визначення показників руху й використання персоналу. У цій системі виділяють наступні показники:

1. Показник надходження робочої сили – це відношення кількості прибулих робітників до середньорічної кількості робочої сили.

2.Показник вибуття робочої сили – це відношення кількості вибулих робітників до середньорічної кількості робітників.

3.Показник плинності кадрів показує скільки робітників вибули за досліджений період за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни співвідносно із загальною кількістю робітників підприємства.

4.Показник загального обороту – це відношення чисельності працівників, що надійшли і вибули, до середньооблікової чисельності.

До показників ефективності використання робочої сили можна віднести:

1.Рентабельність персоналу – це відношення чистого прибутку до середньорічної чисельності персоналу.

2.Продуктивність використання персоналу показує наскільки ефективно робоча сила бере участь у виробництві продукції.

3. Фондоозброєність показує скільки основних засобів припадає на одного робітника підприємства.

3. Бюджетний аналіз

Економічна оцінка виробничих одиниць і ресурсів дозволяє отримати лише часткову інформацію про проблеми загальної господарської діяльності. Вона являє собою ефективний засіб аналізу, який надає господарнику допоміжні дані, однак не забезпечує даних для визначення розмірів виробництва. Для відповіді на це останнє питання може стати ефективним використання методу бюджетного аналізу господарської діяльності. За його допомогою можна оцінити виробничі показники окремих галузей, використання ресурсів, внутрішні й зовнішні виробничі зв'язки, а також

31

загальні фінансові результати господарства. Тому доцільно окремо визначати зміст, організацію, методику і застосування бюджетного аналізу.

Бюджет господарства являє собою класифікацію і детальне зведення основних натуральних і фінансових показників господарської діяльності господарства в цілому. Бюджет - це фінансовий план або кошторис, чи просто план доходів і витрат. До такого аналізу звертаються тоді, коли виникає необхідність визначити місце й значення кожної галузі як окремо, так і стосовно господарства в цілому.

Отже, бюджетний аналіз господарства можна визначити як процес, за допомогою якого встановлюються складові частини господарства, а також визначаються зв'язки окремих частин як між собою, так і щодо цілого.

Аналіз не обмежується порівнянням і вивченням складових частин існуючого господарства. На першому етапі ретроспективний аналіз, як було розглянуто в другому розділі,

призначений лише для встановлення основних взаємозв'язків і є засобом визначення й оцінки слабких і сильних сторін організації господарства та визначення основних напрямів організаційногосподарського плану. Однак важливою для господарства є така інформація, що дає відповіді, як покращити господарську діяльність та збільшити доходність виробництва.

В цій частині бюджетний аналіз являє собою важливу складову частину всього стратегічного аналізу. При цьому спеціаліст може одержати інформацію для перевірки можливих змін з метою ліквідації негативних і посилення позитивних явищ у господарській діяльності.

Метод, за допомогою якого цього можна досягти, дозволяє враховувати видозміни початкового бюджету господарства на основі врахування передбачуваних зрушень у веденні господарства, а також в переоцінці всієї господарської діяльності стосовно до умов, які змінюються.

Спеціаліст, що займається аналізом, має змогу повторювати даний процес багато кількість разів залежно від кількості та характеру передбачуваних змін. Кожен із одержаних таким способом варіантів бюджету, їх аналіз допомагає виявити складові частини господарства і встановити їх співвідношення як між собою, так і в цілому по господарству, синтезувати окремі частини в ціле.

Бюджетний аналіз може бути використаний і тоді, коли відсутні зведені дані про дійсні доходи або бюджет по фактичній діяльності господарства. В цьому випадку бюджет доцільно складати за допомогою синтезу на основі відповідних нормативів. Цей метод часто використовують для визначення характерних типів господарств, що відповідають даним умовам.

Для бюджетного аналізу діяльності господарства типовим є включення з самого початку як змінних, так і постійних витрат, які відображаються окремою статтею.

Бюджетний аналіз виконується на основі специфічної системи основних показників. Загальною функцією такого аналізу є забезпечення відповідей за методом «що було-що буде», перспективна стратегія потенційних змін в організації господарства, капіталовкладеннях, технології, методах, принципах управління, ринках збуту, засобах постачання матеріалів і послуг, необхідних для виробництва, або в інших аспектах господарської діяльності.

Тому бюджетний аналіз включає інформацію, що характеризує результати як по поточному («початковому»), так і по передбачуваному («переглянутому») планам.

