Тара и упаковка_MU

асептичним, антисептичним (містить антисептику), гемостатичним (містить гемостатичний препарат). Виготовлені з П.м. тампони, турунди, серветки, бинти і інші готові до застосування вироби називаються перев'язувальними засобами або готовими перев'язувальними матеріалами.

Вимоги до перевязувальних матеріалів і засобів. Перев'язувальні матеріали і засоби повинні добре вбирати та випаровувати вологу; не уповільнювати регенераційні процеси в рані, не викликати алергічних реакцій, не надавати інших шкідливих дій на організм; володіти достатньою міцністю і еластичністю; не змінювати своїх властивостей при стерилізації, контакті з лікарськими препаратами і раневими відокремлюваннями.

Класифікація та види перев’язувальних матеріалів. До П.м.

відносяться марля та вата. Марля – сітчасто-подібна тканина, що виготовляється з льняного, бавовняного або віскозного волокна. Вона легко вбирає воду, має достатню міцність і еластичність. Вибілена віскозна марля відрізняється шовковистістю, але має гірші гігроскопічні та теплові властивості, меншу стійкість до деяких ЛЗ і більш високу займистість. Крім цього, у вологому стані вона втрачає міцність та може руйнуватися після автоклавування. Гігроскопічність марлі визначають, занурюючи у воду два її шматочки розміром 5x5 см. При хороший гігроскопічності вони швидко намокають й тонуть не менше ніж за 10 с, вбираючи подвійну (за масою) кількість води (визначається зважуванням). При контакті з в'язким фибринозно-гнійним ексудатом марля через 8 год втрачає гігроскопічність, що є істотним недоліком, оскільки потрібна частіша заміна пов'язки при лікуванні гнійних ран. Для підвищення дренажних властивостей її змочують гіпертонічним розчином натрію хлориду, просочують гідрофільними мазями на основі поліетиленгліколю (левосином, левомеколем, діоксіколем). Це сприяє створенню високого осмотичного тиску, який збільшує відтік рідини з рани в пов'язку. Вибілену марлю випускають в рулонах шириною 64, 84 і 90 см, завдовжки не менше 100 м. Виготовляють також гігроскопічну антисептичну та гемостатичну марлю. Антисептичну марлю імпрегнують стрептоміцином, фурациліном або просочують перед вживанням (для надання антисептичних властивостей) хлоргексидином, хлораміном та ін. Гемостатичну марлю просочують розчином трьоххлористого або двохлористого заліза. З гемостатичною метою застосовують марлю з оксіцелюлози, гемостатичну фібринову плівку. З гігроскопічної марлі виробляють бинти, серветки, тампони, турунди і кульки.

Перев’язувальні матеріали з покриттям - це марля з пористого матеріалу, просочена м'яким парафіном; П.м., покриті шаром активних речовин (наприклад, до целюлозних П.м. додають протеолітичні ферменти, які захищають рани від попадання токсичних продуктів, мікроорганізмів), плівкові покриття товщиною не більше 1 мм (силікон і поліуретан). Для того, щоб край П.м. краще прилягав до непошкодженої шкіри, його обробляють адгезивом (найчастіше акриловим). Такі П.м. використовують для перев’язування незначних опіків і ран, в тому числі на останніх етапах лікування.

71

Багатошарові покриття: верхній шар захищає рану від інфекцій, нижній - покриває рану. Між ними знаходиться проміжний шар, який виконує сорбційну функцію.

Колагеновий перев'язувальний матеріал складається з колагену,

основним елементом якого є білок дерми. Технологія виробництва запозичена у шкіряній промисловості.

Вата - нетканинний матеріал, що складається з волокон, які безладно переплітаються між собою. Вату для медичної мети виробляють з чистої бабовни, бабовни з додаванням віскозного волокна або з 100% -ного віскозного штапелю. Синтетична вата менш гігроскопічна і термостійка, тому рідко застосовується як П.м.. Медична вата буває 2-х видів - проста (незнежирена, сіра) та гігроскопічна (біла). Сіра вата - негігроскопічна, погано пропускає пару, а під час стерилізації в автоклаві в глибині ватного рулону можуть залишитися патогенні мікроорганізми. Тому вона застосовується в хірургії лише, як м'яка підкладка при накладанні гіпсових пов'язок або шин, або, як теплоізолюючий матеріал (зігріваючі компреси). Для перев'язок використовують тільки стерильну гігроскопічну вату. Вона має високу всмоктуючу здатність і збільшує поглинаючу властивість пов'язки. В пов'язці вату прокладають між шарами марлі. Гігроскопічну вату використовують також для приготування ватно-марлевих тампонів, кульок для обробки шкіри розчинами антисептиків. Вата із оксіцелюлози, нейтралізованої солями кальцію і натрію має гемостатичні властивості.

