3. Макроекономічне регулювання інвестиційної активності. Теорія мультиплікатора

Ефект зростання економіки отриманий від державного її регулювання можна описати як мультиплікативний. В теоріях мультиплікатора (з лат. - множника) Р. Кана, Дж. Кейнса та інших вчених, виділяються такі його види, як мультиплікатор інвестицій, держвитрат, податковий, грошовий тощо.

З точки зору Дж. М. Кейнса визначальну роль у стимулюванні і розвитку виробництва відіграє ефективний сукупний попит, який є сумою споживчих та інвестиційних витрат, тобто AD = C + G + D (див. тему 9).

Головними інструментами кейнсіанської теорії зайнятості виступають графіки споживання, заощаджень та інвестицій. Ці графіки свідчать про наміри домогосподарств щодо споживання та заощаджень, а підприємців – щодо інвестування, в залежності від величини доходу розпорядження та відповідного рівня цін. Розміщення кривих споживання і заощаджень (рис.11.2, 11.3) визначаються такими факторами , як: а) розмір багатства домогосподарств; б) рівень цін; в) очікування майбутніх доходу, цін і продукції; г) відповідний розмір споживчої заборгованості; д) оподаткування.

Тема 12. Фінансова система та фіскальна політика держави

1. Фінанси і фінансова система. Державні фінанси і державний бюджет

Фінанси являють собою систему економічних відносин з приводу створення, та використання фондів грошових ресурсів на основі розподілу і перерозподілу ВНП і НД.

Фінансам властиві наступні риси:

• грошова форма функціонування. Історично фінанси мають грошове походження, і в перекладі з латинської означають “грошові платежі”;

• розподільчий характер відносин на відміну від відносин купівлі-продажу, які базуються на еквівалентному обміні;

• наявність реальних грошових фондів.

Формою функціонування і організації фінансових відносин виступає фінансова система. Вона складається з трьох підсистем: державні фінанси, фінанси фірм (підприємств), фінанси домогосподарств. Структура фінансової системи представлена реальними грошовими фондами; механізмами та інструментами мобілізації коштів у відповідні фонди, їх розподілу і перерозподілу; фінансово-кредитним ринком і відповідною інфраструктурою; фінансово-кредитною політикою.

Державні фінанси – це система грошових фондів у розпорядженні держави, що призначені для фінансового забезпечення її економічних та інших функцій: управління народним господарством, оборона, охорона законності і правопорядку, забезпечення соціальних гарантій тощо. До складу державних фінансів входять державний бюджет, державне соціальне страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), майнове і особисте страхування через державні організації (Укрдержстрах), державне кредитування, фонди цільового призначення (фонд сприяння зайнятості населення, фонд соціального захисту населення тощо).

В структурі фінансової системи центральне місце належить державному бюджету, який являє собою розпис, кошторис грошових доходів і видатків держави за певний період (рік, квартал, місяць). Позитивна динаміка процесу роздержавлення української економіки простежується в тенденції зменшення питомої ваги держбюджету у відношенні до ВВП: від 52,4 % в 1994 р. до 21,18 % в 2000 р.

Консолідований державний бюджет складається з бюджету центрального уряду, а також місцевих бюджетів, тобто бюджетів автономної республіки Крим, областей, міст, районів, селищ.

Державні фінанси включають і відповідні механізми мобілізації ресурсів до державних фондів: податкову систему, систему страхових і пенсійних, відрахувань, митні, рентні та інші платежі, грошово-кредитні інструменти. Шляхом цих мобілізаційних механізмів здійснюється взаємозв’язок трьох вищеозначених рівнів фінансової системи. Розподіл і перерозподіл державних фондів здійснюється через фінансування економіки у вигляді державних капіталовкладень, субсидій, дотацій підприємствам, державного кредитування, трансфертних виплат населенню в формі пенсій, стипендій, допомоги в разі часткової непрацездатності, безоплатної охорони здоров’я тощо.

Найважливішою складовою державних фінансів виступає державна фінансова політика і відповідні інституції (Міністерство фінансів, казначейство, податкова служба, центральний банк, виконавчі органи влади на місцях тощо).

Державні фінанси виконують ряд функцій. Загальноприйнятою вважається класифікація американського економіста Р. Масгрейва:

1. аллокація - породжене державною активністю переміщення і розміщення в економіці обмежених ресурсів, націлене на створення суспільних благ, таких як система внутрішньої та зовнішньої безпеки, громадський транспорт, комунікації, соціальний сектор. Ця діяльність не обов’язково передбачає виробництво, що здійснюється самою державою. Її роль може полягати лише в наданні фінансових ресурсів, необхідних для придбання означених благ;

2. перерозподіл доходів і майна з орієнтацією на більшу соціальну рівність;

3. стабілізаційна функція передбачає реалізацію шляхом фінансових механізмів цілей економічної політики: повна зайнятість, стабільність цін, стійке економічне зростання.

Таким чином, можна виділити дві ознаки системи державних фінансів:

• створення доходів і відповідних фондів шляхом примусового вилучення грошових коштів;

• спрямованість не стільки на виробництво, скільки на покриття, задоволення потреб.

Суттєвою ознакою ринкової трансформації української економіки є принцип автономності фінансів різних рівнів, тобто відокремлення державних фінансів від фінансів фірм (підприємств). Останні виступають базовою підсистемою. Грошові фонди підприємств (основні і оборотні фонди, фонд заробітної плати, амортизаційний фонд та ін.) – це основа створення національного продукту, розподіл і перерозподіл якого формує фінанси домогосподарств і держави.