Для бюджетного аналізу, так само як і для економічної оцінки, необхідні нормативи. Однак у деяких випадках бюджетний аналіз може проводитись за даними бухгалтерського обліку, звітності, які точно відображають господарську діяльність у даному році. Особливістю аналізу є те, що він надає інформацію про внутрішні зв'язки як між галузями господарства, так і між окремими галузями й господарством у цілому.

Важливим об'єктом вивчення при бюджетному аналізі є структура основних фондів, яка може бути суттєво змінена через зміну в організації сільського господарства. Це потребує додаткових капіталовкладень, змінить величини змінних і постійних витрат, доходи і прибуток підприємства.

Основна увага при бюджетному аналізі концентрується на змінних витратах. При такому аналізі доцільно за умови незначних капіталовкладень взагалі не приймати в розрахунок постійних витрат, за виключенням тих випадків, коли ставиться мета визначити чистий дохід по господарству в цілому. Зміни валових надходжень від реалізації продукції та змінних витрат пояснюють всі коливання чистого доходу, однак постійні витрати повинні також враховуватися при визначенні кінцевих фінансових результатів.

Висновки із бюджетного аналізу виробничої діяльності господарства являють собою основу рішень, спрямованих на збільшення прибутків, забезпечення більш стійких доходів, або досягнення інших цілей, які ставлять перед собою керівники господарств. Точна й ретельна оцінка — основна умова таких важливих висновків. Таким чином, оцінка є вирішальним кроком у бюджетному аналізі

32

господарства. Отже, важливо додержуватись певної методики проведення оцінки результатів аналізу та деяких правил з тим, щоб така методика була ефективною.

Слід зосередитися на тих сторонах діяльності, які вивчаються в процесі бюджетного аналізу. Оцінка здійснюється у максимально конкретній формі і стосується окремих змін, які впливають на вирішальні аспекти діяльності господарства. Ефективний метод точного виміру підсумкових результатів реорганізації на основі бюджетного аналізу включає п'ять послідовних стадій:

1.Визначити, в якій мірі покращився стан справ після реорганізації та наскільки це відповідає цілям керівництва господарством.

2.З'ясувати, які показники стали більш сприятливими для досягнення поставлених цілей внаслідок конкретних змін, а також масштаби цих переваг.

3.Виявити, які показники стали менш сприятливими для досягнення цілей керівництва після конкретних змін, а також розміри пов'язаних з ними витрат.

4.Порівняти одну з іншою вигоди або витрати по окремих змінах і визначити чисті загальні доходи або збитки від цих змін та передбаченої реорганізації.

5.Знайти можливості подальшого покращення і розробити заходи щодо практичного запровадження цих покращень, тим самим ще більше наблизивши всю господарську діяльність до поставлених завдань.

Перші чотири стадії дадуть змогу отримати відповідь на запитання: наскільки вдасться досягти поставленої цілі, визначити вигоди від реорганізації господарства. Про це свідчитимуть показники: грошових доходів господарства, чистого доходу, прибутку й норми прибутку. В процесі аналізу важливо в кінцевому підсумку виявити основні переваги або недоліки реорганізації.

4.Аналіз взаємоз’язку: «витрати – обсяг – прибуток»

Фінансовий результат діяльності підприємства за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності обсягів виробництва, доходів і витрат.

Кожен менеджер хоче знати можливі наслідки власних рішень. Перед ним постійно постають запитання:

1.Який обсяг діяльності забезпечить відшкодування всіх витрат?

2.Яку кількість продукції слід реалізувати для одержання бажаного прибутку?

3.Як вплине на прибуток зменшення ціни продукції та збільшення обсягу реалізації?

4.Виплачувати персоналу, що займається збутом, оклад чи комісійні?

5.Чи поєднувати ці види оплати?

Відповіді на ці питання можна отримати за допомогою аналізу взаємозв’язку: «витрати – обсяг – прибуток».

Аналіз «витрати – обсяг – прибуток» – це системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства заради визначення: обсягу реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку; величини прибутку при певному обсязі реалізації,; впливу змін величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства; отриманої структури витрат.

Аналіз беззбитковості побудований на основі розподілу витрат, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитковості – це обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю.

Точка беззбитковості в натуральних одиницях розраховується за формулами 6.4 та 6.5.

Для визначення точки беззбитковості у вартісному виразі використовують формулу 6.6:

33

При цьому, коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

Розрахунок точки беззбитковості є важливим елементом аналізу, але на практиці більше

Відповідно обсяг реалізації у натуральних одиницях може бути розрахований за формулою 6.9.

