90.Типи учнівських колективів

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою). У школі діють такі типи колективів: а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи. Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду. Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції.

91.Динаміка, етапи розвитку колективу,колектив і особистість.

Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки А.С.Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах. Науковими дослідженнями встановлено три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм);2) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм); 3) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах. В оптимальному варіанті гармонізація відносин особис­тості й колективу можлива тоді, коли вони будуватимуться на гуманній основі, коли колектив визнаватиме унікальність, неповторність кожної особистості, коли кожен учень матиме право брати чи не брати участь у різних видах діяльності, належати чи не належати до якої-небудь організації, відстоювати свою думку, брати участь у виробленні колективних рішень. Слід пам'ятати, що колектив – сильне джерело впливу на особистість через оцінку, контроль, вимогу, емоційну підтримку, надання самостійності. Таким чином, колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу, тобто досягне високого рівня розвитку і як організм, і як спільність високо розвинених особистостей. Поняття „колектив” вживається у двох значеннях: як будь-яка група і як група високоорганізована. Та коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то слід говорити про високий рівень соціально-психологічного розвитку людей, які мають спільну суспільно значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльності. Колективу властиві певні ознаки, які дозволяють вичленити його серед інших груп. А.С.Макаренко вважав, що це: ▲ - спільність і суспільна значущість мети; ▲- єдність дій; ▲ - відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглості); ▲ - уміння вихованця і наказувати, і підкорятися; ▲ - психологічний клімат ▲ – загальний настрій, який створює емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного; ▲ - дисципліна.

Сучасні психологічні дослідження дозволяють виділити такі ознаки (властивості) колективу: ▲ - моральна спрямованість діяльності; ▲ - організаційна єдність; ▲-психологічна єдність (інтелектуальна, емоційна і вольова); ▲ - здатність до самоуправління; ▲ - групова готовність; ▲ - міжгрупова єдність. Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають загальношкільний колектив, вчителі – педагогічний. Хоч і А.Макаренко і В.Сухомлинський стверджували: в школі повинен бути єдиний колектив. Досягти цього дуже важко і повністю не вдавалося майже в жодній школі. Тому говорячи про виховний, мають на увазі первинний колектив. В умовах школи такими колективами є класи. Крім того, в межах загальношкільного колективу функціонують групи за інтересами, гуртки, клуби, виробничі бригади, спортивні команди, колективи художньої самодіяльності. Це теж первинні колективи, але їх називають тимчасовими через коротку тривалість їх існування. У класах формуються найбільш тривалі та стійки стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з іншими класами. Класи мають свої органи самоврядування, які взаємопов'язуючись, створюють систему органів самоуправління загальношкільного колективу, А.С.Макаренко на основі тривалих спостережень і експериментів дійшов до висновку, що первинний колектив, який не розкладається на підгрупи , повинен складатися з 7-15 чоловік. Тому в класах, де 30 і більше учнів, функціонування колективу як первинного вимагає значної педагогічної роботи. У класі складаються мікрогрупи (3-7 чоловік), об'єднані спільними симпатіями, інтересами, діловими взаєминами. Це об'єктивне явище, і боротись за його викорінення – марна справа. Але завдання вихователя – уміло спрямовувати вузькогрупові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу. Велике значення має робота по згуртуванню загально­шкільного колективу, взаємин між учнями різного віку. З цією метою проводяться загальношкільні заходи і свята, трудові справи, турніри, олімпіади. У великих (понад 700-800 чоловік) школах до участі у таких заходах найчастіше залучають паралельні класи, але для успішного виховання варто і в таких школах будувати вертикальні зв'язки між учнями, зміцнювати загальношкільні традиції. Для цього в школі створюються різноманітні об'єднання школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації. А.С.Макаренко, виходячи з власного досвіду, вважав різновікові первинні колективи найефективнішими у вихованні. Основну організаторську функцію у таких об'єднаннях виконують учні старших класів як більш досвідчені. Старші набувають досвіду піклування про молодших, виконуючи ролі наставників. Молодші мають приклад для наслідування, предмет для поваги. Участь у різновікових об'єднаннях готує школярів до дорослого життя, до праці у виробничих колективах, які завжди є різновіковими. Образний опис етапів розвитку колективу дав А.М.Лутошкін. За основний критерій взяв рівень його згуртованості. І етап – "піщані розсипи" – кожен у групі сам по собі, наче піщинка в купі піску: подує вітер – рознесе піщинки в різні боки; II етап – "м'яка глина" – у групі вже виникають внутрішні зв'язки між вихованцями, але для спільної діяльності їм потрібна підтримка, підказка, допомога педагога; III етап – "блимаючий маяк" – у групі виділяється актив, знаходяться спільні цілі, у деяких випадках учні діють як колектив, є бажання бувати разом, допомагати один одному; але для справжніх справ ще не вистачає волі, наполегливості у досягненні мети, уміння підкорюватися колективним вимо­гам, не вистачає взаєморозуміння; активність виявляється сплесками – як світло маяка; IV етап – "червоне вітрило" – у колективі діти живуть за принципом "Один за всіх і всі за одного"; товариські взаємини поєднуються із взаємною вимогливістю, але прийти на допомогу іншим колективам ще не готові; V етап – "палаючий смолоскип" – колектив не задоволь­няється власним благополуччям, прагне принести користь іншим, поспішає на допомогу, високо піднявши смолоскип, який освітлює їм дорогу.

