Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

СГ

.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
43.38 Кб
Скачать

Тема: Обробіток грунту.

План.

  1. Значення і завдання обробітку грунту.

  2. Технологічні процеси обробітку грунту.

  3. Технологічні властивості грунту.

  4. Прийоми основного і поверхневого обробітку грунту.

Література: П.Д. Клименко.. Основи землеробства та твариництва «Вища школа», 1986.

1.

У системі заходів, спрямованих на підвищення культури землеробства і врожайності сільськогосподарських культур, велике значення має впровадження правильної системи механічного обробітку і грунту. Основним завданням обробітку грунту є поліпшення його фізичних властивостей, теплового режиму, нагромадження і зберігання вологи в посушливих умовах та відведення її при надмірному зволоженні, тобто забезпечення оптимального співвідношення між водою і повітрям у грунті.

При правильному обробітку грунту підвищується його родючість завдяки поліпшенню умов життєдіяльності мікроорганізмів, які нагромаджують елементи мінерального живлення в доступних для рослин формах, і посилюється мобілізація поживних речовин з більш глибоких горизонтів грунту.Обробіток грунту є одним з основних заходів боротьби з бур'янами, шкідниками і запобігання хворобам сільськогосподарських рослин.

Якщо своєчасно і старанно заорювати післяжнивні рештки, органічні і мінеральні добрива, гіпс та інші речовини, які поліпшують властивості грунту, створюються сприятливі умови для росту і розвитку рослин.

2.

Технологічні процеси обробітку грунту.

Для поліпшення властивостей і створення структури орного шару грунту здійснюють такі технологічні процеси: перевертання на потрібну глибину верхнього шару грунту (скиби), розпушування, кришіння і перемішування його, ущільнення і вирівнювання ріллі, загортання післяжнивних решток, заорювання добрив і очищення грунту від бур'янів. Для цього застосовують різні сільськогосподарські машини і знаряддя. Під час перевертання верхнього шару грунту загортаються післяжнивні рештки і добрива, глибоко заорюються бур'яни та їх насіння, збудники хвороб і шкідники сільськогосподарських культур, більшість з яких гине. При ньому верхня розпилена частина орного шару загортається на дно скиби, а на поверхню виносяться нижні шари з кращими фізичними властивостями. На дерново-підзолистих грунтах перевертання пластів сприяє утворенню більш глибокого орного шару. Перевертання скиби підвищує біологічну активність ґрунтової мікрофлори глибинних шарів, запобігає утворенню шкідливих для рослин захисних сполук на важких і надмірно зволожених грунтах. Перевертають грунт плугами.

3.

Технологічні властивості грунту.

Якість обробітку грунту значною мірою залежить від його технологічних

властивостей, основними з яких є зв'язність, пластичність, прилипання та

спілість. Найкраще обробляти грунт при фізичній спілості, коли він у процесі

обробітку добре кришиться і не прилипає до робочих органів. Оптимальна

вологість, при якій спілий грунт треба обробляти, становить

56 - 65 % повної вологоємкості на глинистих грунтах і 40 - 70% - на суглинкових.

Дуже вологий грунт не кришиться, мажеться, а при підсиханні утворює міцні

брили. Через це рілля буває брилуватою і потребує багаторазових поверхневих

обробітків, що призводить до значного розпилення грунту і повязаних з цим

витрат.

4.

Основним прийомом обробітку грунту є оранка. Під час оранки перевертаються скиби, переміщуються шари грунту, розпушується, кришиться і певною мірою перемішується грунт. У грунт заорюються добрива та післяжнивні рештки. Оранку проводять корпусними плугами.

Ступінь перевертання і розпушування грунту залежить від форми полиці плуга. Полиці за формою бувають гвинтові і напівгвинтові, циліндричні та культурні. Гвинтові полиці добре перевертають грунт (на 180°), але майже не розпушують його. Тепер гвинтові полині застосовують лише на спеціальних плугах для обробітку важких глинистих, дуже задернілих і заболочених грунтів — на луках, осушених болотах тощо.

