Архітектура
Дуже значним є вклад Візантії у світову архітектуру. Вже уV-VIст. візантійські зодчі переходять до нового планування міста, яке стає характерним для середньовічної Європи. В центрі міста розташовується головна площа із собором, від якої у різні боки розходяться вулиці. З цього часу з'являються багатоповерхові будинки, а з часом — резиденції знатних, багатих громадян.
Софійський собор, мечеть Ая-Софія
Найвищого розквіту сягає у Візантії церковна архітектура. Ранньовізантійські храмиспоруджувалися переважно у формібазиліки— витягнутої в довжину споруди, центральна частина якої (нерідко поділена на три, п'ятьнефів) завершалася розташованою у східній частиніапсидою, де знаходився вівтар з престолом. Двоскатна покрівля на підпорах поступово замінюється куполом, розташованим над центральним квадратом храму.
У другій половині ІХст. у Візантії з'являється новий тип храму — хрестово-купольний. В ньому ніби зникає базилікальна витягнутість, простір ніби концентрується під куполом, який спирається на чотири стовпи (філяри). З чотирьох сторін до купола приєднуються напівциліндричні частини, створюючи в плані«грецький хрест». Купол символізує небо як притулок Бога.
Вся система декору храму втілювала ідею зв'язку землі і неба. Храм виступав моделлю світотворення, включаючи в себе весь простір Всесвіту — небо, землю, рай і пекло: від моменту світотворення до майбутнього страшного суду. Шедевром візантійської архітектури є Софійський собор у Константинополі, спроектований під керівництвом малоазійських архітекторівАнфіміяіІсідора(був посвячений в537р.). Храм покритий величезним куполом діаметром 31,7 м.
Образотворче та прикладне мистецтво
Одне з найважливіших місць у візантійському мистецтві посідає живопис. Головні форми візантійського живопису: монументальний храмовий живопис (мозаїки,фрески),ікона,книжкова мініатюра.
Мозаїка в Софійському соборі
Візантійське мистецтво спиралося на релігійні канони і традиції. Головною особливістю мистецтва Візантії була його барвистість, пишність, святковість — в поєднанні з витонченою духовністю і християнським спіритуалізмом. Це пояснюється поєднанням в ньому античних традицій з християнською релігійністю. Візантійське мистецтво було глибоко символічним. Символ — вказівка на подвійне значення образу, предмету. Християнський символізмзаснований на поєднанні в одному образі двох його значень — земного (предметного, матеріального) і божественного (ідеального, духовного). Таким є символізм іконопису.
Іконопис — сакрально-ритуальне мистецтво, покликане спрямовувати «внутрішній» духовний погляд кожного глядача від образу до первообразу, тобто бачити не те, що сприймається візуально, а сутність. Ікона з грец. зображення, образ — фрескова і станкова. Основні художні принципи іконопису:
Типологізація образів і сюжетів (Христос, Марія, апостоли);
Незвичайність засобів художньої виразності — плоскість зображення, статичність фігур, відсутність глибини простору;
Анонімність авторів;
Канонізація сюжетів, співвідношення фігур, поз, підбору фарб тощо.
Примат духовного над матеріальним у візантійському мистецтві знаходило вираження в особливостях трактування людської фігури і образу. Характерними рисами візантійського стилю є: порушення пропорцій, підкреслена «безплотність» фігур, витягнутість форм, широко відкриті очі, які символізують духовне начало.
Специфічною формою візантійського мистецтва була мозаїка. Зображення викладається з різнокольорових кубиківсмальти(сплаву скла з мінеральними фарбами). Візантійські мозаїки були яскравими, багатобарвними, складними за композицією, багатофігурними, сюжетними.
Великий розвиток у Візантії отримала книжкова мініатюра.
Мініатюра— витвір образотворчого мистецтва малого розміру, виконане тонким пензлем. Ними прикрашалися богослужебні книги, історичні і літературні твори.
Спасіння римського народу, ікона 6 ст. н. е.
З наведеної загальної характеристики середньовічної європейської культури видно, що вона не є «невдачею», «перервою» в історії світової культури, а являє невід'ємний етап її формування і розвитку. Безумовно, культура в епоху раннього середньовіччя пережила найскладніший застійний період, коли єдиною державою, яка зберегла античну традицію, була Візантія, в Західній же Європі загубленим виявився рівень, вже досягнутий у Стародавній Греції і Римі, звузилося до мінімуму коло освічених людей, практично не розвивалисяприродничі науки,філософіявтратила самостійність, припинилосямонументальне будівництво. Однак працею і талантом багатьох народів, які увійшли в орбіту культурного розвитку і створили основи національних культур сучасних європейських держав, криза поступово була подолана. ЗXI століттяпочали нагромаджуватися прогресивні зміни.Міська культура, розвиваючи традиції середньовічної, в той же час вже містила якісно нові елементи.
Список використаних джерел:
1. Рак. Й. В. Міфи Стародавнього Єгипту. СПб., 2000. С. 3140.
2. Коростонцев М. А. Релігія Давнього Єгипту. М., 2001. З, 47.
3. Васильєв Л. С. Історія релігій Сходу. М., 2006. З, 76.
4. Гордон Ч. Найдавніший Схід в світлі нових розкопок / Пер. з англ. М., 2000 - С. 98,
5. http://uk.wikipedia.org/
6. http://studentbooks.com.ua/