Лігнін – це особливим способом оброблена деревина дерев хвойних порід, випускається у вигляді пластів тонкого гофрованого паперу, має більш високі ніж марля всмоктуючі властивості. Але лігнін не використовується широко внаслідок на поганої міцності та еластичності.

Лейкопластир складається з матерчатої волокнистої основи з нанесеним на неї липким шаром. Основа повинна бути достатньо щільної. Липкий шар, в який додають різні лікарські засоби, не повинен викликати подразнення шкіри та висихати, оскільки в цьому випадку пластир погано прилипатиме до шкіри і швидко відпадати. Основними функціями пластиру є фіксація інших перев'язувальних матеріалів на область рани, стягування країв рани та формування «некривавого шову» або використовування в якості іммобілізуючого матеріалу. Кріплення перев'язувального матеріалу на рані за допомогою смуг лейкопластиря шириною 4-10 см зручно для періодичного огляду й обробки рани. Лейкопластир випускається під фірмовими назвами - «Лейкопласт», «Спофапласт», «Трікопласт» і ін.

Види готових перев’язувальних засобів. До перев’язувальних засобів відносяться пластирі бактерицидні, вата, бинт марлевий, пластирі фіксуючі, марля, хірургічні перев’язувальні засоби, набори перев’язувальних засобів і аптечки, пластирі перцові, косметичні засоби. Бинти - скручені у вигляді валу, довгі смуги марлі різної ширини, що використовуються для зміцнення пов'язок. Вони випускаються нестерильними в упаковці по 20-30 штук або стерильними в упаковці з пергаментного паперу, придатні для тривалого зберігання. Найбільш широко поширені бинти таких розмірів (см): 16x1000;

72

14x700; 10x500; 7x500; 5x500. Серветки - прямокутні стерильні шматки марлі (розмірами 14x16 і 33x45 см), складені в 3-4 шари так, щоб їх краї були загорнені всередину для попередження обсипання і потрапляння ниток до рани. Серветки застосовують для осушування ран або порожнин, для відгородження операційного поля і додаткового ізолювання його при розкритті різних порожнин (абсцесів, флегмон, порожнистих органів і ін.). Тампони - довгі смуги марлі (до 50 см) різної ширини (до 10 см), також складені в 3-4 шари із загорненими всередину краями. Їх використовують для обмеження операційного поля, тампонади ран з метою зупинки кровотечі і рідше для дренажування. Турунди - вузькі смужки марлі шириною 2 см і завдовжки до 10-15 см. Їх виготовляють так само, як і тампони, застосовують для осушування і дренажування свищів і вузьких ран. Марлеві кульки - невеликі шматочки марлі (5x5; 10x10 см), складені в декілька шарів у вигляді трикутника або чотирикутника; використовують для осушування ран і порожнин, обробки рук хірурга і шкіри в області операційного поля. Іноді для цієї мети готують ватно-марлеві кульки, загортаючи грудочки гігроскопічної вати в невеликі шматочки марлі.

Класифікація готових перев’язувальних засобів. Перев'язувальні засоби діляться на прості й складні, стерильні й нестерильні, з високим ступенем ризику (спеціальні та з підвищеними вимогами, в т.ч. з нетканинних матеріалів, для опікових і ін. уражень) та низьким ступенем ризику (перев'язувальні засоби, крім спеціальних та з підвищеними вимогами; фіксуючі повязки). Проте, основний принцип розподілу залежить від мети застосування. Розрізняють такі перев'язувальні засоби:

-засоби для закриття раневих поверхонь;

-засоби для фіксації перев'язувального матеріалу;

-засоби для фіксації суглобів або компресії кінцівок;

-компресійні пов'язки.

