20. П. Юркевич про душу та внутрішній досвід

Душа, вважав Юркевич, має три основні здатності: перша - пізнання, друга - почування, третя - воля. Ці три здібності відповідають покликанню до істини, краси й добра. Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих сфер людської особистості Юркевич виражає формулою "знання розуму, натхнення серця й енергія волі". "Філософія серця" доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до формалізму й догматизму у вихованні. П.Юркевич осмислив педагогіку як науку про виховання; усвідомив справжнє значення самовиховання у житті людини; сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, прийняли, зміст, методи навчання і виховання обґрунтовані вченим з загальнолюдських позицій та християнських цінностей, що існують поза часом.

Юркевича, як і багатьох мислителів (в тому числі і українських), цікавили проблеми, пов'язані з душею. Він стверджував, що людська душа відкривається суб'єкту в інтроспекції (тобто "внутрішнім зором"). Ще працюючи в Києві, Юркевич намагався консолідувати навколо себе сили, які протистояли б природничій психології. З іншого боку - він завжди намагався поєднати викладене в Біблії із сучасними досягненнями науки. Вчений стверджував, що все повинно йти (і слова, і вчинки) від серця, від душі і тільки тобі воно має сенс і досягає своєї мети. Знання повинні пройти "через серце", освітлене розумом, прямо "у вмістилище душі". Ще в середині XIX ст. вчений розумів, що знання повинні проходити через сферу почуттів - тільки тоді вони міцні та надійні[10 c. 41-42].

21. Необіхівіоризм як психологічний напрямок

Толмен Е. (1886-1956) – формула поводження повинна складатися не з двох, а з трьох членів, і тому виглядати в такий спосіб: стимул (незалежна перемінна) – проміжні перемінні – залежна перемінна (реакція). Середня ланка (проміжні перемінні) – нічого інше як неприпустимі прямому спостереженню психологічні моменти: чекання, установки, знання. Інший варіант належить Халу (1884-1952) і його школі. Він увів формулу «стимул - реакція», так само додаткова ланка потреба організму (харчова, сексуальна і т.д.)

22. І.П.Павлов як автор вчення про умовно-рефлекторну діяльність.

Вища нервова діяльність, за І. П. Павловим, - це діяльність переважно кори великих півкуль та інших структур переднього мозку, які забезпечують узгодження організму з навколишнім середовищем, тобто його поведінкові реакції. Діяльність інших відділів центральної нервової системи ("нижча нервова діяльність") спрямована, головним чином, на узгодження роботи внутрішніх органів та розвантаження вищої нервової діяльності від другорядної інформації. Сукупність вроджених і набутих реакцій, які забезпечують узгодження організму із зовнішнім середовищем, складає його поведінку. Будь-яка поведінкова реакція включає такі складові: пам'ять, потреби, мотивації, емоції.

Таким чином, вища нервова діяльність ділиться на вроджені (безумовно-рефлекторні) і набуті (умовно-рефлекторні) форми поведінки, які мають рухові й вегетативні компоненти цієї цілеспрямованої діяльності. Прості поведінкові реакції - це рефлекси. Рефлекси - це збудження від рецепторів, що викликає кожного разу певну, стереотипну поведінку, яка в процесі філо- та онтогенезу виявилася найбільш адекватною і закріпилася[12, c. 64].