5. Поєднання робочої сили і засобів виробництва у різних суспільно-економічних формаціях

З появою виробництва людина завжди була провідною силою економічного розвитку. В доіндустріальний період переважала ручна праця, ремісниче виробництво в основному забезпечувало споживчі потреби людей в їжі, одязі, простих знаряддях праці.

Розвиток товарно-грошових відносин сприяв перетворенню робочої сили в товар. На перших етапах, в ХVІІ-ХVІІІ столітті робітник був основою продуктивних сил, від його вміння у першу чергу залежала якість і кількість виробленої продукції.

Поява складних механізмів і машин, їх удосконалення впродовж ХІХ – першої половини ХХ століття уже вимагає спеціальної технічної підготовки робітника, який повинен володіти не лише навичками безпосереднього виробництва товару, а й знати механізми, їх структуру і принцип роботи. Зростання продуктивності праці залежить від можливості техніки, так і від інтенсивності праці робітника. Розвивається така негативна сторона технічного способу виробництва як фізичне виснаження працюючої людини в результаті прискорення роботи механізмів, з’являються шкідливі речовини. Які супроводжують машинне виробництво і отруюють людину: мазут, пил, угарні гази, важкі смоли.

У другій половині ХХ століття починається нова епоха трудової діяльності робочої сили. З розвитком електронно-обчислювальної техніки людина не виробляє продукцію, а обслуговує машину, тому зростає значення інтелектуальної і технічної підготовки робочої сили.

Інтенсивність роботи все частіше проявляється не в фізичній праці, а в розумовій діяльності. Зростає необхідність постійно здійснювати перепідготовку трудових кадрів, змінювати їх професійну діяльність у зв’язку з появою нових технічних засобів виробництва і товарів.

Література:

1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., - Основи економічних знань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1998. – 544с.

2. Економічний словник довідник (за ред. С.В.Мочерного) Київ, 1995.

3. Калина А. В., Осокина В. В. Економическая теория и практика хозяйствования. Киев, 1998.

4. Макконнел К.Р., Брю С.Л., Экономика: принцыпы, проблемы и политика, К, 1993.

5. Основи економічної теорії, підручник : У 2 кн. ( за ред. Ю. В. Ніколенка. - К, 1998.

6. Економічна теорія, за ред.. Є. М. Воробйова, Київ – Харків, 2003 р.

Семінар № 3

Відносини власності

1. Розвиток форм власності. Юридична та економічна сторона власності.

2. Форми власності в сучасних умовах.

3. Зміна форм власності в Україні за роки незалежності.

Економічний практикум:

1. Які форми власності виникли в Україні за роки незалежності?

2. Які шляхи уряду останнім часом направлені на удосконалення форм власності в Україні?

Самостійна робота:

1. Закон України “Про власність”.

2. Особливості приватизації в Україні. Державна програма, приватизаційні папери.

1. Розвиток форм власності. Юридична та економічна сторона власності

З юридичної точки зору: власність – це право розпоряджатись, користуватись, продавати, передавати в дар і по спадковості різні предмети, речі, засоби виробництва і нерухомість.

З економічної точки зору: власність – це система відносин, пов’язана з володінням і користуванням засобами виробництва.

Економічна власність з’являється ще на стадії родоплемінного ладу і є спільною: усі продукти трудової діяльності і знаряддя виробництва належать племені, роду.

З розвитком виробництва і засобів виробництва поступово з’являється приватна власність, яка протягом віків ускладнюється, збільшується і змінюється.

В стародавні часи перших цивілізацій і держав розвивається приватна власність не лише на засоби виробництва, а і на будівлі, коштовності, в рабовласницьку епоху і на людей-рабів. Земля спочатку знаходиться у власності громади, поступово переходячи до рук старійшин, князів, потім монархів. У феодальну епоху земля як власність стає основною цінністю і визначає рівень і багатства, і влади.

На етапі індустріального суспільства рівень економічної влади і можливостей визначається власністю на засоби виробництва, у першу чергу на основні фонди, а також володіння і розпорядження капіталом.

В новітню епоху, в ХІХ, ХХ столітті розвиваються різні форми власності, поряд з приватною набирає сили акціонерна, корпоративна, які сутністю є колективними формами, хоча зберігають розподіл прибутку за персональним вкладом капіталу.