3. Інфраструктура ринку. Особливості біржової структури сучасної України

Інфраструктура ринку включає біржі (товарні, фінансові і біржі праці); ярмарки, виставки, брокерські контори, підприємства роздрібної торгівлі.

Товарна біржа забезпечує зв'язок між виробником продукції і його релі затором (оптовим покупцем). На біржі заключаються договори купівлі-продажу, в яких передбачається ціна на товар, форма оплати, шляхи поставки, умови роздрібної торгівлі і ціни і т. п. товарні біржі можуть бути спеціалізованими і універсальними, функціонувати як акціонерні товариства. Їх робота проходить у формі аукціонів товарів, головні дійова особа – брокер, який забезпечує організацію заключення договорів. В Україні в обласних центрах, великих містах створені товарні біржі, але їх діяльність ще недостатня тому, що основна маса товарів підприємствами реалізується самостійно, за допомогою власних дилерів і прямих поставок.

Фінансові біржі представлені акціонерними біржами, де реалізуються акції різних підприємств. Вони, як правило діють, як акціонерні товариства, у світі розповсюджена практика міжнародних бірж. Ці установи відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення: вони забезпечують перелив капіталу з однієї галузі в іншу.

Біржі праці важливе значення мають для забезпечення роботою безробітних, постачання необхідних спеціалістів для підприємств різних галузей. В Україні функції цих бірж виконують служби зайнятості.

4. Конкуренція і ринок. Монополія і конкуренція

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи є конкуренція. Вона є невід’ємною умовою ринкової економіки, стимулюючи діяльність не лише підприємців, а й робітників, службовців, інтелігенції, науковців, які для того. Щоб вибороти провідні місця у виробничому, науково-освітньому процесі, прагнуть до удосконалення своєї кваліфікації і виробничої майстерності.

Основні 5 умов конкуренції були визначені ще А.Смітом:

1. Кількість конкурентів повинна бути достатньою, щоб виникла боротьба за переваги на ринку.

2. Конкуренти повинні діяти незалежно і не бути у змові.

3. Всі економічні суб’єкти повинні володіти достатніми знаннями про ринкові можливості.

4. Потрібен час, щоб ресурси почали відповідати знанням про ринкові можливості.

5. Необхідна свобода дії на ринку, тобто свобода вступу економічних суб’єктів на ті чи інші ринки та свобода виходу на них.

Сутність конкуренції глибше розкривається в дії відповідного закону.

Закон конкуренції – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва) з одного боку, і споживачами їх продукції – з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й системи заробітної плати тощо.

Закон конкуренції – важлива рушійна сила розвитку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його руху (конкуренція між товаровиробниками і конкуренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностями, які в свою чергу є джерелом економічного прогресу. Такими найважливішими суперечностями на сучасному етапі є суперечності: 1) між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції; 2) між крупними компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі; 3) між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки з властивими їм потребами і інтересами; 4) між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки; 5) між підприємствами - виробниками і підприємствами – споживачами; 6) між пропозицією виробників і попитом споживачів; 7) між підприємствами споживачами; 8) між різними категоріями і верствами населення і всередині них за можливість придбати товари та послуги високої якості за мінімальними цінами.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо. Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузей народного господарства. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу в сферу виробництва, з галузевого - на міжгалузевий, з національного - на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, покращення дизайну, надання гарантій і післягарантійних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М.Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами: 1) продати товар за нижчою ціною ніж конкуренти; 2) виробляти товари з вищими якісними характеристиками; 2) виробляти товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва). Водночас використовуються і “мирні” методи обмеження конкуренції – укладення концернами таємних угод про єдину політику.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція – конкуренція між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора), між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.

Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання держаних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси – встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості і асортименту.

Підприємці можуть маніпулювати цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх), вдаються до цінових проступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Для завоювання більших ринків збуту компанії також продовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям та ін. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою. як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції характерна певна стабільність цін. Вона повніше відображає інтереси споживачів.

Різновид недосконалої конкуренції – нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).