Форми у природі
Малюнок - найважливіша область художньої творчості. Навколишній нас світ є невичерпним джерелом художньої творчості. Для кожного художника дійсність відкриває всі нові й нові грані пізнання законів природи. Змістом художньої діяльності творчої людини слугує застосування законів природи до практичним цілям образотворчого мистецтва.
В Німеччині вийшла цікава книга, переведена потім на багато європейських мов. Автором її був біолог Эрнст Геккель, що затверджував на сторінках своєї праці "Краса форм у природі", що людина змогла звернутися до творчості тільки завдяки створеному природою невичерпній кількості дивних створень, які по красі й розмаїтості перевершували й перевершують все створене мистецтвом.
Природа має таємницю надавати єдність навіть частинам, відділеним від цілого. Наприклад, вітка дерева виглядає закінченою формою дерева ж, але тільки в зменшеному виді. Деревний аркуш має прожилки, що теж повторюють закінчену в собі форму дерева. Обіг людини до творчості є не що інше, як наслідування природі.
Уже з ранніх пір розвитку людства наші предки здогадалися у всім наслідувати природу, доглянувши в цьому можливість виживання. Саме в такому відношенні до світу людина удосконалюється, створює необхідні для життя знаряддя полювання, праці, одяг, житла, посуд і т.п., запозичаючи все в природи.
І в наступні століття, і в наш час людині доводиться зважати на закони природи й матерії. До збагнення законів природи художник, наприклад, приходив і приходить через довгі, важкі, часом болісні пошуки. Здавалося б, навіщо художникові дотримувати якихось законів, коли можна споглядати мир і на цій основі створювати твору мистецтва, творити.
Тому що жити й творити в образотворчим, мистецтвом але спостерігати, запам'ятовувати, аналізувати, порівнювати, каждодневно малювати, писати фарбами, ліпити, компонувати й, мучитися образами. Потреба художника у владі над власним миром думок і почуттів була завжди. Великі періоди образотворчого мистецтва не виникали стихійно, а підготовлялися в ході формування культури всім процесом суспільно-історичного розвитку людства.
Образотворче мистецтво у вигляді примітивного, процарапанного на плоскій поверхні каменю малюнка виникло, імовірно, раніше всіх інших мистецтв. Така думка вчених підкріплюється триваючими дослідженнями в області походження мистецтва. Справді, чи можливо протиставити що-небудь подібному до твердження? Отже, малюнок служить першоосновою всіх видів образотворчого мистецтва.
Живописець починає роботу над картиною, спочатку, її замисливши, а потім збираючи великий підготовчий матеріал до неї, що складається з олівцевих ескізів, начерків, замальовок, малюнків всіх елементів майбутнього добутку, випереджаючи живопис маслом або темперою обов'язковим, проробленим у всіх деталях і з передачею світлотіньових особливостей малюнком на полотні. Такий закон створення картини.
Без малюнка на полотні, так званого "картону", ніхто з видних майстрів світового живопису ніколи не починало писати картину чи пейзаж, чи портрет, натюрморт і т.д. фарбами. І в роботі скульптора, не говорячи вже про творчість художника графіка, художника-прикладника, архітектора, малюнок дає перше втілення задуму.
Будучи допоміжним засобом для живопису або архітектурного проекту, статуї або декоративної прикраси ювелірного виробу, малюнок разом з тим має цілком самостійне значення. Така його самостійність зв'язана з порівняно недавнім минулим, коли малюнок для картини довільно "вилився" у живопис чорним і білим.
Художники епохи Відродження, що дотримуються ідеалів гуманізму, стремившиеся осягти сутність реального миру через пізнання природи й розвиток наук, що індивідуалізували творчий процес на відміну від колективної праці середньовічних майстрів, що розширили тематичні границі й, що саме головне, що створили систему нового художнього бачення, завдяки чому будь-яке зображення стало викликати зорові відчуття, аналогічні тим, які ми випробовуємо побачивши самої реальної дійсності, почали робити малюнки, у яких вирішували різноманітні завдання вивчення натури й прийомів всі зображення на площині з передачею світлотіньових градацій від світлого до темного.
Таким чином, уже тоді виявилися передумови до того, щоб малюнок поступово ставав самостійним різновидом мистецтва, залишаючись також і підсобним матеріалом при створенні картин, гравюр і т.п. Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Дюрер, Гольбейн Молодший і інші великі майстри віддали особливу данину малюнку.
Леонардо да Вінчі не тільки геніальний художник, але й учений, інженер, винахідник використовував малюнок як засіб пізнання через мистецтво людини, тварин, рослинний мир, створивши велику кількість найрізноманітніших портретів і профілів, гротескних голів, старечих осіб, а також різних звірів, механічних знарядь праці. Кілька малюнків цього титану Відродження з'явилися справжніми шедеврами. Один з них етюд для голови ангела до картини "Мадонна в гроті" (написаної в 1483-1486 р. на дерев'яній основі маслом для вівтаря).
Ця картина стала прообразом всього станкового живопису Нового часу й дотепер вражає уяву глядача результатом піднесеного й одухотвореного сприйняття художником натури. В етюді, виконаному срібним штифтом, майстер дає конкретне подання про незвичайно м'який моделировке форми голови світлотінь.