Сьогодні широко застосовуються одноразові перев'язувальні засоби, а

для полегшення та економічності їх використання - відразу стерильні (стерильні серветки з марлі та нетканинного матеріалу, пластири зі всмоктуючим вкладишем, бинти та ін.). Нові медичні вироби сприяють більш зручній роботі лікарів. Це пластири, які можна розділяти вздовж і поперек без використовування ножиць, і готові до використання сформовані стерильні операційні комплекти для різних видів операцій, гіпсові бинти, що швидко схоплюються (за 3 хв), тощо.

До найпростіших перев'язувальних засобів з лікувальними та фіксуючими функцями, відносяться бинти, марля та перев'язувальні пакети з нетканого холстопрошивного безнитяного полотна. Бинти з грубого полотна виготовляють з грубого невибіленого полотна. Використовують в нестерильному вигляді тільки для тугих пов'язок, оскільки погано вбирають рідину. Накрохмалені бинти виготовляють з накрохмаленої марлі або органди. Застосовують як зміцнюючий перев'язувальний матеріал. Клейкі цинко-вмісні бинти виготовляють шляхом нанесення на звичайний гідрофільний бинт тонкого шару пасти, яка містить гліцерин, желатин,

73

натрію хлорид і цинку оксид. Такі бинти використовуються, перш за все, там, де необхідно уникнути виникнення набряку тканин, наприклад при шкіряних запальних захворюваннях. Паперові бинти нарізують з волого міцного паперу, який просочують меламіноформальдегідною або іншими смолами. Трикотажні бинти в результаті переплетення ниток і різних режимів в'язання набувають еластичних властивостей, які збільшуються за рахунок введення в їх структуру еластичних і еластомерних ниток. На трикотажних машинах виробляють стрічкові, трубчасті та сітчасті бинти. Стрічкові еластичні бинти виготовляють з грубої бавовняної пряжі, в основу якої вплетені гумові нитки, що різко підвищують еластичність бинта. Еластичні бинти не стерилізують і використовують для нежорсткого стягування м'яких тканин, закріплення пов'язок. Крім цього, їх застосовують для профілактики і лікування варикозного розширення вен, варикозних язв, лікування хворих з розтягуванням зв'язкового апарату, посттравматичним набряком. Трубчасті бинти - безшовні трубки з гідрофільного матеріалу, еластичність якого забезпечується за рахунок трикотажного типу плетіння. Вони мають різний діаметр і можуть застосовуватися на будь-яких частинах тіла. Для фіксації пов'язок використовують особливий різновид трубчастих бинтів - еластичні трубчасті бинти, які часто бувають сітчастого типу. Їх особливо зручно застосовувати для фіксації пов'язок в області тазостегнового та плечового суглобів. Трубчасті та сітчасті бинти на відміну від стрічкових не намотують на пошкоджену частину тіла, а надягають, подібно панчохам або шапочкам. Трубчасті бинти випускають нестерильними в упаковці з плівки або паперу. Гіпсові бинти є бинтами «пересипаними» або «прокладеними» шаром гіпсу. Застосовують в гіпсових пов'язках, корсетах і ін.

Засоби для закриття раневих поверхонь. Обов'язковою вимогою всіх засобів для закриття раневих поверхонь є їх стерильність. Лікування ран і опіків частіше за все проводять під так званими пов'язками. Велика частина сучасних лікувальних пов'язок - поліфункціональні. Пов'язка - засіб тривалої лікувальної дії на рану (або інший місцевий патологічний процес) шляхом накладення на неї різних матеріалів і речовин і утримання їх на тілі хворого. Пов'язки можуть бути одношаровими або багатошаровими. Останні можуть бути виконані з одного або різних матеріалів. В ідеалі перев'язувальні засоби для закриття раневої поверхні повинні мати різноспрямовану дію та забезпечувати відтік раневого ексудату і мікроорганізмів з поверхні ран, придушення патогенної мікрофлори; діяти проти набряклості; мати протизапальний та знеболюючий ефекти; створювати умови оптимального протікання процесів загоєння ран. Лікувальні перев'язувальні засоби в даний час застосовують надзвичайно широко. Залежно від основного цільового призначення виділяють такі види пов'язок:

-антисептичні (Альтекс-Ф, Альтекс-Х, Колетекс з хлоргексисидином, ЛітА-Цвет-1 і пов'язка з катамином, Актівтекс і ін.);

