15. Психологічні ідеї у роботах вчених арабського Сходу

Переорієнтація філософського мислення на зближення з позитивним знанням про природу відбувалася в цей період у надрах іншої культури - арабомовної, розквіт якої відбувся у VIII-XII ст..

Після об'єднання в VII ст. арабських племен виникла держава, що мала своїм ідеологічним оплотом нову релігію - іслам. Під егідою цієї релігії почався завойовницький рух арабів, що завершилося утворенням халіфату, на територіях якого жили народи з давніми культурними традиціями.

Державною мовою халіфату стала арабська, хоча культура цієї величезної держави увібрала в себе досягнення багатьох народів, його населяли, а також еллінів і народів Індії.

З погляду розвитку природничо-наукових знань про душу, особливий інтерес має медична психологія Ібн-Сіни. В ній важливе місце приділялося ролі афектів у регуляції та розвитку поведінки організму. Створений Ібн-Сіною «Канон медичної науки» забезпечив йому «самодержавну владу в усіх медичних школах в середні віки».

Ібн-Сіна був також одним з перших дослідників в області вікової психології. Він вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями у різні вікові періоди, додаючи при цьому важливого значення вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється, за Ібн-Сіною, вплив психічного на стійку структуру організму. Почуття, що змінюють течію фізіологічних процесів, виникають у дитини в результаті впливу на нього оточуючих Деи; викликаючи у дитини ті чи інші афекти, дорослі формують його натуру[12,c. 34-35].

16. Індивідуальна психологія Альфреда Адлеpa.

“Бути людиною - означає відчувати свою неповноцінність”. Ця теза є основним положенням “індивідуальної психології” Альфреда Адлера. Прагнення вирішити певні життєві проблеми спонукає людей до подолання своєї неповноцінності. Але, якщо деяким індивідам це не вдається, вони починають відчувати потребу знищити оточуючих. Суїцид в цьому контексті стає прихованою атакою на інших людей. За допомогою саморуйнування людина прагне викликати співчуття до себе і засудження тих, хто відповідальний за його понижену самооцінку. Адлер описував відчуття власної неповноцінності у суїцидальних людей, які “шкодять іншим своїми мріяннями про рани або наносять їх собі”.

Адлер виділяв чотири основних види компенсації: неповна компенсація, повна компенсація, зверхкомпенсація і мнима компенсація, чи відхід у хворобу. Поєднання усіх видів компенсації з життєвим стилем і рівнем розвитку почуття спільності дало можливість Адлеру створити одну з перших типологій особистості дітей.

Таким чином, однією з головних якостей особистості, що допомагає їй устояти в життєвих негодах, перебороти труднощі і досягти досконалості, є уміння співробітничати з іншими. Адлер писав, що якщо людина вміє співробітничати, вона ніколи не стане невротиком, у той час як недолік кооперації є коренем усіх невротичних і погано пристосованих стилів життя.

Теорія Адлера виявилася своєрідною антитезою фрейдівської концепції людини, вплинула на гуманістичну психологію, психотерапію і психологію особистості[8, c. 214-215].