У напівгвинтової полиці передня частина нагадує циліндричну, а задня — гвинтову. Плуг з напівгвинтовою полицею добре перевертає грунт, але задовільно кришить тільки незадернілі і легкі грунти.

Циліндрична полиця (рухадлова) добре розпушує і перемішує грунт, але не повністю перевертає його. Ці полиці застосовують на легких і незадерпілих грунтах. Найдосконалішою є культурна полиця,яка. за

формою нагадує циліндричну і відрізняється від неї тим, що задня частина її має гвинтову поверхню. Така полиця добре крушить грунт і перевертає скиби. Тепер найчастіше застосовують плуги з культурними полицями. Однак і ця полиця не відповідає всім агротехнічним вимогам оранки.

Верхня частина орного шару (0—10 см) містить багато коренів рослин, має меншу вологість і більшу зв'язність, ніж нижня, і тому не досить розпушується. Для більш повного перевертання, кришіння і розпушування грунту плуг обладнують додатковим робочим органом - передплужником. Передплужник зрізує і скидає на дно борозни верхній шар грунту 10—12 см завтовшки з післяжнивними рештками, насінням бур'янів, шкідниками і збудниками хвороб сільськогосподарських культур. Основний корпус плуга піднімає нижню частину орного шару, подрібнює і засипає шар грунту, скинутий передплужником на дно борозни. Верхній шар при цьому добре розпушується і набуває культурного стану. Оранка плугом з передплужником називається культурною. Якість її висока, рілля не потребує багаторазового обробітку боронами та культиваторами.

Розпушування та кришіння грунту здійснюється під час оранки плугом з відповідною полицею та спеціальними знаряддями — культиваторами, боронами, лущильниками, фрезами та ін. Розпушуванням і кришінням грунту подрібнюють великі брили, забезпечуючи нещільне розміщення його частинок; при цьому збільшується пористість, поліпшується водо- і повітропроникність грунту, що по­зитивно впливає на аеробні біологічні процеси і умови розвитку коренів рослин. Під час розпушування грунту на його поверхні створюється мульчуючий шар, який захищає грунт від пересихання. Розпушуванням руйнується ґрунтова кірка, яка часто утворюється на поверхні грунту.

Оптимальний ступінь розпушування грунту і розмір ґрунтових частинок неоднакові при вирощуванні різних сільськогосподарських культур. Для цукрових буряків розпущеність грунту має бути більшою, ніж для зернових. Надмірне розпушування грунту може негативно позначатися на умовах росту рослин. Саме тому залежно від особливостей рослин, властивостей грунту, клімату і погодних умов змінюються і вимоги до ступеня розпушування орного шару. У південних районах на своєчасно виораному полі структурний грунт не слід повторно глибоко розпушувати. На підзолистих грунтах, що запливають, потрібно додаткове розпушування орного шару перед сівбою тощо.

Перемішування грунту погрібне для створення однорідного орного шару, рівномірного розподілу післяжнивних решток, гною, вапна тощо. Проте воно не завжди є обов'язковим процесом обробітку грунту. Наприклад, недоцільно перемішувати грунт під час місцевого внесення добрив.

Перемішують грунт плугами без передплужників, культиваторами, фрезами та іншими знаряддями.

Ущільнення грунту — процес, протилежний розпушуванню. Розпушений грунт не завжди сприяє нормальному розвитку рослин. Тому, щоб орному шару надати щільнішої будови, грунт ущільнюють. Процес ущільнення збільшує капілярну і зменшує пекапілярну і загальну пористість грунту. Це посилює доступ вологи до його поверхні і підвищує теплопровідність грунту.