-протизапальні (антиоксиданти, що містять, токоферол, флавоноїд, діетон і ін.); гемостатичні (Колетекс-гем, Ферробіатравм);

-сорбуючі (АУВМ, ПС, Хвиля, засоби на основі безворсового сорбента

74

Поліфор, полотно ПНХБМ);

-для ензиматичного очищения ран (з іммобілізованими ферментами -

Феруг-2, Коллітін, з еластомезентеразой, трипсином, колагеназой, террилітином та ін.);

-неприлипаючі (парафинизовані, металізовані);

-ранозагоювальні (Колетекс з прополісом і ін.).

Постулат про необхідність видалення раневого ексудату сприяв

створенню великої кількості пов'язок, що володіють вираженими властивостями абсорбції. Технологія виготовлення таких пов'язок досить складна. Зокрема, пов'язка Карпема виконана з віскози й вуглецевої тканини ТГН-2М, підданій електрохімічній обробці.

При створенні складних композицій використовують різноманітні технічні рішення та матеріали. Тому часто буває складно віднести їх до того або іншого типу перев’язувальних засобів. Досить складну будову має покриття Ензімопласт, що складається з тканинної основи, яка просочена гелем і ферментом; при його використовуванні, завдяки наявності протеолітичних ферментів, досягається очищення ран від змертвілих тканин.

Асортимент перев'язувальних матеріалів і засобів значно розширяється завдяки використанню полімерів, які мають гладку поверхню без ворсу (не прилипають до стінок ран, атравматично знімаються, не уповільнюють регенераторні процеси). Деякі полімерні плівки містять антисептичні та гемостатичні ЛЗ. Сьогодні випускають полімерні перфоровані плівки, плівкові пов'язки з поліхлорвинила, двошаровий перев'язувальний матеріал з гладких полімерних волокон і ін. Ці матеріали атравматичні, але їх дренажні властивості гірші у порівнянні з ватно-марлевою пов'язкою. Для захисту ушитих операційних ран від вторинного інфікування використують різні лікувальні препарати, які при висиханні утворюють міцну еластичну плівку (ліфузоль, фуропласт, пластубол, клей БФ-6, рідина Новікова і ін.). Більшість

зних володіє вираженою антибактеріальною активністю. Плівкоутворюючі препарати не рекомендують застосовувати при вираженому запальному процесі, а також при забруднених ранах і таких, що кровоточать.

Стерилізація П.м.. П.м. (марля, вата, тощо) стерилізують в автоклавах під тиском 0,2 ± 0,02 МПа (2 ± 0,2 кгс/см2) в спеціальних металевих коробках (біксах), в упаковці з вологонепроникного паперу або пергаменту при температурі 132± 2° С протягом 20-22 хв. Термін збереження стерильності П.м. в нерозкритих біксах і упаковках до 3 діб. Синтетичні П.м., як правило, стерилізують в заводських умовах. Нестерильні П.м. зберігають в спеціальних шафах, розташованих не ближче 1 м від нагрівальних приладів. Приміщення для зберігання П.м. повинні добре вентилюватися, не мати підвищеної вогкості.

Сучасні раневі покриття - своєрідна лікарська форма. Останнім часом з'явилося багато зразків раневих покриттів з різними за хімічним складом основами та ЛЗ. Основні вимоги до раневих покриттів:

-створення оптимального мікросередовища для загоєння ран;

-висока здатність абсорбції відносно раневого ексудату;

75

-здатність запобігати проникненню мікроорганізмів;

-достатня проникність для газів (кисню, вуглекислоти) для забезпечення протікання репаративних процесів;

-проникність для пари води, але що виключає висушування дна рани;

-еластичність, можливість моделювати поверхні з складним рельєфом;

-відсутність пирогенної, антигенної та токсичної дії;

-відсутність місцевої дратівливої та алергічної дії.

Окремі раневі покриття повинні мати такі властивості:

-прозорість, можливість спостереження за раною;

-бути носієм антибактеріальних ЛЗ (вплив на репаративні процеси);

-стійкість до стерилізації;

-зручність застосування для медичного персоналу і хворого;

-легке видалення з поверхні шкіри.