Визначення прибутку при певному обсязі реалізації.

Прибуток = дохід від реалізації – (змінні витрати + постійні витрати) (6.10) Прибуток = (дохід від реалізації × коефіцієнт маржинального доходу) –

На практиці, як правило підприємство займається випуском не одного виду продукції. У таких випадках аналіз співвідношення «витрати – обсяг – прибуток» складається і базується на комбінації продажу.

Комбінація продажу – це співвідношення окремих видів продукції в загальному обсязі реалізації.

Це співвідношення може бути показане у відсотках або в пропорції виборів.

Для визначення точки беззбитковості кожного виду продукції необхідно визначити величину маржинального доходу на одну зведену (умовну) одиницю.

Маржинальний дохід на зведену одиницю – це сума величин маржинального доходу різних виробів, зважених за допомогою комбінації їх продажу (формула 6.13).

WCM = ∑

де СМі – маржинальний дохід на одиницю і-го виробу;

Sмі – питома вага і-го виробу в загальному доході від реалізації.

Слід зазначити, що є інший шлях розрахунку середньозваженого маржинального доходу: Середньозважений маржинальний дохід визначається як відношення загальногомаржинального

доходу до загальної кількості продукції.

Застосовуючи аналіз «витрати – обсяг – прибуток» слід врахувати припущення покладені в його основу:

1.Аналіз припускає, що головним фактором витрат є обсяг діяльності (обсяг реалізації), а решта факторів (ціна, технологія) не змінюються протягом періоду, що аналізується;

2.Аналіз може бути застосований в умовах виробництва кожного продукту або постійне співвідношення декількох продуктів у комбінації їх продажу. Тому, якщо мають місце зміни в комбінації продажу слід внести відповідні корективи в результати первинних розрахунків;

3.Аналіз базується на методі калькулювання змінних витрат. В умовах використання методу калькулювання повних витрат такий аналіз може бути застосований тільки за умови, що обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації;

4.Слід враховувати, що лінійний зв’язок між змінними витратами на одиницю, ціною та обсягом діяльності, а також незмінність величини постійних витрат зберігаються тільки в умовах релевантного діапазону діяльності підприємства. Застосування аналізу щодо діяльності за межами цього діапазону може призвести до поганих результатів;

5.Оскільки в основі аналізу лежать розподіл витрат на змінні та постійні, то точність аналізу залежить від того чи правильно визначена функція витрат.

Наведені припущення повною мірою обмежують можливості аналізу «витрати – обсяг – прибуток». Проте обмежене застосування такого аналізу дозволяє отримати необхідну інформацію для планування, ціноутворення та прийняття поточних рішень.

34

ТЕМА 7. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЛЯЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.Аналіз фінансових ресурсів.

2.Аналіз прибутку.

1. Аналіз фінансових ресурсів

Зміст аналізу фінансового стану полягає у вивченні розміщення й використання засобів виробництва; платоспроможності підприємства; забезпеченості власними оборотними коштами; стану виробничих запасів та власних і позичених джерел їх утворення; стану фінансової дисципліни в розрахунках з іншими підприємствами, організаціями та державою; використання коштів господарства за призначенням; виявлення шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Через низькі показники прибутковості та незадовільний фінансовий стан стає можливим явище банкрутства підприємств. Тому в коло питань, що аналізуються, входить вивчення ознак банкрутства, реакції підприємства на кризисний стан, вибір стратегії запобігання банкрутству та інші.

Раціональна фінансова діяльність сприяє здійсненню таких основних принципів господарського розрахунку, як самоокупність і самофінансування підприємства. Ці два принципи тісно взаємопов'язані. Самоокупність має на меті те, що ресурси, вкладені у виробництво та реалізацію продукції, повинні окупатись прибутком, відповідним нормативному рівню рентабельності. Самофінансування – це забезпечення потреб підприємства у фінансових ресурсах по формуванню та ефективному використанню всіх господарських засобів, як основних, так і оборотних, розширенню виробництва і покращенню соціально-культурної сфери за рахунок грошових надходжень від реалізації своєї продукції, робіт і послуг.

Однак це не означає, що в процесі господарської діяльності використовуються лише власні кошти підприємства. При самофінансуванні користуються і залученими коштами у вигляді кредитів банку та інших джерел. Однак обов'язковою умовою при цьому є своєчасне повернення кредитів за рахунок власних нагромаджень підприємства.

Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за N 336/22868 основним джерелом даних для аналізу фінансового стану є баланс (Звіт про фінансовий стан) – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

У балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства. У випадках, передбачених нормативно-правовими актами, складається окремий баланс. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформація про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов'язання у рівній сумі) не наводиться.

Джерела утворення оборотних коштів розподіляються на власні та залучені. До власних належать закріплені за підприємством засоби у статутному фонді, які потім поповнюються за рахунок прибутку господарства. Основним джерелом залучених коштів є короткотермінові та інші кредити банку. Крім цього, оборотні кошти можуть формуватися за рахунок кредиторської заборгованості, фондів економічного стимулювання, спеціальних фондів та інших джерел.

Розвиток ринкової економіки зумовлює два основних напрями аналізу фінансового стану

35

підприємства.

Перший – це проведення об'єктивної оцінки вартості господарських засобів, що знаходяться реально в розпорядженні підприємства, і, залежно від цього, рівня його платоспроможності. При цьому поняття платоспроможності підприємства тісно пов'язується з терміном «ліквідність балансу», під яким розуміють такий стан активів і пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов'язань не лише наявними грошовими коштами, але й порівняно легкою і не збитковою реалізацією майна.

Другий напряманалізу – це традиційний аналіз стану й рівня ефективності використання оборотних засобів і джерел їх формування з метою пошуку резервів поліпшення результатів фінансової діяльності підприємства.

Підвищення необхідності відродження першого напряму аналізу фінансового стану зумовлюється тим, що в умовах ринкової економіки з'являється можливість, якої раніше не існувало, ліквідації підприємства залежно від збиткових результатів господарської діяльності. Разом з тим потреба у проведенні аналізу ліквідності балансу не знижує, а навпаки, підвищує роль традиційного внутрігосподарського аналізу розміщення й використання оборотних засобів, пошуку резервів зміцнення фінансового стану підприємства.

Фінансові ресурси в діяльності підприємства займають перше за важливістю місце, оскільки за їх допомогою можуть бути придбані практично всі види інших ресурсів. Таке перетворення може бути здійснене в будь-який час і практично без обмежень, тобто фінансові ресурси майже завжди можуть замінити собою усі інші види ресурсів.

До складу фінансових ресурсів підприємства включають статутний та резервний капітали підприємства, інший додатковий капітал, кредити, бюджетне фінансування та благодійні внески, прибуток. Джерелами формування фінансових ресурсів є:

власні джерела (прибуток від реалізації продукції, амортизаційні відрахування, випуск (емісія) нових акцій, реалізація необоротних активів тощо);

позикові (нові боргові зобов’язання у вигляді довгота короткострокових кредитів, застав, векселів тощо);

пряме бюджетне фінансування або безповоротна благодійна фінансова допомога.

Основним джерелом власних коштів підприємства, за рахунок якого може бути здійснений

виробничий та соціальний розвиток, повернуті боргові зобов’язання, сплачені грошові винагороди працівникам, учасникам і дивіденди акціонерам, є прибуток.

Для того, щоб спланувати прибуток, потік коштів, підприємство насамперед повинно скласти точний прогноз своїх прибутків і витрат. Використовуючи прогнози збуту і попиту споживачів, менеджер з виробництва планує обсяг та структуру виробництва продукції, витрати виробництва; менеджер зі збуту розробляє плани щодо забезпечення виробництва чинниками виробництва, розраховує витрати на збут; менеджер з фінансів формує систему фінансових показників і прогнозну фінансову звітність. Кожна істотна зміна ситуації збуту потребує коригування прогнозу збуту та системи планових показників підприємства.

Відповідна служба підприємства, володіючи інформацією, системою планових показників і кошторисів, розробляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані для основного кошторису можна одержати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного впрогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповіли виробів. На основі отриманих у такий спосіб даних виробник роби висновок про те, чи має він достатні засоби для виконання виробничих планів, в іншому разі потрібно шукати додаткові засоби.

Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартості реалізованої продукції, витрат з продажу, адміністративних витрат та касових надходжень. Фактично такий кошторис перетворюється на балансову таблицю, складену на останнє число періоду, на який формується кошторис.

Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і коштів, потрібних для виробництва того обсягу продукції, який передбачається реалізувати згідно з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат виробництва, його слід розділити на кілька окремих кошторисів, кожен з яких у свою чергу необхідно розбити на дрібніші статті відповідних витрат. Для керування діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на матеріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допоміжних служб, розробляти

36

інтегровану систему прогнозної фінансової звітності підприємства.

