Освіта та розвиток наукового знання
Візантійці успадкували від античного світу класичну систему освіти, яка використовувалась для формування гармонійно розвиненої особистості. Школи носили світський характер і були загально доступними. Отримання освіти відкривало дорогу до службової кар'єри, до змін соціального статусу, до багатства.
Основою шкільної освіти була антична спадщина: література, філософія, наука. Вивчались твори Гомера,Гесіода,Геродота,Фукідіда,Платона,Арістотелята ін. Мовою навчання була грецька. Повний курс навчання у Візантії складався з вивченняорфографії,граматики,риторики,філософії,математикиіправа.
Система освіти складалася з декількох ступенів:
Елементарна школа — коло 3-х років — читання, письмо, а також рахуванню і співам, деякі відомості по міфології, світській та біблійній історії.
Школа «граматиста» — 6-7 років — граматика. Мета: навчити правильно говорити і писати, розуміти і пояснювати античних авторів.
Школа ритора — читання і заучування напам'ять найвідоміших робіт античних і християнських письменників, ораторів, богословів, істориків, філософів.
Філософська школа — філософія (знання), а також арифметику, геометрію, музику, астрономію, фізику, логіку, етику.
Розповсюдження освіти сприяло відкриттю Магнаврської вищої школиуКонстантинополі(сім вільних мистецтв). Тяжким ударом стала втрата найбільшої Александрійської бібліотеки, яка загинула від пожежі на початку V ст. У863році був відновлений університет, який існував ще в V ст., а потім занепав внаслідок політичних потрясіньVIIст. Університет мав два факультети: юридичний і філософський.
З поширенням християнства в великих центрах античної освіченості — Александрії,Ефесіта інших містах — стали виникати богословські академії, головною метою яких було засвоєння основних положень християнського віроучіння.
Про успіхи науки вказує технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід уславленого «грецького вогню» — запалювальної суміші, яку не можна погасити водою.
Література
У Візантії виявилися стійкими традиції античної історіографії. Праці візантійських авторів Прокопія Кесарійського,Менандра Протектората інших за характером викладення матеріалу і структурі належать до класичної грецької історіографії. Однак насиченість їх політичними ідеями свідчить про вплив істориків Риму.
Велике розповсюдження в Хст. отримали історичні хронікиФеофана СповідникаіГеоргія Амартола, переведені пізніше на слов'янську мову. ВХст. були створені видатні пам'ятки історико-енциклопедичного характеру. ІмператоруКостянтину VII Багрянородномуприписується створення трактатів «Про управління державою», «Про церемонії візантійського двору» та ін., які містили важливі історико-географічні і етнографічні відомості. Внаслідок тісних контактів Візантії зіслов'янськими племенами, потім зКиївською Руссютвори візантійських істориків є найціннішим джерелом з вітчизняної історії.
У візантійській літературі, як і у всій духовній сфері, особливо на ранньому етапі відобразилась боротьба традицій язичництваіхристиянства. ДоVIст. переважають античні форми літератури: промови,епіграми, любовна лірика, еротичні розповіді. Найвідоміші представники цього періоду —Павло Силенциарій,Агапій Міренійський,Синезій Кіренський.
З кінця VI— поч.VIIст. Зароджується нова літературна форма — церковна поезія (гімнографія). Її специфічною особливістю єспіритуалізмі використання народної мелодійності і ритміки мови. ЗVIIпоIXст. великого розповсюдження набуває новий літературний жанр — житія святих (агіографія), які носили дидактичний характер. ВХІ-ХІІст. в літературі з'являються світські тенденції. Житія святих перероджуються у світську повість, героями якої стають подорожні, полководці та ін. Утверджується новий жанр —мемуари(опис подій, свідком яких був сам автор).Літургійна поезіяпоступається місцемепосу,ліриці,сатирі.