Ущільнюють грунт різними типами котків до і після сівби. Допосівне ущільнення (коткування) забезпечує більш рівномірне загортання насіння (особливо дрібного), а післяпосівне посилює контакт насіння з грунтом, що прискорює його проростання і забезпечує з'явлення дружніх сходів. Щоб запобігти випаровуванню вологи, поверхневий шар грунту після ущільнення розпушують легкими боронами. Вирівнювання поверхні грунту проводять для забезпечення високоякісної сівби сільськогосподарських культур, поліпшення догляду за посівами і збирання врожаю. Воно також зменшує випаровування вологи з поверхні грунту. На зрошуваних полях вирівнювання сприяє рівномірному поливу. Поверхню грунту вирівнюють боронами, шлейфами, волокушами та котками. Для планування поверхні полів використовують грейдери, бульдозери, планувальники вирівнювачі та інші машини і знаряддя.

Обробіток грунту і його прийоми змінюються залежно від грунтово-кліматичних умов. За посушливих умов треба більше нагромаджувати і зберігати вологу, а у перезволожених районах — проводити осушення. Прийоми обробітку грунту І порядок їх проведеная встановлюють відповідно до поставлених завдань.

Під час оранки плугами з передплужниками краще заорюються в грунт післяжнивні рештки, бур'яни, гній, а це дуже важливо для високоякісного проведення сівби, догляду за культурами, а також збирання врожаю. Під виноградники, плодові сади та інші багаторічні насадження здійснюють спеціальний обробіток грунту на глибину до 40 см і більше, який називається плантажем (плантажною оранкою). Під час такого обробітку нижній шар грунту перемішується вгору, а верхній, білільш родючий,— вниз, на глибину розміщення основної частини кореневих систем. Глибина плантажу залежить від типу грунту, культури, під яку готують грунт, і здебільшого становить 50—60, а на гірських схилах — до 100 см. Плантаж поєднують з внесенням органічних і мінеральних добрив, вапнуванням, гіпсуванням. Проводять його переважно восени тракторними плантажними плугами з передплужниками (ППН-50, ППУ-50П). На чистих від бур'янів полях, після просапних культур та в районах поширення вітрової ерозії, де для захисту грунту слід залишити на поверхні поля післяжнивні рештки, застосовують обробіток грунту без перевертання скиби — безполицевий. Пожнивні рештки, які залишаються на поверхні поля, після такого обробітку надійно захищають грунт від видування. Глибоке розпушування грунту без перевертання скиби проводять культиваторами-пло-скорізами

глибокорозпушувачами КПГ-250, КПГ-2-150, КПГ-2,2 та ін. Глибокорозпушувачем КПГ-250 можна обробляти грунт на глибину до ЗО см. Глибоко розпушувати грунт без перевертання можна і звичайними плугами зі знятими полицями.

Способи і техніка оранки. Перед оранкою поле розбивають на загінки. Ширина загінки має бути кратною подвійній ширині агрегату, яким проводять оранку, і однаковою по всій ширині гонів.

Ширина загінок залежно від марки трактора, системи плуга та довжини поля становить від 40—50 до 100—140 м.

На кінцях загінок потрібно виділити поворотні смуги, де плуг виглиблюють (після закінчення оранки їх треба заорати).

Оранку проводять усклад або врозгін. Оранку всклад починають з середини загінки, внаслідок чого тут утворюється звальний гребінь, а між сусідніми загінками — розгінні борозни.

Оранку врозгін починають з правого боку загінки, а в кінці її плуг повертають наліво. При такій оранці розгінна борозна утворюється посередині загінки, а по її краях — звальний гребінь. Щоб не збільшувалися розгінні борозни і гребені, оранку загінок чергують по роках: один рік всклад, другий — врозгін. Якщо є можливість, змінюють також і напрям оранки.

