В

В: синтез епічної і драматичної основ

Як і більшість творів Шоу, "Пігмаліон" мав коротку передмову під назвою "Професор фонетики" та велику післямову, у якій йшлося про подальшу долю головної героїні твору. Твір написаний у 1912-1913 роках, уперше поставлено на сцені віденського театру 1913 року. Англійська ж прем'єра відбулася у лондонському Театрі Його Величності 11 квітня 1914 року і витримала 118 вистав. Драматург сам був режисером власної п'єси; роль Елізи Дуліттл написав спеціально для Стелли Патрік Кемпбелл, професора Хіггінса грав відомий актор Герберт Бірбом Трі.

Тема твору - духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.

Назва твору утвердило призначення людини-митця бути Творцем, служити своєю творчістю пробудженню духу людини.

Шоу подав не традиційну структуру: зав'язка - розвиток дії - розв'язка, а дещо змінює її: зав'язка - розвиток дії - "дискусія". У "Пігмаліоні":

1. експозиція - несподівана зустріч за випадкових умов двох героїв твору;

2. зав'язка - парі Пікерінга і Хіггінса щодо "створення герцогині з квітникарки";

3. розв'язка - "герцогиня бунтує проти професора".

Розв'язка у Шоу стала одночасно новою зав'язкою, початком дискусії. Автор створив дискусійну ситуацію, висунув конфлікт ідей, перетворив хід подій у сутичку протилежних життєвих позицій. П'єса мала відкритий фінал. Прозаїк вважав, що п'єса повинна мати "відкриту" кінцівку, спонукати читача до відповіді на поставлені запитання, до обговорення проблеми. Автор не дав глядачам однозначної відповіді, не показав щасливого фіналу.

Особливості поетики Б. Шоу у п'єсі "Пігмаліон":

- основні художні засоби - парадокси і дискусії;

- засоби комічного поєдналися з реальним трагізмом буття суспільства і духовно багатої людини, якій не було місця в оточуючому світі;

- найбільший парадокс - людина.

Бернард Шоу прагнув створити проблемний інтелектуальний театр, і п'єса "Пігмаліон" стала шедевром його творчої майстерності.

Сюжет твору був іронічною, а часом і пародійною стилізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Відповідно до античного міфу Пігмаліон був великим скульптором, жив на Кіпрі багато віків тому і ненавидів жінок і шлюб. Якось він вирізьбив із слонової кістки статую дівчини небаченої краси. Мов жива, стояла ця статуя у майстерні. Здавалося, що вона дихало і ось-ось почне рухатися. Чоловік закохався у чарівну скульптуру і почав молити богиню кохання Афродіту оживити Галатею. Побачивши, як щиро кохав скульптор, Афродіта оживила його витвір. Га-латея стає реальною прекрасною жінкою, Пігмаліон одружився з нею, у них народилися діти.

Але Шоу далекий від думки про відтворення образів і ситуацій античного міфу, навпаки, вони парадоксально змінені в його п'єсі У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дуллітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс.

Головна колізія твору: професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Піке-рінгом взявся навчити Елізу правильної англійської мови і манер настільки добре, що ніхто не зрозумів її від герцогині. Еліза виявилася здібною ученицею і не тільки навчилася доброї вимови та манер, але й змінилася духовно. Але Шоу показав трагічну неможливість талановитої, духовно збагаченої та освіченої жінки достойно владнати своє життя без належного капіталу. Драматург декілька разів змінював фінал п'єси: спочатку Еліза рішуче залишила Хіггінса, щоб більше ніколи не повернути до нього; згодом у післямові автор сказав про те, що Еліза могла вийти заміж за Фредді Ейнсфорд Хіллі та за матеріальної підтримки Хіггінса і Пікерінга відкрити квітковий магазин. Зрештою виник ще один варіант фіналу: Еліза повернулася до Хіггінса, але не як дружина чи коханка, а як приятелька, їхні стосунки суто ділові, дружні.

Центральним сюжетним мотивом "Пігмаліона" став мотив пробудження людини.

