9.2. Головні макроекономічні показники та їх вимірювання

Головні взаємозв’язки між секторами економічної діяльності найчіткіше визначаються через систему національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків – це міжнародно погоджена схема для підбору, опису та ув’язки головних потоків статистичної інформації, які виражені в макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.

В загальних рисах СНР являє собою сукупність рахунків, побудованих по типу бухгалтерських балансів. Кожен запис фігурує двічі: по витратній статті та по доходній. Важливо також зазначити, що в СНР виробниками національного доходу виступають практично всі учасники виробництва матеріальних благ та надання послуг.

СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації та обґрунтуванні прогнозів економічного розвитку. СНР має наступні характеристики:

• вона може застосовуватись для будь-якої країни сучасного світу незалежно від рівня соціально-економічного розвитку цієї країни;

• пов’язує різні типи економічної діяльності за визначений проміжок часу;

• використовується на різних рівнях агрегування: на рівні інституційної одиниці (економічних агентів), групи інституційних одиниць (галузей) або економіки в цілому;

• забезпечує можливість міжнародних співставлень;

• прийнятна для поточного економічного аналізу та обґрунтування стратегічних рішень у сфері економічної політики.

Базою обліку в СНР є інституційна одиниця. Рахунки в межах СНР можуть відображати:

потоки, які визначають діяльність інституційної одиниці за деякий проміжок часу. Цей вид операцій відповідає на запитання: “Хто робить що?”;

запаси, які характеризують залишкову величину деякого показника на даний момент часу. Цей вид макроекономічних операцій відповідає на запитання: ”Який результат?”

Одним з головних макроекономічних показників, що характеризують результати економічної діяльності, є валовий внутрішній продукт (ВВП).

ВВП (валовий внутрішній продукт) – сукупна вартість кінцевої продукції, виготовленої на території даної країни за певний проміжок часу (за рік), незалежно від того, знаходяться фактори виробництва у власності громадян даної країни чи належать іноземцям. Кінцевими товарами та послугами є ті з них, які купуються протягом року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного споживання. Вони не можуть використовуватись для виробництва інших товарів та послуг. Наприклад, тканина у роздрібній торгівлі – кінцевий продукт, навіть тоді, коли з неї потім буде пошита сукня. А тканина на швейній фабриці – проміжний продукт, оскільки вона використовується для виробництва кінцевого продукту – сукні, яка буде реалізована через торгову мережу.

В статистиці деяких країн (наприклад, США та Японії) за головний макроекономічний показник може бути прийнятий як ВВП, так ВНП (валовий національний продукт). В кількісному відношенні різниця між ними незначна: для розвинених країн, як правило, 1 – 3 %, проте є країни, для яких ця різниця досить відчутна.

На відміну від ВВП, ВНП характеризує вартісний обсяг кінцевих товарів та послуг, виготовлених в економіці за певний проміжок часу з використанням факторів виробництва, що є у власності громадян даної країни (резидентів), в тому числі і на території інших країн.

Таким чином, ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих факторних доходів від використання ресурсів даної країни за кордоном (переведений в країну прибуток від вкладеного за кордоном капіталу, наявної там власності, заробітна плата громадян, що працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених з країни доходів іноземців.

Існує три способи розрахунку ВВП (ВНП):

1. за витратами (метод кінцевого використання);

2. за доданою вартістю (виробничий метод);

3. за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців (витрати на наш чистий експорт). Це можна записати наступною формулою:

ВВП = C + I + G + Nx, де

С – особисті споживчі витрати, які включають витрати домашніх господарств на товари тривалого використання та поточного споживання, на послуги, за виключенням витрат на купівлю житла;

І – валові внутрішні приватні інвестиції, які включають виробничі капіталовкладення або інвестиції в основні виробничі фонди (основний капітал); інвестиції в житлове будівництво; інвестиції в запаси (зростання запасів враховуються зі знаком “+”, зменшення – зі знаком “-“. Валові інвестиції можна подати як суму чистих інвестицій та амортизації. Чисті інвестиції завжди тотожні “народженню капіталу”, тобто чистому приросту устаткування, будівель тощо.

G – кінцеві витрати органів державного управління, які включають витрати на придбання економічних ресурсів та виготовленої продукції для потреб держави, наприклад, на будівництво та утримання шкіл, доріг, утримання армії та державного апарату управління тощо. До цих витрат не включаються так звані трансфертні платежі - виплати держави, які не пов’язані з рухом товарів та послуг, тобто допомога, пенсії, виплати соціального страхування тощо.

Nx – чистий експорт товарів та послуг за кордон, розрахований як різниця експорту та імпорту.

Наведене вище рівняння ВВП називають ще головною макроекономічною тотожністю. Серед компонентів ВВП найбільшими бувають витрати споживачів (С), а наймінливішими – інвестиційні витрати (І).