На схилах оранку треба проводити впоперек, щоб зменшити поверхневий стік води і тим самим ослабити змивання грунту і запобігти утворенню ярів. Загінна оранка забезпечує високу якість обробітку грунту, дає змогу уникнути огріхів, поліпшити організацію праці і ліквідувати знеосібку, оскільки в кожній загінці працює один агрегат. Проте вона має і певні недоліки. Після неї на полі залишаються звальні гребені і розгінні борозни, що погіршує умови використання сільськогосподарських машин, зокрема комбайнів, і створює неоднакові умови розвитку рослин. Борозни посилюють ерозію. При загінній оранці тракторні

агрегати роблять багато холостих переїздів. Зменшуючи ширину загінок, можна зменшити їх кількість, але при цьому збільшиться кількість загінок і борозен. Для зменшення кількості борозен та гребенів застосовують комбіновану оранку. Суть її полягає в тому, що площу розбивають на непарну кількість загінок — три, п'ять, сім, дев'ять і т. д. Непарні загінки (першу, третю та ін.) орють усклад, а парні — врозгін. При цьому орати треба так, щоб там, де під час попередньої оранки були

борозни, утворилися гребені, а де були гребені — борозни. Це сприяє вирівнюванню поверхні грунту.

Глибина оранки та поглиблення орного шару на різних грунтах. Залежно від глибини гумусного горизонту грунту і культури, під яку обробляють грунт, оранка буває мілкою — до 20 см завглибшки, середньою (звичайною)—20— 22 і глибокою — 25—35 см.

Від глибини оранки значною мірою залежить родючість грунту і врожайність сільськогосподарських культур. Глибина оранки впливає на фізичні властивості, водний, повітряний І тепловий режими грунту. При глибокій оранці поліпшується структура орного шару внаслідок перемішування ного з підорним, особливо на чорноземних грунтах. На грунтах, де провели глибоку оранку, зменшується запливання верхнього шару, рідше утворюється кірка. У глибоко розпушеному грунті краще відбувається газообмін, що стимулює біологічні процеси. Глибока оранка поліпшує використання поживних речовин не тільки з самого грунту, а й з внесених добрив, тобто підвищує ефективність добрив. Вона відіграє важливу роль у боротьбі з бур'янами, шкідниками і хворобами культурних рослин.

За даними Ерастівської дослідної станції, перед першим прополюванням кукурудзи при оранці на глибину 20 см на площі 10 м2"було 476 бур'янів, на 25 см — 349, на ЗО см — 232 бур'яни, під час збирання врожаю — відповідно 227, 211 і 146, тобто поглиблення оранки з 20 до ЗО см зменшило кількість бур'янів на 45,3—51,3 %. При глибокому заорюванні післяжнивних решток знищується 60— 70 % таких шкідників, як хлібний трач, шведська та гесенська мухи. За даними Іванівської дослідної станції, збільшення глибини оранки з 22 до 35 см підвищувало врожайність цукрових буряків-на 55 п/га. У дослідах Сумської дослідної станції на глибокому малогумусному чорноземі поглиблений оранки з 22 до 32 см підви­щило врожайність зерна кукурудзи з 46,2 до 52,9 ц/га.

Проте слід мати на увазі, що не на всіх грунтах можна відразу орати на глибину, яка потрібна рослинам залежно від їх біологічних особливостей. Це стосується, зокрема, підзолистих солонцюватих та інших грунтів. Якщо на таких грунтах відразу провести глибоку оранку, на поверхню вивернуться малородючі шари, що значно погіршить умови життя рослин. Тому на таких грунтах орний шар треба поглиблювати поступово, що має дуже важливе значення для підвищення їх родючості.

На дерново-підзолистих, світло-сірих дуже опідзолених та інших грунтах з неглибоким гумусним горизонтом орний шар поглиблюють

ґрунтопоглиблювачами без вивертання або з вивертанням глибоких малородючих шарів на поверхню грунту.