Сучасні раневі покриття характеризують за наступними параметрами:

-захисні: запобігання проникнення інфекції ззовні; захист від механічного травмування рани;

-сорбційні: здатність поглинати ексудат, що виділяється з рани та перешкоджати його скупченню під покриттям;

-лікувальні: анестезуюча та гемостатична дія; здатність запобугати розвитку раневої інфекції;

-здатність стимулювати загоєння ран;

-сумісність з іншими лікарськими речовинами;

-транспортні: повітропроникність; здатність перешкоджати випаровуванню ексудату через покриття;

-технологічні: вартість, складність конструкції і технології виробництва;

стерилизуємість.

За походженням раневі покриття умовно поділяють на природні і синтетичні. Природні раневі покриття - це різні варіанти консервованої шкіри або дерми, амніотична мембрана людини або тварини. Лікувальна дія мембрани обумовлена наявністю в її складі компонентів позаклітинного матрикса і ростових чинників. Синтетичні раневі покриття розділяють за:

1)функціональним призначенням:

-захисні - для запобігання бактерійного забруднення ран (плівкові покриття першої допомоги Поліпор-А з розмірами пор <0,2 мкм є непрониклими для мікроорганізмів);

-лікувальні – з різними ЛЗ (антибіотиками, гормонами, знеболюючими речовинами, гемостатиками та ін.), мають різні властивості і показання до застосування. За стійкостью їх розділяють на біодеградуючі (що розсмоктуються) і біоінертні. Як правило, біодеградуючі покриття виготовляють з природних полімерів (желатину, колагену, хитозану), біоінертні - з синтетичних матеріалів;

2)за формою виготовлення і способом застосування:

-губки;

-гелеутворюючі покриття;

-плівкові;

76

-ті, що формуються при розпиленні композиції у вигляді аерозолю;

-комбіновані.

3)за механізмом дії:

-сорбуючі;

-ті, що запобігають випаровуванню ексудату;

-не прилипаючі;

-розсмоктуючі;

-ізолюючі.

Сорбуючі біосумісні матеріали. Їх основною функціональною

характеристикою є здатність поглинати ексудат, що виділяється з ран. Сорбуюча здатність визначається кількістю рідини, яка поглинається 1 г сухого сорбента при зануренні його у воду у відсутності тиску. Сорбуюча здатність полімерного покриття залежить, в основному, від вільного об'єму пор. Від природи полімеру залежить швидкість вбирання рідини. Оптимальна сорбуюча здатність поки не визначена. Наприклад, гігроскопічна вата має сорбуючу здатність 2000-2500%, целюлозні пов'язки - до 3400%.

Біосумісні матеріали, що запобігають випаровуванню ексудату.

Пошкодження шкірного покриву порушує бар'єр, перешкоджаючий випаровуванню тканинних рідин. Швидкість випаровування ексудату через пошкоджену шкіру складає 0,5-2,2 мл/год з 1-го см2. Втрата тепла при цьому складає 0,576 Ккал/мл. Щоб запобігти випаровуванню ексудату та захистити від зовнішньої інфекції, на зовнішню поверхню покриття наносять полімерну плівку з контрольованою паропроникністю або ущільнюють зовнішню поверхню покриття методом гарячого пресування. Оптимальна швидкість випаровування через раневе покриття - 6-12 мг/см2.

Неприліпаючі біосумісні матеріали. Найсерйознішим недоліком гідрофільних покриттів є те, що процедура зміни пов'язки стає хворобливою і травмує рану. Цю проблему вирішують шляхом гідрофобізації шару покриття, зверненого до рани. Як правило, такий шар виконують з гідрофобного синтетичного полімеру. Недоліки нерпиліпаючих покриттів - не прилягають щільно до рани, знижена швидкість всмоктування.

