Зміст

Вступ

1. Поняття трудового права

1.1. Особливості дослідження поняття трудового права

1.2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

2. Предмет трудового права

2.1. Поняття предмету трудового права та його законодавче закріплення

2.2. Особливості трактування предмету трудового права в наш час

2.3. Складові педмету трудового права

2.4. Місце індивідуальних та коллективних трудових відносин в предметі трудового права

3.

Висновок

Список використаних нормативних актів і літератури

1. Поняття трудового права

1.1. Особливості дослідження поняття трудового права

Трудове право — одна з провідних галузей у системі права України і все, що стосується визначення його поняття юридич­ною наукою; давно опрацьовано. А проте існує чимало об'єктив­них чинників, пов'язаних передусім зі становленням у нашій державі ринкових відносин, що дають підстави ще раз поверну­тися до проблеми поняття трудового права і з'ясування його ролі основного регулятора суспільно-трудових відносин початку тре­тього тисячоліття.

Становлення і розвиток трудового права України відбулися в умовах соціалістичної системи радянського права, що базувала­ся, як відомо, на нормативістській теорії права і була одним з на­прямів юридичного позитивізму.

За цією теорією право визначалося як піднесена до рангу за­кону воля панівного класу. А відтак і всі закони вважалися пра­вовими, незалежно від їх змісту. Право як окреме явище ото­тожнювалося з юридичними нормами, породженими державою, і тому держава вважалася первинною, а право — вторинним, по­хідним. Воно було продуктом держави, втрачаючи тим самим своє самостійне значення.

Якщо виходити з того, що право твориться державою, зале­жить від державної влади, то зрозуміло, що таке право служити­ме інтересам тих осіб, у чиїх руках перебуватимуть важелі вла­ди, що, зрештою, і засвідчує історичний досвід радянської держа­ви. Адже відомо, що права у законі може і не бути. Тому вчення юридичного позитивізму далеко не досконале, більше того, воно небезпечне, оскільки дає підстави для усякого свавілля та авто­ритаризму, які широко практикувалися за часів соціалізму.

Зрозуміло, що за таких умов про трудове право як про якийсь виняток із загального правила говорити не доводилося. І воно «вірно служило» інтересам «підвищення ефективності суспіль­ного виробництва і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної люди­ни». Тому в сучасний період підхід до визначення поняття тру­дового права вимагає дещо інших критеріїв, відмінних від його традиційного трактування, прийнятого радянською наукою тру­дового права.

За своїми природою і соціальним призначенням трудове пра­во має гуманістичний характер. У своїй основі воно спрямоване на захист інтересів осіб, змушених в силу об'єктивних обставин продавати свою робочу силу. Більше того, вважається, що трудо­ве право належить до сфери так званого соціального права. Тобто це таке право, яке встановлює соціальні гарантії для певної час­тини суспільства з метою надання їм рівних можливостей участі у суспільно-трудових відносинах та має забезпечувати дотриман­ня соціального миру і злагоди у суспільстві.

Трудове право розвивалося протягом майже двох століть ра­зом з формуванням капіталістичних суспільних відносин і скла­лося у самостійну галузь після Другої світової війни. Вся історія трудового права — це, по суті, історія соціального законодавства.

Процеси становлення капіталістичного ринкового виробницт­ва з його індустріалізацією і науково-технічним прогресом, еко­номічними кризами, використанням найманої праці, які супро­воджувалися посиленням робітничого руху і особливо страйко­вої боротьби, змусили розвинені держави піти шляхом формуван­ня трудового або, як його ще називають, робітничого законо­давства. Втручання держави в регулювання відносин, пов'яза­них із застосуванням праці, шляхом видання правових актів у цій сфері спершу стосувалось охорони праці жінок і молоді. За­провадження ж обов'язкового соціального страхування, а також створення особливих юрисдикційних органів для захисту інте­ресів певних груп найманих працівників свідчили про соціальну спрямованість у підходах до регламентації цих відносин. Поряд із суто державними заходами у цій сфері набувають самостійно­го значення заходи, пов'язані із самозахистом найманих праців­ників, які з метою охорони власних інтересів починають створю­вати профспілки. Відтак у трудовому праві з'являються нові суб'єкти, які виступають на боці працівників.

Перехід України до ринкових відносин, інтеграція її у світову економічну систему, зміни у політичній спрямованості і пере­орієнтація з юридичного позитивізму до природно-правової доктрини вимагають і нових підходів до поняття права в цілому та трудового права зокрема.

Перші спроби наблизити трудове право України до його кла­сичного зразка намітилися досить виразно за останні декілька років. У практиці регулювання трудових відносин почали широ­ко застосовуватися договірні засади як на державному, так і міс­цевому рівнях. Змінюється ставлення до судової практики в пла­ні її «регулятивних властивостей», міжнародно-правові норми набувають значення на національному правовому полі та ін.