На грунтах дуже опідзолених і малоокультурених орний шар поглиблюють

спочатку ґрунтопоглиблювачами без вивертання глибших шарів. Підорний шар

готується таким способом для вивертання на поверхню при наступній глибокій

оранці. Для поглиблення оранки підзолистих грунтів без вивертання грунту

використовують також плуги з вирізними корпусами. При такій оранці підзолистий

шар не вивертається наверх, а частково перемішується з грунтом орного шару, що

поліпшує його властивості і створює кращі умови для росту рослин. Поглиблюючи

орний шар дерново-підзолистих грунтів, слід пам'ятати, що підорний (підзолистий)

шар має низьку родючість порівняно з верхнім староорним шаром, а в сильно- і

середньооглеєних грунтах містить багато шкідливих для рослин закисних сполук.

Тому при поглибленні орного шару підзолистих грунтів слід брати до уваги

механічний склад грунту, глибину орного шару і підзолистого горизонту та ступінь

його окультурення.

Поглиблювати орний шар потрібно поступово: на сильнопідзолистих дернових

грунтах глибину оранки можна збільшити на 15— 20%, на середньо- і

слабопідзолистих — на 25—30% попередньої. На більш окультурених грунтах

поглиблювати оранку можна більше.

Орний шар слід поглиблювати обов'язково з внесенням органічних і мінеральних

добрив. Половину норми вапняних добрив вносять восени під час поглиблення

одночасно з фосфорними й калійними. Навесні вносять другу половину вапняних

добрив. Органічні добрива вносить також навесні при переорюванні поля на 3—4

см мілкіше порівняно з осіньою оранкою. Таке внесеня добрив забезпечує

перемішування їх з підзолистим шаром. Якщо є можливість внести збільшені

норми органічних добрив, їх доцільно вносити двічі: одну частину восени під час

зяблевої оранки, другу — при весняному переорюванні зябу.

Поглиблювати орний шар дерново-підзолистих грунтів у сівозміні доцільно 2 рази

за ротацію. Його проводять частіше під просапні культури, під які вносять

органічні і мінеральні добрива. Поглиблення можна робити одночасно з оранкою

під ярі зернові, під які підсівають багаторічні трави, та під час заорювання

багаторічних трав.

На піщаних грунтах орний шар слід поглиблювати при висіванні люпину (під час

зяблевого обробітку під цю культуру).

Поглиблюючи орний шар сірих опідзолених грунтів, додержуються тих же правил,

що й при поглибленні дерново-підзолистих. Оскільки підорні шари сірих

опідзолених грунтів містять більше

гумусу і поживних речовий, поглиблювати їх можна з вивертанням

глибших шарів відразу на 5 см. На цих грунтах одночасно з поглибленням слід

також вносити добрива, а кислі — вапнувати. Поглиб-лювати орний шар на сірих

опідзолених грунтах у зернобурякових сівозмінах найдоцільніше під цукрові

буряки і кукурудзу.

На Україні понад 2,5 млн. га солонцюватих грунтів, які характеризуються

неглибоким гумусно-елювіальним горизонтом (від 13 до 18 см на солонцях і

сильно солонцюватих та до 20—22 см на менш солонцюватих). Поглиблювати

орний шар солонцюватих грунтів треба одночасно з внесенням гіпсу, органічних і

мінеральних, добрив, висіванням сидератів. Найдоцільніше це робити на чорних і

зайнятих парах, а також під час оранки під просапні культури.

Важливим меліоративним заходом поліпшення властивостей солонцюватих грунтів є вирощування бобових трав — буркуну, люцерни жовтої, лядвенцю рогатого. Останнім часом розроблено новий метод корінного поліпшення солонців за допомогою плантажної оранки на глибину 60 см, під час якої на поверхню вивертають шари, багаті на карбонати кальцію або гіпс. Для змішування карбонатного або гіпсового шару з грунтом зоране плантажним плугом поле восени обробляють чизе-лями, культиваторами та боронами на глибину до 20 см. Для поліпшення солонців сконструйовано плуг ППН-50, яким проводять триярусну оранку, під час якої гумусний шар залишається зверху, а солонцевий змішується з глибшим карбонатним або гіпсовим.