2. Аналіз прибутку підприємства

Рентабельність Прибуток у стратегічному розвитку підприємства відіграє подвійну роль - він є одночасно джерелом фінансування інших стратегічних програм, а також є метою діяльності підприємства.

Відповідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за N 336/22868 прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, а збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Згідно зіЗвітом про фінансові результати (Звіт про сукупні доходи)Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за N 336/22868розрізняють такі види прибутку:

-валовий;

-від операційної діяльності;

-до оподаткування;

-чистий.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших

де ФРодфінансовий результат від операційної діяльності; ВП - валовий прибуток; ІОД - інші операційні доходи;

АВ - адміністративні витрати; ВЗ — витрати на збут; ІОВ - інші операційні витрати.

Прибуток (збиток) до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, доходу від участі в капіталі, інших фінансових та інших доходів, фінансових

де ПРдприбуток (збиток) до оподаткування; ФРод - фінансовий результат від операційної діяльності; Дк-дохід від участі в капіталі; Іфдінші фінансові доходи; Ідінші доходи; ФВ - фінансові витрати;

Вуквтрати від участі в капіталі; ІВ - інші витрати.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) до оподаткування витрат (доходу) з податку на прибуток та прибутку (збитку)від припиненої діяльності після оподаткування.

Значну частку в складі чистого прибутку підприємства займає чистий прибуток від основної (статутної) діяльності.

За джерелами формування прибутку, що використовуються в його обліку, виділяють такі види прибутку:

–прибуток від реалізації продукції, товарів, послуг є основним видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним зі специфікою діяльності підприємства.

–прибуток від реалізації майна являє собою дохід від продажу зношених чи видів основних засобів, які не використовуються і нематеріальних активів, а також надлишок закуплених раніше запасів сировини, матеріалів і деяких інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму

37

витрат, що понесло підприємство в процесі забезпечення їх реалізації.

–прибуток від позареалізаційних операцій по своєму сутнісному змісту відноситься до категорії прибутку, оскільки відображається в звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами і понесеними витратами по цим операціям.

За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виділяють такі види прибутку:

–прибуток від операційної діяльності;

–прибуток від інвестиційної діяльності – результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково у прибутку від реалізації майна, так як така реалізація активів носить характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства.

–прибуток від фінансової діяльності – основні грошові потоки по цьому виду прибутку пов'язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісія облігацій або інших боргових цінних паперів; залучення кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов'язань по основному боргу.

За періодом формування, що розглядається, виділяють:

–прибуток попереднього періоду - тобто періоду, що передував даному (звітному);

–прибуток звітного періоду;

–прибуток планового періоду - це прибуток, що планується у наступному періоді.

Такий розподіл прибутку використовується з метою аналізу і планування для виявлення його динаміки, побудови відповідного базису розрахунків, тощо.

За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистого прибутку) виділяють:

–капіталізований прибуток (використовують також термін «нерозподілений прибуток») – характеризує ту суму, яка спрямована на фінансування приросту активів підприємства, тобто це та частина прибутку, яка повертається у виробництво чи торгівлю (оборот) для подальшого розширення, а не йде на споживання;

–спожитий прибуток (або розподілений) – характеризує ту частину прибутку, яка витрачається на виплати власникам (акціонерам), персоналу чи на соціальні програми підприємства.

Дуже поширеним є розподіл прибутку на бухгалтерський, економічний, нормальний. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від

реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

Нормальний прибуток – звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток - це надлишок від нормального прибутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ресурсів, здійснити нововведення, ризикнути.

Не зважаючи на доволі значний перелік викладених вище класифікаційних ознак, він все ж таки не відображає всього розмаїття видів прибутку, що використовуються в науковій термінології і підприємницькій практиці.

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку матиме підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг). Прибуток – це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, тобто, по суті, винагорода за ризик підприємницької діяльності

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються в розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої

38

та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться для розрахунків. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ в цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти обчислень прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, що ними користуються для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може здійснюватися на основі показників прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можна брати в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємствможуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Для розрахунку рентабельності галузей економікибереться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Різноманітність видів прибутку, способів групування і оцінки поточних витрат та капіталу зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності, які використовують для прийняття певних управлінських рішень.