На даний час самостійність трудового права як галузі права не є предметом дискусії в юридичній науці. Впродовж багатьох років свого існування воно утвердилося на чільних позиціях те­пер вже і системи права України, а тому спроби розглядати його як «непрофілюючу» чи «як комплексну — другорядну» галузь права не мають суттєвого значення. Зміни характеру праці, спо­собів залучення до праці, привнесення у трудові відносини еле­ментів найму і купівлі-продажу робочої сили не змінюють орієн­тації щодо юридичної природи норм, котрі забезпечують ці від­носини. Побоювання, які з'являються останнім часом серед юристів-практиків, що при переході до ринкової економіки тру­дове право як таке зникне і що нібито поява контрактів у трудо­вих відносинах — перша ознака краху трудового права, не ма­ють під собою реального ґрунту і дещо схожі на дилетантство.

Свідченням перспектив існування трудового права може бути хо­ча б досвід країн з розвиненою ринковою економікою, де, незва­жаючи на певну кризу цієї галузі, сумнівів з приводу наявності трудового права у їх правових системах не виникає1.

Поняття «трудове право» можна розглядати у декількох аспек­тах. І залежно від рівня сприйняття та уявлення (побутового чи фахового) його багатоаспектність може бути досить різноплано­вою. При цьому не варто забувати і відкидати той факт, що тру­дове право на відміну, наприклад, від фінансового, земельного чи кримінального права, стосується значної маси суб'єктів пра­вових відносин, а отже, його розуміння і поняття крізь уяву і свідомість безпосередніх виконавців теж може бути предметом розгляду.

По-перше, трудове право розглядають як галузь права у сис­темі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття «трудове право». Воно має цілком об'єктивний харак­тер і є підставою для подальших визначень трудового права в ін­ших аспектах.

Як галузь права трудове право являє собою систему правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Другий аспект поняття «трудове право» характерний переваж­но для сфери реалізації права. І хоча на практиці в діяльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профкомів та ін.) йдеться в основному про застосування законо­давства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законодав­ство», а тому застосування терміну «трудове право» замість тер­міну «трудове законодавство» можна вважати цілком прийнят­ним. Правозастосувальна діяльність від цього не страждає.

Третій аспект поняття «трудове право» стосується юридичної науки і є однією з її галузей. Трудове право як наука становить систему об'єктивних знань про поняття, розвиток, закономір­ності, принципи самостійної галузі права. Як галузь права, воно є власне предметом науки трудового права. І хоча трудове право України впродовж багатьох років самостійно практично не існувало, а було складовою радянського трудового права, наука тру­дового права і на той час була представлена в Україні яскравими особистостями, вченими-трудовиками, яких можна вважати за­сновниками національної правничої думки. Такі вчені, як О. І. Процевський, Р. І. Кондратьев, В. І. Прокопенко, М. Й. Бару та інші, зробили неоціненний внесок у розвиток і становлення науки трудового права України.

Після здобуття Україною незалежності вчені-трудовики про­довжують активно працювати над проблемами вдосконалення правового регулювання трудових відносин на етапі переходу до ринкової економіки. Крім вже названих відомих вчених, плідно працюють у цій сфері такі знані професори, доктори та кандида­ти наук, як А. Р. Мацюк, В. Г. Ротань, Л. І. Лазор, В. С. Вене­диктов, Н. Б. Болотіна, І. В. Зуб, Н. М. Хуторян, О. Т. Барабаш, В. О. Процевський, Я. І. Безугла, С. Б. Стичинський, П. І. Жи-галкін, Г. С. Гончарова, В. В. Жернаков, Г. І. Чанишева та бага­то інших.

Багато хто із названих вчених бере участь у роботі групи, що здійснює підготовку проекту нового Трудового кодексу України, який повинен стати ще одним етапом юридичного закріплення гарантій трудових прав працівників і роботодавців, упорядку­вання ринку праці, гармонізації соціально-трудових відносин.

Останній аспект поняття «трудове право» пов'язаний з нав­чальною дисципліною. Саме так останнім часом називається у навчальних планах підготовки юристів-правознавців одна з ос­новних навчальних дисциплін. Більше того, трудове право як навчальна дисципліна фігурує не лише у навчальних планах юридичних закладів освіти, а й, що важливо, включається до планів підготовки економістів, менеджерів, митників та бага­тьох інших спеціалістів.

Як бачимо, трудове право за своїм змістовним наповненням явище багатоаспектне. І кожне з понять так чи інакше має пра­во на існування. Однак для нас найбільший інтерес становить трудове право як галузь вітчизняної системи права. Саме у цьому значенні ми вивчатимемо його у курсі трудового права України.