На чорноземах орний шар поглиблюють до 30 - 32 см і до 33— 35 см. Поглиблення проводять під час ранньої зяблевої оранки під ярі культури, а в посушливих районах і під час оранки чорних парів. Швидкість оранки.

Оранка па підвищених швидкостях значно зменшує витрати палива на одиницю площі, оскільки збільшення швидкості у 2 рази підвищує тягове зусилля тільки на 25 %, якість обробітку грунту поліпшується без погіршення його структури. Інститутом агрофізики встановлено, що при швидкісній оранці інтервал вологості для високоякісного обробітку грунту зміщується в бік вищої, тобто чим вища швидкість, тим вологішим можна орати грунт.

Проте не слід перевищувати швидкість понад допущену для даної конструкції знаряддя, бо при ньому якість оранки буде низькою і погіршуватимуться фізичні властивості грунту. Вже сконструйовані швидкісні плуги, розраховані для роботи при швидкості 9— 12 км/год.

Агротехнічна оцінка якості оранки. Оранка вважається високоякісною, якщо вона відповідає таким вимогам.

  1. Відсутність огріхів та незагорнутих борозен. Наявність огріхів визначають на око.

  2. Рівномірність оранки на встановлену глибину. Глибину оранки визначають борозноміром або лінійкою з поділками. Перед вимірюванням край борозни очищають від грунту, що потрапив туди під час оранки. Заміри проводять у 15 місцях поля, площа якого до 10 га, і у 20—25 — з площею понад 10 га. Відхилення від потрібної глибини допускається не більш ніж 1—2 см. Глибина оранки має бути однаковою після всіх корпусів плуга.

  1. Достатнє перевертання скиб.

  2. Щільне прилягання скиб одна до одної.

5 .Незначна гребенястість поверхні грунту її вимірюють за допомогою профілеміра.

  1. Відсутність на зораному полі брил і грудок розміром понад 4—5 см.

  2. Прямолінійність борозен і однакова ширина скиб.

Після закінчення оранки розгінні борозни і захисні смуги мають бути загорнуті.

Оранку треба проводити своєчасно, в кращі агротехнічні строки.

Способи поверхневого обробітку грунту

Лущення — один з основних прийомів боротьби з бур'янами. Це поверхневе

розпушення грунту при повному або частковому перевертанні його.

Лущенням стерні відразу після збирання врожаю загортається неглибоко насіння бур'янів і створюється мульчуючий шар, що сприяє кращому нагромадженню і зберіганню вологи в грунті. Мілке лущення проводять дисковими лущильниками (ЛДГ-5, ЛДГ-10, ЛДГ-15, ЛДГ-20) на глибину від 5—6 до 10 см залежно від ступеня зволоження грунту.

Лемішні лущильники (ПЛ-5-25, ППЛ-10-25) застосовують для більш глибокого лущення (до 12—14 см).

Своєчасне лущення поліпшує водний режим грунту, зменшує питомий опір грунту під час зяблевої оранки і майже у 2 рази зменшує тягові зусилля при наступному обробітку грунту.

Культивація — прийом розпушування і перемішування грунту з одночасним підрізуванням бур'янів.

За призначенням культиватори поділяють па культиватори суцільного обробітку грунту — перед сівбою і для обробітку парів (КПГ-4Г, КПС-4 та іп.), просапні — для міжрядного обробітку просапних (КРН-4,2, КРН-5,6, УСМК-5,4 та ін.) та універсальні — для суцільного обробітку грунту і міжрядного обробітку просапних культур.

За будовою робочих органів культиватори поділяють на лапчасті, чизельні, дискові, штангові та плоскорізи.

