11. Психологічні ідеї епохи Просвітництва

На зміну ідеям епохи розвитку психології в рамках філософських вчень про свідомість приходить період, який увійшов в науку під назвою епохи Просвітництва. У XVIII ст., як і в попередньому, у Західній Європі відбувалося подальше укріплення капіталістичних відносин. Індустріальна революція перетворила Англію в могутню державу. Глибокі політико-економічні зміни призвели до революції у Франції. Руйнувалися феодальні підвалини в Німеччині. Розширювався і міцнів рух, названий Просвітництвом.

Найбільш яскраво ідеї Просвітництва сповідалися на французькому ґрунті напередодні Великої французької революції. Значне місце у філософсько-психологічній думці епохи Просвітництва у XVIII ст. займають психологічні погляди французьких просвітників.

Самими радикальними критиками будь-яких вчень, що допускали вплив на природу і людину сил, що вислизають від досвіду і розуму, виступили французькі мислителі. Вони об'єдналися під час створення 35-томної «Енциклопедії (тлумачного словника наук), мистецтв і ремесел» (1751-1780), що висвітлювала новітні досягнення людського знання. Тому їх прийнято називати енциклопедистами. В енциклопедії з матеріалістичних позицій викладалися й питання психології.

Пропагандистами досвідового знання, критиками метафізики і схоластики були, насамперед, Вольтер (1694-1778) і Кондильяк (1715-1780). Останній запропонував образ «статуї», що спочатку не володіє нічим, крім здатності відчувати. Як тільки вона одержує ззовні перше відчуття, хоча б саме примітивне (наприклад, нюхове), як починає діяти вся психічна механіка. Як тільки один запах змінюється іншим, свідомість готова одержати все те, що Декарт відносив на рахунок уроджених ідей, а Локк - до рефлексії. Сильне відчуття породжує увага, порівняння одного відчуття з іншим стає функціональним актом, що визначає подальшу розумову роботу тощо.

На відміну від «статуї» Кондильяка лікар Жюльєн Ламетрі (1709-1751) запропонував образ «людини-машини». Саме так він назвав свій (випущений під чужим ім'ям) трактат. В ньому наголошувалося, що наділяти організм людини душею настільки ж безглуздо, як шукати її в діях машини. Ламетрі вважав, що виділення Декартом двох субстанцій - не більш ніж «стилістична хитрість», вигадана для обману теологів. Декарт усунув душу з організму Тварин. Ламетрі доводив, що не має потреби в ній у людського організму, з яким сполучені психічні здібності; вони є продуктом його машиноподобніх дій[11, c. 64-65].

12. Карл Густав Юнг та його аналітична психологія

Юнг Карл Густав, швейцарський психолог і психіатр, засновник одного з напрямків глибинної психології - "аналітичної психології". В 1900- х рр. співробітник Е. Блейлера в Цюріху, розробив техніку вільних асоціацій, перетворивши її в один з основних методів психіатричного дослідження. В 1907-12 один з найближчих співробітників З. Фрейда, перший голова Міжнародного психоаналітичного суспільства (1911-14). Перегляд Юнг Карл Густав основних положень психоаналізу (трактування лібідо як психічної енергії взагалі, заперечення сексуальної етиології неврозів, розуміння психіки як замкнутої автономної системи, що функціонує за принципом компенсації, і ін.) привів до його розриву із Фрейдом.

У роботі "Метаморфози й символи лібідо" (1912) досліджував спонтанну появу фольклорних і міфологічних мотивів у снах пацієнтів. Виходячи із цього, постулірував існування в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, більше глибокого шару - колективного несвідомого, котре, по Юнг Карл Густав, є відбиття досвіду колишніх поколінь, що запам'яталося в структурах мозку. Зміст його становлять загальнолюдські прототипи - архетипи (наприклад, образ матері-землі, героя, мудрого старця, демона й т.п. ), динаміка яких лежить в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь і т.д. Архетипи недоступні безпосередньому сприйняттю й усвідомлюються через їхню проекцію на зовнішні об'єкти. Центральну роль серед архетипів Юнг Карл Густав відводив архетипу "самости" (das Selbst) як потенційному центру особистості на відміну від "Его" ("Я") як центра свідомості. Інтеграція змістів колективного несвідомого - ціль процесу становлення особистості (самореалізації, індивідуації). Основне завдання психотерапії - відновлення порушених зв'язків між різними рівнями психіки; у традиційних культурах, динамічна рівновага між ними здійснюється, по Юнг Карл Густав, за допомогою міфів, обрядів, ритуалів як засобів активізації архетипів. У цілому в трактуванні природи архетипів і колективна підсвідомого позитивістська ідеї переплітаються в Юнг Карл Густав з метафізичними поданнями про психіку як якоїсь безособової субстанції й т.п. , що граничать із окультизмом.

Юнг Карл Густав розробив типологію характерів ("Психологічні типи", 1921, рос. пров. 1924), в основі якої лежить виділення домінуючої психічної функції (мислення, почуття, інтуїція, відчуття) і переважної спрямованості на зовнішній або внутрішній світ (екстравертивний і інтровертивний типи). Дуже вплинув на порівняльне вивчення релігій, міфології, фольклору, а також естетику й літературно-художню критику. В 1948 був створений інститут Юнг Карл Густав у Цюріху, в 1958 - Міжнародне суспільство аналітичної психології (з 1955 - журнал "Journal of Analytіcal Psychology" у Лондоні)[6, c. 84-85].