Розсмоктуючі біосумісні матеріали. Сорбуючі покриття з таких матеріалів є атравматичними. Вони на основі розчинних або біодеградуємих полімерів. Біосумісні матеріали з полісахаридів - це покриття з натрієвої солі КМЦ, оксіалкилцелюлози, амилози, декстрана, альгінатів, хітину, хитозану, тощо. Здатність цих матеріалів до розсмоктування пов’язана з їх водо- і плазморозчинністю. Так, для альгінатних матеріалів терміни розсмоктування регулюють зміною співвідношення іонів Са+ і Na+. Якщо альгінат кальцію розсмоктується на рані протягом 3 місяців, то змішані альгінати калію та натрію - за два тижні і менше. Загальними властивостями цих матеріалів є їх гідрофільність, яка обумовлює високу сорбуючу здатність (до 5000%), добру адгезію до ран, відсутність токсичності та дратівливої дії, а також гемостатичні властивості. Біосумісні матеріали на основі колагену. До цінних властивостей колагену відносять здатність стимулювати фібрилогенез, розсмоктуватися і заміщатися живою тканиною. Для покриттів він

77

використовується у вигляді губки, волокнистої маси або матеріалів типу фетру. Колагенові губки одержують шляхом сублімації гелю колагену. Іноді такий гель додатково вспінюють інертним газом. Деякі губки містять пластифікатор (гліцерин). З метою наближення покриття до нативному колагену в його склад часто додають полісахариди (гепарин, альгинову кислоту, хитозан). Сорбуюча здатність губки по воді складає до 6000%. Покриття з колагену, в яких зовнішня поверхня вкрита більш щільним шаром колагену або поліуретановою плівкою оберігають рани від висихання. Колагенові покриття на рани і опіки щільно прилягають до рани, а згодом розсмоктуються. Швидкість розсмоктування можна регулювати, змінюючи ступінь зшивання макромолекул. Вважають, що в колагенові покриття мігрують ендотеліальні фібробласти та інші клітини, внаслідок чого матеріал розсмоктується під дією колагенази і замінюється на грануляційну тканину. Ізолюючі біосумісні матеріали. До таких покриттів відносяться еластичні полімерні плівки. Ці покриття не дуже вдалі, оскільки в них майже відсутня сорбуюча здатність. Покриття у вигляді гелів мають багато переваг: прозорість; щільний контакт з раною, перешкоджаючий скупченню ексудату; безболісність видалення. Проте, на практиці покриття у вигляді гелів часто малоефективні через низьку механічну міцність, схильність до висихання, малу сорбційну здатність.

Таким чином, з існуючого широкого асортименту полімерних покриттів на рани та опіки покриття, що розсмоктуються, найбільшою мірою відповідають медико-біологічним вимогам, є корисними як на ранніх, так і на більш пізніх стадіях лікування. Розробка приліпаючих полімерних покриттів, що розсмоктуються, з високою сорбуючою здатністю та різними термінами розсмоктування є на даний час найбільш актуальною.

Гіпс медичний (від греч. Gypsos-крейда, вапно) - осадкова гірська порода, мінерал підкласу сульфатів, складається в основному з CaSO4∙2H2O з невеликою кількістю домішок. Гіпс - це природний камінь у вигляді скупчення білих або безбарвних кристалів. Забарвлення гіпсу в блакитні, жовті або червоні відтінки пов'язане з механічними домішками та дефектами кристалічної структури. Гіпс одержують шляхом термічної обробки природного гіпсового каменя з подальшим подрібненням продукту випалення. Теплова обробка відбувається як при низькій температурі (95о- 100оC), так і при високій (150о -180оC). Медичний гіпс одержують з сировини підвищеної чистоти (марок Г-2 ÷ Г-7, швидкого і нормального твердіння, середнього і тонкого помелу). Він характеризується тонкістю помелу, міцністю на стиснення, швидкістю схоплювання та якістю вихідного матеріалу. Гіпс медичний застосовується в хірургії та ортопедії (для лікувальної іммобілізації різних відділів людського тіла при переломах, пошкодженнях м'яких тканин і запальних захворюваннях опорно-рухового апарату, а також як фіксуюча пов'язка. Крім цього, він застосовується в стоматології та у виробництві гіпсових клейових бинтів.

Зберігання перев’язувальних матеріалів і перев’язувальних засобів.

Перев’язувальні матеріали і перев’язувальні засоби зберігають у сухому

78

провітрюваному приміщенні, в шафах, на стелажах, пофарбованих в середини світлою олійною фарбою. В шафах підтримують чистоту (періодично протирають полиці ганчірками, зволоженими 0,2%-ним розчином хлораміну або хлорного вапна). Перев’язувальні матеріали у великій упаковці зберігають на стелажах (не нижче за 25-30 см від підлоги). Стерильні перев’язувальні засоби (бинти, марлеві серветки) зберігають тільки в нерозкритій заводській упаковці. Після п’яти років зберігання вони підлягають щорічній перевірці на стерильність. При ушкодженій або зволоженій упаковці їх вважають нестерильними, але придатність їх перевіряється.Щоб упаковка «не дихала» й не втрачала стерильність, у приміщенні для зберігання не допускають перепадів температур.