Образ Хіггінса - це варіація на тему "художник". Діяльний, жвавий, всюдисущий Хіггінс сповнений тієї творчої зацікавленості, без якої неможлива будь-яка творча діяльність. Він не мав особливого шанування до буржуа. Для нього всі люди рівні, без поділу на класи. Саме тому так сміливо береться він довести, що за три місяці квіткарка стане герцогинею. Професор зважився на експеримент і докладав всіх зусиль, щоб довести правильність власної істини. Герой порівняв себе із творцем - Богом. Фонетичний експеримент Хіггінса, по суті, здійснився за принципом "людина для фонетики", а не "фонетика для людини". Хіггінс не думав про те, що буде після того, як казковий сон скине свої чари, і

Галатея прокинеться. Природні сили, що були приспані в Елізи, виявилися набагато більшими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики. Хіггінс прирівняний автором до Пігмаліона.

Професор Хіггінс	Пігмаліон
1)Він навчав мови Елізу, допоміг зрозуміти світ мистецтва, хоча так, як і Пігмаліон, ненавидів жінок 2) Еліза майже нічого не змінила в поглядах професора, і він не збирався змінюватися сам 3) Він не відчував відповідальності за долю людини, його захоплювали вищі ідеї, результат експерименту	1) Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі завмерлу струну кохання

Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.

Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її "міс Дуллітл", коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже "різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться".

Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією простою "нетіпахою", якій так весело було жити на світі.

Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес непростий і болісний.

Парадокс у творі - це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити.

Висновок до твору: драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

Тема: " Пігмаліон " від Бернарда Шоу.

Мета: проаналізувати комедію "Пігмаліон'', її міфологічну основу, дати уявлення про інтелектуальний характер драматургії Б.Шоу, формувати навички аналізу драматичного твору, виховувати потребу людини удосконалювати свої знання.

Обладнання: портрет Б.Шоу, музика Ф. Лоу із мюзиклу "Моя прекрасна леді", заставки для п'єси "Пігмаліон" (дитячі роботи), таблиця " Новаторство Б.Шоу ".

Хід уроку

Перевірка домашнього завдання. З допомогою тестів перевірити знання учнями тексту п'єси.

І. Де відбувається зустріч квіткарки і професора?

а) на майдані,

б) біля церкви,

в) на базарі.

2. Хто і з ким заключає парі?

а) Еліза з Хіггінсом;

б) Хіпінс з Пікерінгом;

в) Пікерінг з Елізою.

З. Чому присвятив своє життя професор Хіггінс?

а) системі навчання англійської мови;

б) написанню словника;

в)дослідженню фонетики англійської мови.

4. Який герой п'єси, нагадує героїв романів Діккенса?

а) Пікерінг,

б) Хіггінс,

в) Дулітл.

5. Як завершується експеримент професоре Хіггінса?

а) поразкою;

б) перемогою;

в) суперечкою.

6. Як можна назвати урок який дає Еліза професорові у книжці п'єси?           а) уроком мужності;

б) урок доброти;

в) урок гідності.

 (На тлі музики Ф.Лоу)

Розповідь учня. Сценічна доля комедії "Пігмаліон".

Робота над комедією була завершена в 1912 р., а поставлено її в 1913 р. у Берліні та Відні. На початку 1914 р. п'єсу було поставлено і в Лондоні. Головна роль призначалась для знаменитої актриси Стелли Патрік - Кембел, і ця 47- літня, все ще дуже красива жінка, зіграла 17-літню квіткарку з величезною майстерністю.

Успіх був колосальним.

З тих пір "Пігмаліон" не зупиняє свій тріумфальний хід сценами світу. Перша його екранізація була в 1938 році. (за сценарієм Б. Шоу), але були й інші фільми: у 1957р. у Нью-Йорку було здійснено постановку мюзиклу Ф. Лоу "Моя прекрасна леді",в основу якого покладено п'єсу "Пігмаліон", музику з якого ви тепер слухаєте. А ще через 7 років з'явився фільм - екранізація мюзиклу.

Слово вчителя.

П'єса Б.Шоу - шедевр того проблемного інтелектуального театру, який він прагнув створити. Усе в ній парадоксальне, полемічне, загострене, дає подвійне значення.

"Провокуюча" спрямованість п'єси виявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною, а подекуди пародійною "модернізацією'' давньогрецького міфу про Пігмаліона і Галатею. Послухаємо.

