1.4. Основні етапи розвитку економічної теорії

Як наука, тобто систематизоване знання про сутність, мету та задачі економічної системи, економічна теорія виникла в ХУІ – ХУІІ ст.ст. Цей період характеризувався формуванням капіталістичних відносин, зародженням мануфактури, розширенням внутрішніх та зовнішніх ринків, інтенсифікацією грошового обігу. На цій основі формується меркантилізм, як перша теорія ринкової економки, суть якої полягала в ототожненні багатства з грошима. На думку меркантилістів грошове багатство можна збільшити завдяки протекціонізму в зовнішній торгівлі. Саме меркантиліст Монкретьєн вводить термін “політична економія”. Остання розглядалась як наука про державне господарство, про національну економіку держав, що управлялись, як правило, абсолютними монархами. Лише за А.Сміта, з виникненням класичної політичної економії, її характер змінився і вона стала перетворюватись в науку про закони господарства взагалі, і зокрема про економічні відносини різних соціальних прошарків.

Як реакція на меркантилізм, в середині ХУІІІ ст. виникає вчення фізіократів, суть якого полягала у визначенні праці як джерела багатства. Недоліком їх вчення була обмеженість аналізу сфери виробництва лише землеробством. Вчення фізіократів відносять до І етапу розвитку класичної політичної економії, яка розвивалась до середини ХІХ ст. Видатними її представниками були У.Петті, А.Сміт., Д.Рікардо, Ж.Б.Сей та ін. Для класичної політекономії були характериними економічний лібералізм і трудова теорія вартості.

Приблизно всередині ХІХ ст. економічна наука роздвоїлась. Один напрямок через неокласичну економіку та кейнсіанство прийшов до сучасної посткейнсіанської магістральної економіки, а другий – вийшов з “Капіталу” К.Маркса та інших його робіт з економіки. Таким чином, в економічній науці паралельно розвивались два самостійних напрямки. Класична школа розвивалась як марксистами, так і неокласиками. Неокласична школа базувалась на маржиналізмі, теоріях рівноваги та економетриці.

З 30-х років ХХ ст. розвивається кейнсіанство, яке критично ставиться до всеохоплюючої дії ринкового механізму і обгрунтовує необхідність державного втручання в економіку. В 60-х роках з’являються неоліберальні теорії, що відстоювали політику державного невтручання в ринковий механізм. Кожна з цих теорій, розвиваючись в подальшому, відображала зміни в соціально-економічному житті суспільства. Найпоширенішими теоріями цього напрямку є інституціоналізм, неокласичний синтез, монетаризм, економіка пропозиції, теорія раціональних сподівань.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

2.1. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

З попередньої теми нам відомо, що безмежність та постійне зростання суспільних потреб обумовлює обмеженість економічних ресурсів, що є основоположним для економічних досліджень. Вчені справедливо вважають, що всю історію економіки можна розглядати як процес формування потреб.

Потреба – це ключова економічна категорія, яка визначається як прояв необхідності певних речей, невдоволена необхідність та бажання володіння ними. Як правило, потреби являють собою стан незадоволення, який людина хоче змінити, або - задоволення, який вона бажає затримати, продовжити.

Суспільні потреби найчастіше поділяють на економічні та неекономічні. Економічні потреби визначаються як необхідність в життєвих благах, як стимул до споживання. Неекономічні (соціальні) потреби – це потреби, які стосуються проблем особистості, відношення людини до себе, до інших людей та до природи.

Відомий американський економіст А. Маслоу згрупував потреби за принципом їх ієрархії – від матеріальних (нижчих) до духовних (вищих).

Потреби мають двоїсту природу, що проявляється, з одного боку, в посиленні мотивації економічної діяльності людей, а з іншого – саме ця діяльність породжує нові потреби. Щоб задовольнити потреби в харчуванні, людина сіє хліб, вирощує худобу, ловить рибу. Для цієї діяльності їй потрібні ефективні знаряддя праці. Підвищення продуктивності праці під впливом вдосконалення засобів виробництва обумовлює зростання кінцевих потреб, їх якісну зміну, що, в свою чергу, стимулює виробництво через попит на нові, досконаліші, якісніші товари та послуги.

Саме в цьому проявляється закон зростання потреб, обумовлений сукупністю факторів, головним серед яких є суспільно-економічний прогрес. З іншого боку, прогрес був би неможливий, якби не діяв закон зростання потреб у поєднанні з законом рідкості економічних ресурсів. Безперечно, якби людина була постійно вдоволена своїм існуванням, вона б не добула вогню, не винайшла б колеса, комп’ютера тощо. Виходячи з того, що потреби спонукають людину до дії, їх справедливо вважають двигуном прогресу.

Сучасне суспільство покликане забезпечити умови для безперервного зростання потреб в бік інтелектуальних, духовних. Це особливо важливо для України в період економічної стабілізації та сталого розвитку. Важливо наближення її дійсних потреб до абсолютних, що вже сформувались в розвинених країнах. Адже це буде сприяти удосконаленню якості життя людини, її самореалізації, що, в кінцевому рахунку, і є головною метою функціонування держави.