- •В. В. Бедь
- •§ 1. Предмет ізавдання юридичної психології
- •§ 2. Історія розвитку юридичної психології2
- •§ 3. Система юридичної психології
- •§ 1. Методологічні принципи в юридичній психології
- •§ 2. Методи пізнання в юридичній психології
- •§3. Методи психологічного впливу на особистість
- •§ 1. Поняття про психіку ісвідомість особистості
- •§ 2. Психічні процеси
- •Середні значення абсолютних порогів відчуттів для різних органів відчуття людини
- •§3. Психічні властивостіособистості
- •Співвідношення темпераменту і типу нервової системи
- •§ 4. Психічністаниособистості
- •§ 1. Правова соціалізація
- •§ 2. Правова соціалізація
- •§ 3. Психологічніумовидієвостіправових норм
- •§ 1. Поняттяособистостізлочинця ітипологіязлочинців
- •§ 2. Соціально-демографічна характеристика особистостізлочинця
- •§ 3. Психологія неповнолітніхзлочинців
- •§ 4. Психологіяорганізованоїзлочинності
- •§ 1. Психологічні причинизлочинної поведінки
- •§ 2. Психологічна структура злочинного діяння
- •§ 3. Психологічні наслідкискоєногозлочину
- •§ 1. Психологіяогляду місця події
- •§ 2. Психологіяобшукуі вилучення
- •§ 3. Психологія впізнання
- •§ 4. Відтворенняобстановки іобставин події
- •§5. Психологія перевірки свідчень на місці
- •§6. Судово-психологічна експертиза
- •§ 1. Психологіяформування показань
- •§2. Психологіядопиту потерпілого
- •§3. Психологіядопиту підозрюваного іобвинуваченого
- •§4. Психологіядопиту свідків
- •§5. Психологічніособливості допиту неповнолітніх
- •§6. Психологіяочної ставки
- •§ 1. Психологічна характеристика судової діяльності(при розгляді кримінальних справ)
- •§2. Психологіясудді
- •§3. Психологічні особливостісудового допиту
- •Психологічні особливості допиту
- •Підсудного, який на попередньому слідстві визнавав себе винним, а в суді провину заперечує
- •§4. Психологіясудових суперечок і винесення вироку
- •§ 1. Психологія прокурорської діяльності
- •§2. Психологічніособливостідіяльностіадвоката
- •Характеристика різноманітних тактичних варіантів захисту підсудного1
- •§3. Психологічніаспекти відносинадвоката і прокуроравсуді
- •§4. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката
- •§ 1. Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста
- •§2. Психотехніка судової промови
- •§3. Психологічніособливості промовисудді, прокурорайадвокатавсуді
- •§2. Психологічна характеристика цивільного процесу
- •§3. Психологічніособливостідіяльності господарськогосуду
- •§ 1. Психологічна консультація в кримінальному процесі
- •§2. Судово-психологічна експертиза в кримінальному процесі
- •§3. Судово-психологічна експертиза в цивільному та адміністративному праві
- •§ 1. Психологіязасудженого, завдання іумови ресоціалізації
- •§2. Психологічніаспекти організації життєдіяльностізасуджених
- •§3. Методи вивчення особистостізасудженого і психологічного впливу на нього впроцесі перевиховання
- •Типи акцентуацій характеру
- •Психологічні правила забезпечення інтенсивності, осмисленості і стійкості спостереження при огляді місця події
- •Підготовка слідчого до обшуку1
- •Психодіагностика причетності особи до правопорушення за відсутності доказів1
- •Рекомендації для подолання психологічного бар'єра у спілкуванні захисника і підзахисного1
- •Засоби вираження юристом психолого-педагогічного такту в спілкуванніз людьми
- •Структура судової промови
- •1 Вступна частина
- •Логічні помилки в доказі висунутого юристом положення1
- •Психологічні елементи підготовки до привселюдного виступу1
- •Типи професійної мотивації
- •Списоквикористаної та рекомендованої літератури
- •§1. Предмет і завдання юридичної психології 5
- •Юридична психологія
- •Psychology of law
§2. Психологічніособливостідіяльностіадвоката
Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом'якшують провину. Відповідно до Кримінально-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальних справ у суді є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому законом порядку.
Відмова від захисника не може бути прийнята:
у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєнні злочину до вісімнадцяти років;
у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.
Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і важливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім професіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості.
Процес проходив у Московському обласному суді. Марко Йосипович Кочан захищав неповнолітнього, обвинувачуваного у скоєнні навмисного вбивства, і той визнавав свою провину. Але досвідчений адвокат, побачивши підлітка, вивчивши його особистісні властивості у справі й в бесідах з ним, його батьками, друзями, знайомими, зрозумів, що дитина не винна. Довести це було дуже складно. Головне в цій конкретній ситуації — ціна принципового захисту була дуже високою. Річ у тім, якщо його підзахисний не вбивав, що відповідало дійсності, то ставало ясно — вбивство вчинив син генерал-лейтенанта міліції. Кинути відкритий виклик владі в роки брежнєвського "застою" означало поставити на карту власну свободу. І проте адвокат зважився на захист і... виграв процес1.
Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення правосуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організаторський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психологічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяльності.
Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'якшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на розв'язання складного завдання — встановлення істини з метою виправдання особи, яка притягається до відповідальності, або пом'якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитивного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об'єктивна оцінка наявних фактів.
Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:
• уміння будувати стосунки з підзахисним;
Див.: Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. — 2000. — № 2. — С. 67.
уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;
уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);
уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;
уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану1.
Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно "читати" реакцію на висловлювані думки тощо.
Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії характеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значення сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і відмова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мірою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в судовій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захисника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.
Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:
У теорії і практиці виокремлюють п'ять стратегій поведінки в конфлікті: 1) уникання — ухилення від боротьби; 2) суперництво — нав'язування іншій стороні переважного для себе рішення, відкрита боротьба для реалізації своїх інтересів; 3) пристосування — принесення в жертву своїх інтересів заради спокою; 4) компроміс — досягнення згоди шляхом взаємних і приблизно рівних поступок сторін; 5) співпрацю — прийняття спільними зусиллями рішення з проблеми, яке задовольняє обидві сторони (див. докладніше: Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1996. — С. 68-71).
• професійні навички й уміння захисника, обумовлені його теоретичними знаннями і практичним досвідом;
правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;
загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;
уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з інтересами правосуддя;
розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.
Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обвинувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруженість у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особистому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим негативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (обмеження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близькими та ін.).
У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підзахисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така проста справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар'єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використовувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці (див. додаток 7).
З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові доцільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги неможливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особисті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсолютну довіру до нього.
Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від організаторських умінь адвоката.
Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного (див. табл. 7).
Таблиця 7