Міф про Пігмаліона. (з книги Овідія "Метаморфози". кн.Х, строфи 238 - 295).

Читає підготовлений учень.

У своїх "Метаморфозах" Овідій переповідає міф про царя Кіпру Пігмаліона, який жив усамітнено, уникаючи жінок, які поводились аморально. Будучи скульптором, Пігмаліон вирізав із слонової кістки статую жінки, таку прекрасну, що сам закохався в неї, умовив богиню Венеру оживити її і одружився з Галатеєю.

Не визнавали, однак, Пропетіди й тоді, що Венера -

Це божество. За образу таку вони з волі богині

Першими тіло й принаду свою почали продавати.

Що таке сором - забули вони й не рум'янились навіть,

Так що й у камінь твердий перевтілити їх було легко.

Бачачи бруд, у якому вони свої дні марнували,

Й хиби, що ними так щедро жінок наділила природа,

Пігмаліон одинцем собі жив і не думав шукати,

         Хто б із ним ложе ділив, - без дружини обходився довго.

З кості слонової білу, мов сніг, той умілець тим часом

Вирізьбив постать такої краси, що подібної жінки

Світ не народжував ще - й у різьбу свою сам закохався.

В неї живе, як у діви обличчя; ось - ось - ти сказав би-

Рухатись буде вона, щоби тільки набралась відваги.

Так під мистецтвом не раз приховатися може мистецтво!

З дива не сходить різьбяр: запалав до різьби, мов до тіла.

Часто рукою свій твір випробовує: хоче дізнатись,

Тіло чи кість перед ним; що не кість - присягнутись готовий!

Часто, цілуючи, й сам мовби чує її поцілунки,

Шепче її щось, обнімає; здається йому, що під пальцем -

Тіло пружне, тож боїться на ньому синець залишити

Чи, пригортаючись, пестить її, чи приємні дівчатам

їй подарунки несе: черепашки, камінчики, камінчики круглі,

Різні пташини дрібні, рясноцвіті веселкові квіти,

Ніжні лілеї, барвисті м'ячі й теліад бурштинові

сльози, що впали з дерев. До лиця їй вбрання добирає,

Перснями - пальці, намистом ясним прикрашає їй шию

В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях -

Личитьусе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола.

На покривало сідонської барви її приміщає -

Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию

З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді

Свято Венери на Кіпрі всьому найславніше настало.

В жертву для неї призначені золоторогі телиці

Падали, тільки - но бризнула кров з білосніжної шиї

Ладан куривсь, перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,

Боязко Пігмаліон прошептав: " Якщо все в ваших силах,-

Дайте дружину, боги (не сказав: "Із слонової кості")

Хай до тієї, - додав, - що я вирізьбив, буде подібна".

Що мав на думці різьбяр, - золота здогадалась Венера,

Адже на святі була; виявляючи ласку богиня.

Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.

Щойно додому прийшов,- нахилившись над ложем, цілує

Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?

Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою -

Кість розм'якає слонова: втрачаючи твердість природну,

Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці

Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних

форм набуває - в роботі стає для роботи придатним.

Пігмаліон остовпів: чи радіть, чи лякатись - не знає.

Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов'ю -

Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.

Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність

Пафоський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх

Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває

Діва й рум'яниться; світлі очі піднімає до світла

Очі - й небо ясне водночас, і коханого бачить.

Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала Венера.

Вчитель

Ця чарівна легенда про силу й міцність любові була неодноразово використана в літературі. У ХІІ столітті англійський поет і драматург Марстон написав поему "Перетворення статуї Пігмаліона", наприкінці XIX століття до міфу звертаються В.Морріс у поемі "Пігмаліон і Галатея".

Проте Б. Шоу подає свій оригінальний парадоксальний варіант відомої історії. Його п'єса зовсім не про те кохання (ця тема ледве окреслена), а про  силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

У п'єсі поступово окреслюється протистояння двох протилежних життєвих позицій - Елізи і Хіггінса, яке сягає кульмінації в останній розмові-суперечці персонажів у п'ятій дії, в сцені на балконі. В "Пігмаліоні "можна виділити 3 великі частини:

- зав'язка (дія перша і друга);

- розвиток дії (дія третя і четверта);

- "дискусія" (дія п'ята).