Нестерильні матеріали (вата, марля) зберігають, запакованими в цупкий папір або мішки, на стелажах чи піддонах.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Перев’язувальні матеріали та їх призначення. Види перев’язувальних матеріалів, основна сировина для їх отримання.

2.Перев’язувальні засоби, класифікація, види та вимоги до них.

3.Товарознавчий аналіз і лабораторне вивчення функціональних властивостей перев’язувального матеріалу.

4.Пакування, маркування, транспортування перев’язувальних матеріалів.

5.Стерилізація перев’язувальних матеріалів і засобів.

6.Гіпс медичний, отримання, технічні вимоги

Практичне заняття № 9

ОСНОВИ МАТЕРІАЛОЗНАВСТВА. ТАРА ТА УПАКОВКА ГОТОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (ЗАЛІКОВЕ)

Мета: Закріплення знань та перевірка якості засвоєння матеріалу за темами: «Основи матеріалознавства. Неметалеві та металеві матеріали», «Стандартизація. Нормативно-технічна документація», «Тара, закупорювальні засоби та пакувальні матеріали, які використовуються в медицині та фармації», «Засоби та методи стерилізації, які застосовуються в Україні», «Готові лікарські засоби. Вимоги до їх зберігання», «Перев’язочні матеріали і готові перев’язочні матеріали».

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Стандартизація, її мета і завдання.

2.Категорії стандартів, їх позначення, терміни дії стандартів.

3.Структура та зміст НТД.

4.Стандарти підприємства.

5.Державні стандарти.

6.Технічні умови.

7.Поняття про класифікацію товарів та її категорії.

8.Цілі та призначення класифікації товарів.

79

9. Види класифікації товарів.

10.Кодування товару.

11.Неметалеві матеріали, які використовуються для виготовлення фармацевтичних товарів і вимоги до них.

12.Засоби та методи стерилізації, які використовуються в фармації. 13.Попередня стерилізаційна обробка фармацевтичних товарів. 14.Фізичні методи стерилізації фармацевтичних товарів. 15.Фільтрація як метод стерилізації лікарських засобів.

16.Хімічні методи стерилізації фармацевтичних товарів.

17.Поняття про товарознавчі операції та їх класифікація.

18.Класифікація товарознавчих операцій.

19.Умови зберігання лікарських засобів.

20.Приймання фармацевтичного товару (імпортного, вітчизняного). 21.Відпуск товарів зі складу готової продукції заводу. 22.Списання товару в аптечній мережі.

23. Списання товару на складі фармацевтичного підприємства.

24.Повторний контроль придатності лікарських засобів.

25.Товари, які приймаються на склад тільки після проведення їх якісного аналізу.

26.Основні поняття про тару і упаковку.

27.Фармацевтична тара та вимоги до неї.

28.Класифікація тари.

29.Класифікація тари за функціональним призначенням.

30.Класифікація закупорювальних засобів.

31.Класифікація закупорювальних засобів за конструктивними особливостями і способом закріплення на тарі.

32.Класифікація пакувальних матеріалів.

33.Вимоги до тари, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів. 34.Зберігання тари на ХФП.

35.Стерилізація тари.

36.Зберігання закупорювальних засобів на ХФП.

37.Стерилізація закупорювальних засобів.

38.Зберігання пакувальних матеріалів на ХФП.

39.Загальні технічні вимоги до тари.

40.Поняття про споживчі властивості фармацевтичної продукції.

41.Поняття про споживчі властивості пакувального матеріалу.

42.Вимоги до полімерних матеріалів у фармації.

43.Застосування полімерів у фармації.

44.Застосування полімерів у фармацевтичній промисловості.

45.Технічні вимоги до споживчої тари.

46.Вимоги до споживчої упаковки.

47.Технічні вимоги до транспортної тари.

48.Технічні вимоги до склотари.

49.Асортимент споживчої склотари.

50.Загальні технічні вимоги до споживчої склотари.

80