1. Суспільне виробництво, його економічна система і особливості

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства. Цей процес є суспільним, так як досягти мети можливо лише завдяки спільній праці з використанням багатств і можливостей природи.

Суспільне виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне.

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, метал, одяг, взуття, машини, обладнання і т. п.; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки.

Нематеріальне виробництво – це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове обслуговування, охорона здоров’я, тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Матеріальне виробництво – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріальної сфери.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Усі ці фази в сукупності складають суспільне відтворення. Цей процес є постійний, що розвивається і удосконалюється.

Власне виробництво тісно пов’язане зі споживанням, яке буває матеріальне і особисте. Його форми ми уже розглянули.

Перед тим як підійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим, розрізняють такі види розподілу:

а) розподіл засобів виробництва;

б) розподіл трудових ресурсів;

в) розподіл предметів споживання.

Обмін задовольняє безпосередньо конкретні потреби і виступає в трьох видах:

а) обмін діяльністю і здібностями;

б) обмін засобами виробництва;

в) обмін предметами споживання.

За характером економічної діяльності людей розрізняють три великі сфери:

1) Основне виробництво – це галузі матеріального, де безпосередньо виробляються предмети, і вони поділяються на два підрозділи:

- перший підрозділ (група А) – виробництво засобів виробництва (машинобудування, автомобільна промисловість, металургія і т. п.);

- другий підрозділ (група Б) – виробництво предметів споживання (харчова промисловість, текстильна і т. п.).

2) Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в кожному господарстві в цілому (транспорт, зв'язок, кредитно-фінансові заклади і т. п.).

3) Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які забезпечують всесторонній розвиток людей (охорона здоров’я, фізична культура, освіта, побутове обслуговування).

2. Основні чинники суспільного виробництва

Основними чинниками суспільного виробництва є:

а) робоча сила;

б) засоби виробництва;

в) земля.

а). Робоча сила – це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця людини завжди цілеспрямована і осмислена. Людина постійно розвивається і удосконалюється, спочатку вона лише пристосовувалась до природи, а потім навчалась перетворювати її, створювати нові предмети необхідні для вжитку. Діяльність набула творчого характеру. Саме праця створила людину, дала змогу досягти такого високого економічного рівня розвитку.

б). Засоби виробництва поділяються на предмети праці і засоби праці.

Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини, і становлять матеріальну основу створюваного продукту (метал, бавовна, цемент, зерно). Предмети праці ще називають сировиною, сирими матеріалами.

Засоби праці – це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює їх і пристосовує для своїх потреб. Це інструменти, машини, обладнання, будівлі.

в). Земля є природним чинником зі своїми геологічними. Кліматичними особливостями, фауною і флорою дає виробництву умови, сировину, паливно-енергетичні ресурси. З початком розвитку виробництва люди почали боротися за землю, це привело до виникнення власності на землю. Вся вона знаходиться або в руках держави або в приватному володінні. З розвитком виробництва земля виснажується і потребує постійного відновлення її продукуючої здатності.

Чинники виробництва утворюють продуктивну силу суспільства. Розвиток продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і на якому рівні суспільного прогресу воно знаходиться.

Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні і якісні параметри.

Кількісні параметри:

- досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю виробленої продукції у суспільстві;

- обсяг засобів виробництва – це кількість обладнання, яке задіяне у виробництві, обсяг використаної сировини, палива, енергії;

- кількісний склад робочої сили.

Якісні параметри:

- прогресивність техніки і технології відображає удосконалення технічного оснащення виробництва, використання винаходів і наукових відкриттів у технологічному оснащенні економічних процесів;

- якість створюваних благ вимірюється багатьма показниками (потужність, точність, продуктивність, дизайн і т. п.);

- кваліфікація кадрів свідчить про рівень знань, умінь та трудових навичок робітників і службовців;

- продуктивність праці вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівниками, підприємствами за одиницю часу.