Рентабельність є відносним показник ефективності діяльності підприємства, він характеризує ефективність використання фінансових ресурсів підприємства. У загальному він обчислюється як відношення прибутку до витрат. До групи показників, що характеризують ефективність використання фінансових ресурсів (рентабельність) належать такі показники рентабельності:

-всіх активів;

-власного капіталу;

-виробничих засобів;

-продукції.

Перших три показники розраховуються як відношення фінансового результату від звичайної діяльності та від надзвичайних ситуацій до середньої валюти балансу за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів визначається додаванням вартості основних засобів і матеріальних обігових активів.

1. Рентабельність усіх активів (формула 7.3). дооподаткування

2. Рентабельність власного капіталу(формула 7.4). дооподаткування

3. Рентабельність виробничих засобів (формула 7.35. дооподаткування

4. Рентабельність продукції(формула 7.6).

На показники рентабельності підприємства впливають асортимент продукції та рівень її рентабельності, який визначають відношенням (у відсотках) прибутку від реалізації цієї продукції до її собівартості. Вплив цього фактору досить великий, оскільки рівень цін відносно собівартості за різними видами продукції дуже неоднаковий, і це слід враховувати при плануванні прибутку та рентабельності.

Рівень рентабельності залежить також від розміру виробничих фондів і рівня їх використання.

39

Раціональне використання виробничих фондів підвищує рентабельність як підприємства, так і його продукції.

ТЕМА 8. ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.Розробка проектованих фінансових звітів.

2.Аналіз статей проектного звіту про фінансові результати та проектного балансу.

3.Аналіз статей проектного балансу.

1.Методика аналізу на основі проектних фінансових звітів

У зарубіжних країнах менеджери і аналітики багатьох компаній складають не тільки фінансову звітність за минулий рік, але й запроектовані фінансові звіти на наступний рік. Ці документи призначені як для внутрішнього планування, так і для подання зовнішнім користувачам.

Проектована фінансова звітність згідно Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 07.02.2013 р. № 73 з 19.03.2013 р. включає в себе:

1.Додаток 1 до П(С)БО 1містить форми: - Баланс (Звіт про фінансовий стан);

- Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупні доходи); - Звіт про рух грошових коштів (за прямим методом); - Звіт про рух грошових коштів (за непрямим методом);

- Звіт про власний капітал (Звіт про зміни у власному капіталі)включає:

2.Додаток 2 до П(С)БО 1 містить – аналогічні форми для консолідованої фінансової звітності. Для стратегічного аналізу найважливішими є дві перші форми проектованої звітності,

оскільки на їх основі можна попередньо оцінити прогнозований фінансовий результат і визначити потреби в зовнішньому фінансування бізнесу на наступні часові періоди.

Процес підготовки проектованих фінансових звітів, складених на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні, починається з оцінювання відповідних звітів за минулий рік (або декілька років) і поділяється на декілька загальних етапів.

Першим етапом є прогнозування такого показника, як чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Другим етапом є підготовка звіту про фінансові результати, що обумовлюється необхідністю розрахунку суми нерозподіленого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства і може бути направлений у виробництво.

Кожна стаття звіту про фінансові результати збільшується або зменшується відповідно до концепції складання прогнозу, або на основі процента зростання (зменшення) обсягу реалізації продукції.

Доповнення до нерозподілених прибутків збільшує або зменшує величину власного капіталу в проектованому балансі, підготовка якого здійснюється на третьому етапі. Його статті також можуть прогнозуватися з урахуванням майбутньої зміни обсягів реалізації або індивідуально. Оскільки різні статті в активі балансу, з одного боку, і пасиви, з другого, можуть змінюватися у процесі прогнозування по-різному, то запроектований баланс майже завжди виявляється порушеним.

2. Аналіз статей проектного звіту про фінансові результати та проектного балансу

Прогнозування статей проектованої звітності може здійснюватися за допомогою багатьох методів, що полягають у використанні формалізованих або інтуїтивних підходів і відрізняються один від одного точністю і формою подання результатів, трудомісткістю операцій і кількістю вхідних даних.

За принципами формування прогнозу виділяють три групи методів: екстраполяцію, моделювання і експертні оцінки.

Методи екстраполяції (найменших квадратів, рухомих середніх, експоненційного згладжування та ін.) спираються на статистично обґрунтовані тенденції зміни тих чи інших кількісних характеристик об’єкта. Екстраполяційні методи є одними з найрозповсюдженіших серед усіх способів економічного прогнозування.

40