Дещо по-іншому характеризує стадії розвитку саме класного колективу психолог Н.П.Анікієва. В основу взято зміну характеру взаємозв'язку офіційної та неофіційної структури в колективі. На першій стадії класний керівник сприяє розвитку авторитету тих мікрогруп, які мають найбільш змістовні інтереси і потреби, шляхом організації діяльності, розрахованої на виявлення найбільш розвинених у морально-інтелектуальному плані школярів. Друга стадія – вибір тих школярів, які здатні позитивно впливати на клас, до офіційного активу. Третя – формування сильного активу шляхом систематичної зміни офіційного активу. На четвертій стадії розвиток колективу досягає такого рівня, коли всі мікрогрупи користуються авторитетом, кожна у своєму виді діяльності, інтереси і духовні запити кожної мікрогрупи досить високі. Для успішного керівництва класним колективом педагог повинен постійно збирати й аналізувати інформацію про учнівський колектив, використовуючи різні методики (соціометрію, анкети, твори тощо) і на основі аналізу планувати і здійснювати педагогічний вплив, використовуючи різноманітні засоби і, в першу чергу, громадську думку, спрямовані на підвищення рівня розвитку колективу і кожного учня, при цьому виходячи з позицій поваги до особистості, співробітництва, визнання неповторності кожної індивідуальності.

92.Малі групи в учнівському колективі.

Як правило, в школі всі учні об'єднуються в єдиний загальношкільний колектив, організація і функціонування якого має надзвичайно важливе педагогічне значення. Однак, безпосереднього переходу від загальношкільного колективу до кожногоокремого учня здебільшого не буває. Цей перехід опосередковується за допомогою первинних колективів у вигляді навчальних груп, бригад, загонів, гуртків тощо, що є складовими загальношкільного колективу.Клас є постійним первинним колективом, що систематично об'єднує учнів приблизно одного віку для спільної навчальної і позакласної роботи.Тимчасовими первинними колективами в умовах школи є різноманітні групи, бригади, колективи художньої самодіяльності тощо.В структурі виховного колективу велику роль відіграють органи учнівського самоврядування: учнівський комітет (рада), старости в класах, а також в гуртках художньої самодіяльності.Ці органи і "лідери" вважаються формальними в учнівських колективах. Крім цих "формальних" структур, в колективах керують і "неформальні" структури, які офіційно не обираються і не призначаються, але реально впливають на колективну діяльність і громадську думку. їх називають "малими групами" і "неформальними лідерами".Якщо формальні структури колективу (старости, учнівські колективи, ради гуртків тощо) ґрунтуються на ділових, соціальних відносинах, то основою неформальних "малих груп" і "лідерства" окремих учнів слугують відношення психологічні - особиста симпатія і антипатія, а також вузько групові інтереси і прагнення. На жаль, не рідко неформальні "малі групи" і "лідери" мають більш реальний авторитет, ніж формальні структури. Неформальні об'єднання і лідери користуються досить великою повагою серед учнів, а тому їхній вплив є не лише реальним, але й визначальним. А, отже, з боку педагогів школи, офіційних формальних структур доводиться докладати чимало зусиль, щоб спрямувати процес виховання у правильне русло. Мова повинна йти не про протиставлення ділових стосунків особистим, а про правильний і здоровий розвиток міжособистісних стосунків і використання з цією метою зміцнення ділових відносин. Те ж саме стосується і лідерства в класному колективі. Навряд чи варто допускати, щоб офіційно вибраним лідером був малоавторитетний учень, який не користується підтримкою своїх однокласників. А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші педагоги спеціально наголошували, що до органів самоврядування колективу повинні входити авторитетні і шановані школярі. Тому поява неформального лідера можлива лише тоді, коли ці педагогічні умови не виконуються.Якщо в загальношкільному масштабі слабо ведеться робота, спрямована на організацію виховного колективу, то й первинні колективи не стають повноцінною виховною силою. У них не утворюються необхідні зв'язки з іншими первинними колективами та громадськими організаціями, з'являються неформальні "малі групи" і "лідери", вони замикаються в групових інтересах.