Творчий проект на тему: «В’язана серветка для дитячої кімнати»

Виконала: учитель обслуговуючої праці І категорії Дебальцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 Ярова Вікторія Геннадіївна

І. Підготовчий етап

1.1.Обоснування обраної теми

У нашому домі зберігаються речі зроблені мною та моїми рідними. Ці речі зберігають добробут та тепло моєї оселі, а раніше смороду були оберегами та прикрашали просте помешкання близьких. Я довго думала: яку техніку обрати для проекту. Та в мене багато речей, виконаних технікою в'язання гачком. Ще з дитинства я пам'ятаю, коли мама навчала мене цьому виду рукоділля. І як знадобились ці знання, коли я навчала першим крокам в'язання своїх дівчаток, як я раділа кожному їх успіху на уроках. А ті роботи, які прикрашають мій клас на довгі роки зберігатиме добру пам'ять про моїх учениць.

Нині інтерес до в'язання постійно зростає. Цей вид швидкість виконання, зручність, практичність(пряжа використовується економно, речі добрі зберігають форму, годяться для будь-якого сезону), до того ж це приємний відпочинок, гарні ліки від перевтоми й роздратованості. За допомогою в'язання людина виражає свою індивідуальність, творче натхнення, стиль. За допомогою фактури й кольору пряжі, орнаментальних мотивів, узорів, оригінальних моделей можна втілити в реальність будь-рукоділля цінується за який задум. Модельєри створюють вишукані речі, а в мене з'явилася можливість створити ще одну гарну річ, яка зможе прикрасити мій дім, показати стиль мого життя й , можливо, підняти настрій у сумну годину.

У багатьох країнах зростає великий інтерес до в'язання гачком; видається безліч відповідної літератури: книг, журналів, посібників; пропонується допомога спеціалістів: курси, майстер-класи; створюються відповідні сайти. Завдяки цьому я можу виготовити вже розроблену спеціалістами модель, але вона вже не буде унікальною. Значить, треба зробити щось по своєму задуму та смаку. Алі як? А якщо опираючись на готовий опис та схеми, я внесу в них щось нове та оригінальне? Потрібно спробувати! Така можливість у міні з'явилась. Ще тому,що в'язання гачком дає для цього великі можливості.

1.2. Історична довідка

Виготовляти в'язані вироби люди навчилися дуже давно. Дві тисячі років до нашої ери єгиптяни носили в'язаний одяг. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. В ІІІ-І ст.. н. е. знайдені в Єгипті дитячі панчохи. Єгиптяни вже враховували форму взуття, сандалій із ремінцем після великого пальця. Під година виготовлення носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше, десь в ІХ-ХІ століттях, деякі в'язальниці сталі наносити навіть тексти на носки. У музеях Дейтройта й Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї (79 р. н.е. ).

Плетення гачком - один із найрозповсюдженійших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Існує цей вид рукоділля більше трьох тисяч років. Ось як говорить про це легенда Стародавньої Греції. Афіна Паллада була однією з найбільш шанованих богінь. Вона давала людям мудрість і знання. учила мистецтва та ремесел. Дівчата Стародавньої Греції шанували Афіну за те, що вона навчила їх рукоділлю. Серед майстринь славилася Арахна, яка вирішила викликати на змагання саму богиню Афіну. Під виглядом горбатої бабці богиня прийшла до Арахни, щоб застерегти гордячку - не можна підносити собі вище богів. не послухалась Арахна богиню. Зіткала майстриня полотно, але боги не визнали її переможи. Нещасна Арахна наклала на собі руки. Афіна врятувала дівчину, але перетворив її на павука. І досі павук-Арахна плете свою павутину. І в реальному житті люди не раз пробували використовувати павутину в якості пряжі. Так король Франції Людовік ХІ одержавши від парламенту міста Монпельє сувенір - панчохи й пальчатка, зв'язані з шовку павуків.

У Європу в'язання прийшло значно пізніше, і в ХІІІ-Х ст.. у багатьох європейських країнах (Іспанія, Італія, Англія, Франція, Шотландія) цей вид рукоділля досяг високого рівня. В'язали найрізноманітніші вироби - шкарпетки, рукавиці, капелюхи,кофти, каптури. У цей година з'являється традиційний для шотландців головний убір - в'язаний берет. В'язанням залюбки займаються чоловіки. У великих містах організовують цехи ручного виготовлення шовкових шкарпеток. В 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Алі вироби, зв'язані гачком неможливо повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли зробити полотно, схоже на зв'язане гачком.

В Україні в'язані речі - також не новинка. Із літературних джерел відомо, що в ХІ ст.. київські ченці в'язали собі головні убори, які називалися клобуки. Однак масово займатися цим видом рукоділля в нас почали не дуже давно - на початку ХХ ст.. В'язання гачком відтоді стало улюбленим заняттям багатьох наших жінок.