2.1.2 Диоксид хлору

Нині для знезараження питної води також пропонується застосування діоксиду хлору (>ClO2), який має низку переваг, як-от: вищу бактерицидну ідезодорирующее дію, виправдатись нібито відсутністю продуктах обробки хлорорганічних сполук, поліпшення органолептичних якостей води, відсутність необхідності перевезення рідкого хлору. Проте діоксид хлору шляхів та має здійснюватися дома з досить складної технології. Його застосування має перспективу для установок відносно невеликий продуктивності.

Дія на хвороботворну флоруClО2 зумовлено як містило велику кількість при реакції висвобождающегося хлору, а й що утворюється атомарним киснем. Саме це поєднання робить діоксид хлору сильнішим знезаражуючим агентом. З іншого боку, не погіршує смак і запах води. Стримуючим чинником використання даного дезінфектанту досі була підвищена вибухонебезпечність,яка ускладнює його виробництво, транспортування і збереження. Проте сучасні технології дозволяють усунути цей недолік з допомогою виробництва діоксиду хлору безпосередньо дома застосування.

2.1.3 Гипохлорит натрію

Технологія застосування гипохлориту натрію (>NaClO) полягає в її здібності розпадатися у питній воді із заснуванням діоксиду хлору. Застосування концентрованого гипохлорита натрію на третину знижує вторинне забруднення, тоді як використанням газоподібного хлору. З іншого боку, транспортування і збереження концентрованого розчину NaClO досить прості та не вимагають підвищених заходів безпеки. Також отримання гипохлорита натрію можливо, й безпосередньо дома, шляхом електролізу. Электролітичний метод характеризують малі і безпека; реагент легко дозується, що дозволяє автоматизувати процес знезараження води.

2.1.4 Хлорвмісні препарати

Застосування для знезараження води хлорвмісних реагентів (хлорному вапну,гипохлоритов натрію і кальцію) менш небезпечне в обслуговуванні і вимагає складних технологічні рішення. Щоправда, що використовується у своїй реагентное господарство більш громіздко, що пов'язаний з потребою зберігання великих кількостей препаратів (в 3–5 разів більше, аніж за використанні хлору). Такою сумою ж збільшується обсяг перевезень. При зберіганні відбувається часткове розкладання реагентів із зменшенням змісту хлору. Залишається необхідність устрою системипритяжно-витяжной вентиляції і дотримання заходів безпеки для обслуговуючого персоналу. Растворихлорсодержаших реагентівкоррозионно-активни і вимагають устаткування й трубопроводів з нержавіючих матеріалів чи з антикорозійним покриттям.

Дедалі більше поширення, особливо у невеликих станціях водопідготовки, набувають установки із виробництва активниххлорсодержаших реагентів електрохімічними методами. У Росії її кілька підприємств пропонують установки типу «>Санер», «>Санатор», «>Хлорел-200» длягипохлорита натрію методомдиафрагменного електролізу кухонної солі.

питної водопостачання знезаражування

2.2 Озонування

Перевага озону (>О3) над іншими дезінфектантами залежить від властивих йому дезінфікуючих і окисних властивості, обумовлених виділенням за хорошого контакту з органічними об'єктами активного атомарної кисню, руйнівної ферментні системи мікробних клітин та що окисляє деякі сполуки, які дають воді неприємного запаху (наприклад,гуминовие підстави). Крім унікальній здатності знищення бактерій, озон має високою ефективністю у нищенні суперечка, цист і багатьох інших патогенні мікроби. Історично застосування озону почався ще 1898 р. мови у Франції, де було створено дослідно-промислові установки з підготовки питної води.

Кількість озону, необхідне знезараження питної води, залежить від рівня забруднення води та становить 1–6 мг/л за хорошого контакту в 8–15 хв; кількість залишкового озону має становити трохи більше 0,3–0,5 мг/л, т. до. вища доза надає воді специфічний запах і корозію водогінних труб.

З гігієнічної погляду озонування води – одну з найкращих способів знезараження питної води. При високого рівня знезараження води воно забезпечує її найкращі органолептичні показники і відсутність високотоксичних і канцерогенних продуктів в очищеної воді.

Обмеженнями поширення технології озонування є високу вартість устаткування, великий витрати, значні виробничі витрати, і навіть необхідність висококваліфікованого устаткування. Останній факт зумовив використання озону лише за централізованому водопостачанні. З іншого боку, у процесі експлуатації встановлено, що у деяких випадках (якщо температура оброблюваної природної води перевищує 22 °З) озонування Демшевського не дозволяє досягти необхідних мікробіологічних показників через відсутність ефекту пролонгації дезінфекційного впливу

Метод озонування води технічно складний і найбільш занадто дорогий серед інших методів знезараження питної води.. Технологічний процес включає послідовні стадії очищення повітря, його охолодження й осушення, синтезу озону, змішання озоновоздушной суміші з оброблюваної водою, відводу і деструкції залишкової озоновоздушной суміші, виведення їх у атмосферу. Усе це обмежує використання цього методу у повсякденному житті.

Іншим істотним недоліком озонування являє токсичність озону. Гранично припустимий вміст цього газу повітрі виробничих приміщень - 0,1г/м3. До того існує небезпека вибуху озоноповітряної суміші.

Існуючі конструкції сучасних озонаторів є дуже багато близько розташованих осередків, освічених електродами, одна з яких перебуває під високим напругою, а другий –заземлен. Між електродами з певною періодичністю виникає електричний розряд, у результаті якого у дії осередків з повітря утворюється озон. Полученной озоновоздушной сумішшюбарботируют оброблювану воду. Підготовлена в такий спосіб вода до душі, запаху та інших властивостями перевершує воду, оброблену хлором.