При підрахунку ВВП виробничим методом підсумовується вартість, додана на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість – це різниця між вартістю продукції, виготовленої фірмою, та сумою виплат іншим фірмам за придбану сировину, матеріали тощо, тобто за проміжну продукцію. Наприклад, при урахуванні вартості хліба треба запобігти одночасного обліку борошна, з якого він випікається, зерна, з якого виготовляється борошно. Інакше буде спостерігатись “подвійний облік”. Компоненти тіста: борошно, зерно у нашому прикладі являють собою так звані проміжні продукти. Величина ВВП у цьому випадку являє собою суму доданої вартості всіх фірм-виробників даної продукції: виробників зерна, борошна, хліба, підприємств роздрібної торгівлі.

Для економіки в цілому сума всієї доданої вартості повинна дорівнювати вартості кінцевих товарів та послуг.

Розрахунок ВВП за доходами відображає первинні доходи домашніх господарств, підприємств та державних установ, які складають національний доход (НД). Відповідно способу одержання доходів виділяють наступні види факторних доходів:

• компенсація за працю найманих робітників (заробітна плата, премії тощо);

• доход власників майна (доходи некорпоративних підприємств, дрібних крамничок, ферм, товариств тощо);

• рентні доходи, за врахуванням умовно нарахованої орендної плати власників нерухомості, яку вони «сплачують» самі собі;

• чистий процент, за виключенням виплати процента з державного боргу;

• прибутки корпорацій, які включають податки на доходи корпорацій, дивіденди власникам акцій, нерозподілені прибутки

ВВП = НД + непрямі податки на бізнес-фірми + амортизація (зношуваність основного капіталу) – чисті надходження доходів від решти світу.

Непрямі податки на бізнес являють собою різницю між цінами, за якими купують товари споживачі, і фірмовими цінами продажу (податок на додану вартість, акцизи, мита, податки на монопольні види діяльності).

Чисті факторні доходи із-за кордону дорівнюють різниці між доходами, одержаними громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, одержаними на території даної країни.

Враховуючи попередній аналіз, можна виразити взаємозв’язок між ВВП і ВНП. ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за кордону.

Крім ВВП та ВНП існує ціла низка взаємопов’язаних показників доходу і продукту. Для більш точного виміру національного виробництва використовують показник чистого національного продукту (ЧНП), який враховує лише чисті інвестиції, тобто не враховує амортизацію:

ЧНП = ВНП – А, де А – амортизаційні відрахування.

Єдиним компонентом ЧНП, який не відображає поточного вкладу економічних ресурсів, є непрямі податки на бізнес. Таким чином, загальний показник витрат факторів виробництва (НД) можна одержати, віднявши від ЧНП непрямі податки на бізнес.

З точки зору власників факторів виробництва НД – це зароблений доход. Проте вони, по-перше, повинні робити внески на соціальне страхування, сплачувати податки і спрямовувати деяку частину доходу у виробництво (нерозподілений прибуток), по-друге, можуть одержувати доходи, які не мають відношення до використаних факторів виробництва (трансферти). З цих причин особистий (одержаний) доход (ОД) не співпадає з національним доходом.

ОД = НД – податки на прибутки корпорацій, нерозподілені прибутки корпорацій, виплати на соціальне забезпечення + трансфертні платежі і проценти, що виплачуються окремим особам.

Віднявши від ОД прибутковий податок з громадян та деякі неподаткові платежі державі одержимо особистий доход, яким громадяни можуть розпоряджатись – доход розпорядження.

При підрахунках єдиної суми ВВП використовують ринкові ціни на товари та послуги. Але це нагадує вимір за допомогою гумової лінійки, оскільки ціни іноді зростають досить швидко, як це відбувалось, наприклад, в Україні в період загострення економічної кризи: батон “Нарізний” у травні 1991 р. коштував 22 коп., у травні 1992 р. – 3,30 крб., у травні 1995 р. – 26 тис. крб., а у травні 1996 р. – 60 тис. крб. Щоб виправити “помилку”, яка була допущена при вимірюванні ВВП такою “еластичною лінійкою”, використовують індекс цін.

Номінальний ВВП (ВНП)

Реальний ВВП (ВНП) = ------------------------------------

Індекс цін

Таким чином, реальний ВВП відображає ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах. І як такий він є значно точнішою, у порівнянні з номінальним ВВП, характеристикою функціонування економіки.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) показує зміни середнього рівня цін “кошика” товарів та послуг, що споживає середня сім’я міста. Склад споживчого кошика фіксується на рівні базисного року.

Ціна ринкового кошика даного року

ІСЦ = --------------------------------------------------------- х 100

Ціна аналогічного кошика базисного року

Індекс даного типу не враховує змін у структурі вагів поточного періоду в порівнянні з базисним, що деякою мірою спотворює результат. Наприклад, ІСЦ, де використовується споживчий кошик базисного року, не враховує змін у структурі споживання в поточному періоді, тобто можливу заміну дорогих благ дещо дешевшими в умовах зростання цін.

Індекс цін – неявний дефлятор ВВП, або дефлятор ВВП, розраховується на основі використання набору благ поточного періоду.

Номінальний ВВП (ВНП)

Індекс (дефлятор) ВВП (ВНП) = ---------------------------------

Реальний ВВП (ВНП)