4. Загальні вимоги до методів навчання хімії і діяльності вчителя.
Жоден з розглянутих нами методів не можна вважати універсальним. Умовою ефективності навчання хімії є використання різних методів навчання залежно від цілей уроку, вікових особливостей учнів та інших факторів.
Засвоєння учнями знань відбувається на трьох рівнях:
I – сприймання, усвідомлення, запам’ятовування, яке проявляється у точному або близькому відтворенні учнями.
II – застосування знань за зразком в аналогічній ситуації.
ІІІ – творче використання знань, тобто в новій незнайомій ситуації. Тому вчитель повинен підбирати методи навчання так, щоб сприймання не були лише на репродуктивному рівні. Застосування конкретних методів залежить також від особистості вчителя. Тому не можна одні методи вважати кращими, а інші – гіршими.
До методів навчання належить також метод розв’язування хімічних задач (якісних і кількісних). Розв’язувати їх не можна безсистемне, хаотично. Задачі і вправи, які будуть розв’язані на уроці чи задані учням додому повинні бути продумані наперед.
Вимоги до діяльності вчителя. Не можна недооцінювати роль живого слова вчителя і роль підручника, книги. Слово вчителя повинне бути поєднане з наочністю, з хімічним експериментом, тобто вчитель виступає і як лектор, і як демонстратор. Тому мова вчителя повинна бути точною і правильною. Неприпустимо вживати, наприклад, такі вирази:візьмемо атом елемента, запишемо хімічнуреакцію, наллємо в пробірку їдкого натру і т.п. Вчитель хімії не повинен розмовляти формулами: візьмемо натрій-о-аш і приллємо до купрум-ес-о-чотири. Особливу увагу треба звертати на нові терміни, їх треба записати на дошці, правильно поставити наголос: каучук а не каучук і т.п. записи на дошці повинні бути впорядкованими, чіткими, відображати весь хід уроку, їх слід розглядати як конспект учня. Тобто, при підготовці до уроку вчитель повинен передбачити, де які записи він повинен зробити.
Вчитель хімії повинен вміти зображувати на дошці рисунки. Але не можна замінити хімічний експеримент записом рівняння відповідної реакції, тобто перейти повністю на «крейдяний» метод. На дошці, як правило, записують:
тема і дата уроку;
план викладу;
хімічні формули і рівняння реакцій;
нові терміни;
прізвища вчених і дати їх життя;
цифрові дані;
рисунки нескладних приладів;
розв’язки розрахункових задач;
домашні завдання.
Зошит з хімії. В учнів кожного класу повинно бути по три зошити: робочий, для практичних робіт і для контрольних робіт. Зошити для практичних робіт і контрольних зберігаються в кабінеті хімії протягом року. В робочих зошитах можна запропонувати залишити дві-три сторінки для нових термінів. Робочі зошити перевіряються вибірково. Вчитель виправляє не лише хімічні помилки, а й граматичні чи математичні. Оцінка за ведення зошити ставиться в класний журнал. Після перевірки зошита учня даються вправи, які запобігають повторенню аналогічних помилок.
Зошит для практичних робіт можна вести один на протязі всього вивчення курсу хімії.
Ситуаційний метод – це скомбінований з багатьох шляхів і способів метод, вживаний педагогом тоді, коли ні один з відомих ізольованих методів не дає можливості швидко і ефективно досягти намічених цілей в наявних конкретних умовах. Тому даний метод називається ще творчим, нестандартним і визнається не всіма педагогами. Головну роль у виборі і застосуванні даного методу відіграє ситуація. Метод дозволяє приймати нестандартні рішення, використовувати нетрадиційні шляхи, які витікають з наміченої цілі. Педагог повинен уміти передбачати передбачувані наслідки, що витікають з цих рішень. Як правило, в ситуаційному методі поєднуються і переплітаються різні традиційні і нові шляхи, ідеї. Саме ситуаційним методом, як вважають, досягли видатних успіхів відомі новатори навчання Шаталов, Ільін, Гузик, Волков і інші.
Про структуру і зміст даного методу нічого визначеного сказати не можна: він змінюється від ситуації до ситуації. Даний метод – самостійна творчість педагога, його творчий почерк, що спирається на власне бачення і розуміння педагогічного процесу.