
- •1. Синтаксис як вчення про будову синтаксичних одиниць.
- •2. Основні ознаки речення. Речення і судження.
- •3. Види синтаксичного зв'язку між словами у словосполученні.
- •4. Типи словосполучень за структурою: дієслівне, іменникове і т.Д.
- •5. Просте і складне словосполучення.
- •6. Синтаксичні відношення між компонентами словосполучення: атрибутивні, об'єктні, обставинні.
- •7. Словосполучення і його основні ознаки.
- •8. Основні положення лінгвістичної теорії словосполучення.
- •9. Речення і його основні ознаки.
- •10. Узгодження - спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •11. Прилягання — спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •12. Керування - спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •13. Порядок слів у словосполученні та реченні.
- •14. Просте й складне речення.
- •15. Складносурядні речення.
- •16. Сполучники в складносурядних реченнях.
- •17. Пунктуація в складносурядних реченнях.
- •18. Складнопідрядні речення.
- •19.Проблема класифікації складнопідрядних речень. Принципи класифікації.
- •20 Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.
- •21. Складнопідрядні речення і підрядними означальними.
- •22. Складнопідрядні речення і підрядними обставинними.
- •23.Безсполучникові складні речення. Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях.
- •24.Складні речення з сурядністю й підрядністю.
- •25.Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •26.Вставні слова, словосполучення й речення.
- •27. Відокремлені додатки.
- •28.Відокремлені обставини.
- •29.Відокремлені узгоджені й неузгоджені означення.
- •30.Відокремлені прикладки.
- •31. Речення з однорідними членами.
- •32. Актуальне членування речення.
- •33. Називні речення. Генетивні речення.
- •34. Безособові речення.
- •35. Означено-особові речення.
- •36. Неозначено-особові речення.
- •37. Узагальнено-особові речення.
- •38. Односкладні та двоскладні речення.
- •39. Обставини .Типи обставин.
- •40. Прямі та непрямі додатки.
- •41. Прикладка як різновид означення.
- •42. Узгоджені та неузгоджені означення.
- •43. Другорядні члени речення.
- •44. Складений іменний присудок.
- •45. Складений дієслівний присудок.
- •46. Простий дієслівний присудок.
- •47. Головні члени речення.
- •48. Просте двоскладне речення
46. Простий дієслівний присудок.
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімаву ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб ).
Простий дієслівний присудок- присудок,виражений дієсловом у дійсному,умовному або наказовому способі,а також неозначеною формою дієслова. Так само до простих дієслівних присудків належать:
1. присудки виражені складеною формою майбутнього часу дієслова(Буду я навчатись мови золотої(А.Малишко))
2.присудки,виражені фразеологізмами(Дівчинка спекла рака й знітилась(Ю.Яновський))
Також до простих дієслівних присудків належать:
неозначена форма дієслова у двоскладному реченні.
лише неозначена форма дієслова без допоміжних слів.
вигук присудковий.
способова форма дієслова,ускладнена частками.
47. Головні члени речення.
Головні члени речення — це підмет і присудок. Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить!) Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімаву ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб ).
48. Просте двоскладне речення
Двоскладні речення— речення у якому обов'язково повинні бути обидва головні члени —підметіприсудок. Наприклад, речення
Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти(І. Жиленко).
Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм(П. Тичина)
складаються кож не з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри — я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).
У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або си туації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п'ють, а пізні сльози ллють(Нар. творчість) у другій частині немає підмета, але він домислюється з контексту: пізні пташки сльози ллють. Поза контекстом такі речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні.
Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу вається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевид ний, тобто випливає зі змісту самого речення: А тут і Чіпка в хату(Панас Мирний).
Найчастіше це трапляється в описах та ремарках:Село. Управоруч хата, навкруги город, зап летений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшники і маленька верба(М. Кропивницький). У таких реченнях єобставини місця(що стосуються присудків), а самі речення констатують переважно розміщення або пересування когось або чогось у просторі. До наявних у них підмета і обставини легко домислюється присудок: ворота й хвіртка стоять, найдорожче й найважче чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город Розкинувся, квітки, соняшники і верба ростуть.
Ці речення, також двоскладні неповні. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дій сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз наки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна по ділити на особові, неособові та безособові.
Особові й неособові двоскладні речення за структурою од накові. Різняться вони між собою лише реальним значенням підмета.