Аналіз п'єси (Діти дають відповіді, спираючись на текст твору.)

1. Зав'язка.

- Які враження залишаються від першого знайомства з квіткаркою?           - Чому Еліза викликає симпатію?

- Чим квіткарка дивує своїх нових знайомих?

- До якого висновку нас доводить зміст діалогу "Людини з записником і Джентельмена"?

- Чому Еліза погодилась на пропозицію Хіггінса?

- Які були умови експерименту?

2. Розвиток дії.

- Які зміни ви помітили у розвитку образу Елізи?

- Перекажіть відгук місіс Хіггіс, враження родини місіс Ейнсфорд від представлення Елізи?

3. "Дискусія"

- Якого перевтілення зазнав Альфред Дулітл?

- Проаналізуйте сцену на балконі.

- Знайдіть відповідні цитати, де висловлюються претензії або вимоги Елізи до Хіггінса.

- Яку позицію обстоює Хіггінс?

Порівняйте п'єсу Шоу із міфом про Пігмаліона і Галатею. Чи може п'єса завершитися шлюбом головних героїв?

- Які варіанти продовження п'єси в післямові пропонує Б.Шоу?

Підсумок уроку. Спробуємо виділити головні елементи проблемного інтелектуального театру Б.Шоу на прикладі п'єси "Пігмаліон": (з використанням таблиці)

- теорія персонажів;

- "дискусія" і відкритість закінчення;

- парадокс;

- співвідношення драми і роману, проблема жанру.

Домашнє завдання.

1. Підібрати цитати до образів Елізи, Хігтінса, Пікерінга.

2. Знайдіть приклади парадоксів (мовних та ситуаційних) у тексті п'єси "Пігмаліон".

3. Дайте своє трактування фіналу п'єси.

Пігмаліон (більш стисло) (скорочено) — Шоу Бернард Стислий переказ, короткий виклад змісту

Два вчених, містер Хігінс та містер Пікерінг, випадково зустрічаються біля театру після вистави. Містер Хігінс займається фонетикою. Він заробляє гроші тим, що вчить правильно розмовляти нуворишів — тих, хто став багатієм нещодавно. Розмову вчених підслуховує юна квіткарка Еліза.  Вона розмовляє жахливо — нічому іншому її життя не навчило. Одяг її брудний, волосся немов ніколи не мите.  Наступного дня квіткарка Еліза приходить до квартири Хігінса. Вона хоче брати уроки, щоб піднятися по соціальних сходах — стати квіткаркою у магазині.  Вчені друзі склали парі: за півроку це опудало перетвориться на справжню герцогиню! Хігінс береться це зробити.  Після того як Елізу вимили у ванні та переодягли, вона виявилася дуже милою.  Та ще й здібною! Вона швидко навчилася розмовляти доброю англійською мовою, носити сучасний одяг, вести чемну бесіду. На сніданку у матері Хігінса у неї навіть закохався шляхетний молодик Фреді.  Еліза потроху стає необхідною професору Хігінсу: вона знає, де його хатні капці, де його папери, на котре йому призначена зустріч. Але професор зовсім не приділяє їй уваги, не помічає, яка це чарівна та розумна жінка. На прийомі у герцогині Еліза тримається спокійно, впевнено, усі нею очаровані. Вона виграла заклад!  Але Хігінс навіть не похвалив її. Повалився на канапу та спитав, як завжди: «Де мої капці?»  Еліза жбурнула ці капці хіба що йому не в голову.  Він не цінує її! Він зіпсував їй життя! Вона так швидко зросла, вона так старалася, а професор усе ще бачить у ній квіткарку. Хоча сам він незграбний, не вміє поводитися у світському товаристві та вживає такі слівця, що стіни червоніють.  Еліза у розпачі, вона забирає свої речі та покидає дім професора. Він усюди її шукає. Виявляється, що вона тимчасово оселилася у матері Хігінса.  — Що ти будеш робити без мене? — кричить на неї професор.  Еліза усе вирішила. Вона може навчати людей гарних манер та чистої вимові — це вона вміє. А згодом вийде заміж за Фреді, він уже освідчився їй.  Але крапка на цьому не ставиться.  Автор залишає надію, що Еліза ще повернеться до Хігінса. Секретаркою? Дружиною?  Побачимо...