44. Факторна теорія Кеттела.

Кеттел - автор факторної теорії особистості, досліджуючи питання впливу окремих психологічних рис особистості на її поведінку через обрахунок питомої ваги проявів певних рис людини в широкому колі зразків її поведінки, прийшов до висновку, що комунікабельність в протилежність відчуженості (фактор А), поруч з інтелектом ( фактор В) мають найбільший вплив на особливості особистісних проявів людини. При чому, рейтинг впливу фактора А навіть перевищує цей показник для фактора В. Цей висновок американського вченого підтверджується і дослідженнями російських психофізіологів - І.П. Павлова, В.Д. Нєбиліцина та ін., в працях яких експериментально продемонстровані значимі зв’язки сили нервової системи по збудженню з інтелектом та комунікабельністю .

45. Стимул-реактивна теорія психічної діяльності

Стимул-Реактивна теорія Міллера й Долларда, персонологія Мюррея, міжособистісна теорія Саллівана своїм інтересом до раннього досвіду нагадують теорію Фрейда, а позиції Олпорта, Роджерса й теоретиків- екзистенціалістів нагадують позицію Левина, оскільки підкреслюють значення сьогодення. Реальні й важливі теоретичні розходження із цього приводу іноді маскуються припущенням про те, що теоретики, що підкреслюють роль раннього досвіду, роблять це лише піддавшись чарівності історії або минулого, а не у зв'язку із передбачуваною силоміць або важливістю цих подій. Захисники ідеї важливості сьогодення затверджують, що минуле може бути важливо зараз тільки діючи через фактори сьогодення. Таким чином, якщо ми повністю розуміємо сьогодення, немає потреби звертатися до минулого. Дійсно, немає реальної розбіжності із приводу того, що минуле впливає на сьогодення через дію факторів сьогодення, сил або установок (ідей, архетипів, спогадів, диспозицій). Однак ті, хто підкреслює важливість минулого, затверджують, що для розуміння розвитку знання минулого обов'язково, і воно також подає інформацію про сили, що діють у сьогоденні. Головна розбіжність між двома таборами - по питанню про те, чи можна адекватно оцінити фактори, що впливають на поводження в сьогоденні, на основі розгляду поводження в сьогоденні, і чи можуть знання про події минулого не нести принципово важливої інформації. Схоже, що по цьому питанню теоретики особистості діляться приблизно нарівно.

Найбільша увага проблемі послідовності розвитку приділяється в теоріях Фрейда, Міллера й Долларда, Скіннера, у меншому ступені ця тема присутня в теоріях Адлера, Анг’яла й Саллівана. У цих теоріях передбачається, що події сьогодення систематично пов'язані з подіями минулого, що розвиток - упорядкований і погоджений процес, описуваний на основі єдиної системи принципів. Навпроти, Олпорт, Левін і певною мірою Роджерс явно затверджують недостатню послідовність у розвитку й відносній незалежності функціонування дорослого від подій дитинства або дитинства. Юнг також підкреслює диз’юнктивність розвитку, хоча найбільшу непослідовність бачить у тім, що відбувається в середньому віці, коли біологічні мотиви багато в чому заміняються культурними й духовними потребами. Ці теоретики думають, що ми повинні використовувати різні принципи при розгляді того, що відбувається на різних стадіях розвитку. Не всі теоретики особистості виявляють велику цікавість до процесу розвитку, але більшість із тих, хто це робить, представляє розвиток як послідовний процес, якому можна представити на основі єдиної системи теоретичних принципів[4, c. 270-272].