39. Обставини .Типи обставин.

Обста́вина—другорядний член речення, який пояснюєсловозі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини єприслівникяк? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формамиіменниказприйменникамиабо без них,дієприслівником,інфінітивоміфразеологічними зворотамиприслівникового значення. Підкреслюється штрихпунктиром (―∙―∙―∙―).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

- обставини мети,які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);

- обставини часу,які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

- обставини способу дії,які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

- обставини місця,які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);

- обставини причини,які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);

- обставини умови,що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);

- обставини з допустовим значенням,що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).

40. Прямі та непрямі додатки.

Додаток- другорядний член речення, який означаєпредмет, на який спрямована дiя і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного. Підкреслюється _ _ _ _ _ .

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражаєтьсяіменникомта співвідносними з нимзайменниками, рідшеприкметником,числівниками.

Додатки поділяються на прямі додаткитанепрямі додатки.

Прямий додатокзалежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко). Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток -це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

41. Прикладка як різновид означення.

Прикладкою називається означення, виражене іменником, яке одночасно визначає, характеризує предмет і дає йому другу назву. Крім іменника, прикладка також може відноситися до займенника або будь-якої іншої частини мови, ужитої в ролі іменника. Прикладка зазвичай узгоджується з означуваним словом у роді, числі й відмінку (Проживав у нас довго собака Пірат (О. Довженко)). Лише прикладки, які є власними назвами гір, озер, станцій, планет, не узгоджуються з означуваним словом у непрямих відмінках (Альпіністи підкорили вершину гори Еверест).Прикладки буваютьнепоширені, тобто виражені одним словом, і поширені — виражені кількома словами (Я передплачую газету «Голос України»). Якщо прикладка і означуване слово — загальні іменники, не пояснювані іншими словами, то вони пишуться через дефіс (Десь-не-десь лежали на землі дуби-великани… (О. Кобилянська)). Дуже важливо правильно розрізняти, яке слово в прикладкових сполуках виступає головним, а яке — залежним: 1) Якщо в реченні особа названа власним ім’ям і загальною назвою, то прикладкою виступає загальна назва (Гетьман Хмельницький завзято вів козаків у наступ). 2) Якщо особу названо двома загальними назвами, то прикладкою є друга з них, яка пояснює, уточнює першу, і пишуться ці слова через дефіс (До кімнати зайшла дівчина-санітарка). 3) У поєднанні власної та загальної назв географічних об’єктів прикладкою виступає власна назва (Місто Київ — столиця України). Загальна назва географічного об’єкта може виступати прикладкою до власної, якщо в реченні стоїть після неї (Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та (П. Тичина)) або якщо дає їй образну характеристику (Красень Дніпро несе свої води в Чорне море). 4) Прикладками є назви, що конкретизують загальну назву предмета, дають йому образну характеристику (жук-короїд, заєць-русак, вовчик-братик, хлопець-богатир). Якщо такі прикладки стоять у реченні після означуваного слова, вони пишуться із ним через дефіс (Вся долина зеленава в квітах-зорях, в майських травах (П. Усенко)).