Найбільш поширені у виробництві лапчасті культиватори. Відповідно до завдання обробітку грунту застосовують лапи розпушувального та підрізувального типу. Підрізувальні, або плоскорізаль-ні, лапи (стрілчасті або однобічні) призначені для неглибокого підрізування і розпушування грунту без перевертання його. Такий обробіток забезпечує зберігання вологи в грунті нижче від розпушуваного шару. На культиваторах для суцільного обробітку грунту застосовують стрілчасті лапи, а для міжрядного обробітку просапних культур (цукрових буряків, кукурудзи, картоплі)—стрілчасті і однобічні плоскорізальні.

Для розпушування ущільнених чистих від бур'янів грунтів застосовують культиватори з розпушувальними долотоподібними та пружинними лапами. Долотоподібні лапи застосовують і для глибокого міжрядного розпушування просапних культур. Часто під час міжрядного обробітку на одному культиваторі встановлюють підрізувальні лапи для знищення бур'янів і долотоподібні — для глибокого розпушування

Лапи культиваторів кріплять на жорстких або пружинних стояках. На пружинних стояках кріплять лапи розпушувального типу. Культиватори з пружинними лапами використовують для вичісування пирію, на кам'янистих грунтах, а також при розробці нових ділянок з-під лісу, де жорсткі лапи часто ламаються. Однак куль­тиватори з пружинними лапами мають значні недоліки: дуже розпилюють, частково перевертають і висушують грунт, залишають

після себе невирівняну поверхню. їх не слід використовувати для передпосівного обробітку грунту.

Для глибокого розпушування (глибше за 15 см) зябу на важких дуже ущільнених грунтах застосовують культиватори-розпушувачі (чизелі), що замінює переорювання грунту.

Культиватори-плоскорізи використовують для післязбирального обробітку грунту па глибину до 16 см із залишенням стерні на поверхні. Робочим органом

культпватора-плоскоріза КПП-2,2 є дві плоскорізальні лапи, ширина захвату кожної з них 115 см. Ці культиватори використовують у районах поширення ві­трової ерозії.

У районах недостатнього зволоження та поширення вітрової ерозії для передпосівного і парового обробітку грунту і з метою знищення бур'янів використовують штангові культиватори, робочим органом яких є квадратна штанга 3700 мм завдовжки з перерізом 25X25 мм. Штанга, обертаючись вириває бур'яни, розпушує грунт до 10 см, але не перевертає його.

Добираючи культиватор і робочі органи до нього, враховують особливості обробітку грунту і його властивості, погодні умови та

особливості рослин. Якість роботи культиваторів залежить від вологості, механічного складу, структури, ущільнення, забур'яненості грунту. Напрям руху культиваторів визначається напрямом оранки і сівби. Щоб культиватор добре розпушував грунт, першу культивацію слід проводити навкіс або впоперек напряму оранки, а наступні — упоперек попередніх. Кількість проходів культиватора залежить від стану грунту, проте не слід одночасно культивувати більш як у два сліди, бо це спричинить надмірне розпушування та висушування грунту. Швидкість руху культиватора під час основного обробітку грунту і обробітку парів може бути такою, як і під час оранки, або дещо більшою (до 10—15 км/год). При суцільній культивації на підвищених швидкостях якість роботи не знижується, а навіть підвищується. Швидкість культивації під час міжрядного обробітку залежить від ширини міжрядь, прямолінійності рядків і стану рослин.

Глибина культивації визначається конкретними завданнями, але залежить і від властивостей та вологості грунту.

Боронуванням розпушують верхній шар грунту. Проводять бо­ронування на ущільнених грунтах після зяблевої оранки, при утворенні ґрунтової кірки на посівах і ріллі після дощу, під час весняного і літнього обробітку ріллі для подрібнення грудок, вирівнювання гребенів. Боронують також сходи сільськогосподарських культур для знищення ґрунтової кірки і бур'янів та посіви озимих культур і багаторічних трав. Борони бувають зубові, сітчасті, пружинні і дискові.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.