Тема 3. Економічна система

3.1. Економічна система: суть, структура і суб’єкти

В сучасній економічній теорії для дослідження еволюції суспільного виробництва та економічних відносин між людьми широко використовується поняття “економічна система”. Економічну систему суспільства визначає конкретна історична сукупність економічних відносин, що розвиваються на основі дії економічних законів.

Категорія “економічна система” – складне системне утворення з багатьма характеристиками, які доповнюються в процесі поступового суспільного розвитку. Це зумовлює відсутність єдиних поглядів на трактування економічної системи.

Відомо, що система – це сукупність певних елементів, ланок, підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей, саморух і загальна мета. Виходячи з цього економічну систему можна визначити як сукупність взаємозв’язаних і певним чином впорядкованих елементів економіки; єдність відносин, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання. Важливо зазначити, що поза системною не могли б відтворюватись економічні відносини та інститути, реалізовуватись економічні закономірності, задовольнятись потреби. Функціонування та розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

Структура економічної системи - це сукупність її підсистем, елементів, до яких відносяться:

• соціально-економічні відносини, що базуються на формах власності, сформованих в кожній економічній системі;

• економічні ресурси, які використовуються в суспільному виробництві;

• організаційні форми господарської діяльності;

• господарський механізм як спосіб регулювання економічної діяльності;

• економічні інтереси суб’єктів економічної системи.

Структурні елементи, що утворюють економічну систему досить динамічні, мінливі, поєднують у собі різноманітні економічні форми, які функціонують як складні підсистеми цілого з притаманними кожній економічній системі законами і суперечностями.

Важливою складовою економічної системи є її суб’єкти, до яких відносяться домогосподарства, підприємства та держава.

Домогосподарство – це економічний агент, який функціонує в споживчій сфері економіки і може складатись з одної або декількох осіб. Домогосподарство виступає одночасно і носієм попиту на споживчі блага, і постачальником економічних ресурсів.

Підприємство - відособлена економічна структура, самостійний господарюючий суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, комерційну та науково-дослідну діяльність з метою максимізації прибутку.

Держава як економічний суб’єкт представлена державною власністю і державним регулюванням, що створюють державний сектор. Економічна роль держави зводиться до забезпечення загальносуспільних інтересів і задоволення колективних потреб.

Безперервність виробництва в масштабах суспільства і взаємодія та взаємозв’язок між суб’єктами економічної системи розглядається в моделі економічного кругообігу.

У схемі виділені два ринки – ресурсів і продуктів, на яких функціонують підприємства, домогосподарства та держава.

На ринках ресурсів домогосподарства виступають як власники виробничих ресурсів, попит на які пред’являють підприємства для випуску продуктів. Взаємодія попиту та пропозиції встановлює ціну на кожний вид ресурсу. Витрати підприємств на виробництво продуктів утворюють потоки грошових доходів для власників економічних ресурсів у формі заробітної плати, ренти, процента і прибутку.

Підприємства, поєднуючи і приводячи в дію ресурси, випускають продукти споживчого призначення, тобто виступають носіями пропозиції цих продуктів, реалізація яких на ринку формує доход підприємства (виручку від реалізації).

Таким чином, домогосподарства і підприємства функціонують на обох ринках, однак виступають на різних полюсах: на ринку ресурсів підприємства – покупці, а домогосподарства – продавці; на ринку продуктів навпаки.

Проти часової стрілки йдуть потоки ресурсів і продуктів споживчого призначення, а по часовій стрілці – грошові потоки доходів і витрат. Держава опосередковує потоки ресурсів, видатків і продуктів; контролює ці потоки за допомогою податкової політики, акумулюючи грошові засоби для впливу на динаміку та структуру національного продукту, рівень зайнятості, інфляцію та перерозподіл доходів.