Тема 9. Національна економіка: мета та результати

Економічне життя можна розглядати з різних позицій: окремої особи, підприємства, галузі. Але економічний аналіз на цьому рівні не дає повної картини або загальної схеми структури економіки і зв’язків між її складовими елементами. Щоб з’ясувати загальне економічне положення, захистити економіку від шкідливого впливу інфляції чи економічного спаду, забезпечити постійне покращення умов життя тощо, об’єктом аналізу повинна бути національна економіка в цілому.

Властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому розумінні є об’єктом аналізу одного з розділів економічної теорії – макроекономіки.

9.1.Національна економіка: зміст, ознаки та мета функціонування

Визначаючи сутність національної економіки, необхідно перш за все усвідомити, що мова йде не про економіку тієї чи іншої національності, а про економіку окремої країни. В економічній думці найпоширенішим є визначення національної економіки як народного господарства та його раціонального ведення.

Народне господарство – продукт історичного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва; являє собою сукупність всіх галузей і регіонів країни, поєднаних в єдиний організм різноманітними економічними зв’язками. Це сфера діяльності людей з виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей, яка формує цілісність господарської діяльності у визначених межах часу та простору.

За будь-яких умов національна економіка як цілісний організм має свої ознаки:

- наявність тісних економічних зв’язків між господарськими суб’єктами на основі поділу праці;

- загальне економічне середовище, яке створюється єдиним законодавством, загальною грошовою одиницею, загальною фінансовою системою;

- наявність загального економічного центру, який виконує регулюючу і координуючу функції за допомогою заходів економічної політики;

- територіальна визначеність.

В економічній науці існує безліч підходів до визначення внутрішньої структури національної економіки. Один з них пов’язаний з визначенням ключових секторів економічної діяльності та взаємозв’язків між ними через функціональні та статистичні взаємозв’язки. З метою аналізу причинно-наслідкових залежностей в національній економіці вона розділяється на чотири сектори:

• Реальний сектор, або приватний нефінансовий сектор, який включає домашні господарства та недержавні нефінансові підприємства. Даний сектор забезпечує виробництво та пропозицію товарів країни на її внутрішньому та світовому ринках. Він же формує попит на товари з метою особистого і продуктивного споживання.

• Бюджетний сектор, який називають також державним або фіскальним сектором. У вузькому розумінні він представлений державним бюджетом і служить перш за все для перерозподілу доходів.

• Грошовий сектор, який називають ще фінансовим або банківським сектором, представлений грошовими потоками, що проходять через центральний банк та комерційні банки.

• Зовнішній сектор, який включає операції з іншими країнами кожного з вказаних вище секторів.

Розуміння національної економіки буде неповним без визначення її суб’єктів, або господарських (інституційних) одиниць. Господарськими (інституційними) одиницями є такі економічні одиниці або економічні агенти, які можуть самостійно володіти товарами та активами, відповідати за своїми зобов’язаннями і від власного імені здійснювати операції з іншими агентами. При цьому, операціями називають економічні потоки, що відповідають діям інституційних одиниць.

Відповідно до методики ООН розрізняють два типи інституційних одиниць – фізичні особи (домашні господарства) та юридичні особи (фірми). Юридичні особи, в свою чергу, поділяються на виробничі та урядові установи.

Кожен із суб’єктів національної економіки переслідує свої економічні інтереси, які завжди виражають відповідний рівень та динаміку задоволення потреб і визначають мету життєдіяльності.

З’ясовуючи мету функціонування національної економіки, необхідно зауважити, що у філософії мета визначається як передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямована діяльність. Як безпосередній мотив, мета спрямовує і регулює діяльність, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю. Виражаючи активний бік людської свідомості, мета повинна бути у відповідності з об’єктивними законами, реальними можливостями навколишнього світу і самого суб’єкта.

До якої ж мети прагне національна економіка?

Відповідаючи на це питання, потрібно добре усвідомити, що національна економіка функціонує не ізольовано. На її життєспроможність впливають різні внутрішні та зовнішні фактори, такі як війни, стихійні лиха, циклічність економічного розвитку тощо.

Незалежно від економічної ситуації, національна економіка завжди прагне до стабільності, ефективності та справедливості. Відповідно до цього виділяють декілька макроекономічних цілей національної економіки, головними серед яких є:

1. стабільне зростання обсягу виробництва, яке передбачає, що випуск щорічно зростає на високий відсоток без різких уповільнень та змін, котрі зумовлюються стихійними катаклізмами і циклічністю виробництва;

2. досягнення високого рівня зайнятості, відповідно з яким кожен, хто бажає одержати спеціальність, або роботу за фахом, знаходять їх, що виключає обов’язкове закріплення робітника за якимось з підприємств;

3. стабільний рівень цін, що передбачає ціноутворення на базі вільної ринкової конкуренції та стримування інфляції;

4. підтримка рівноважного зовнішнього балансу, який залежить від стабільності курсу національної валюти та стабільного економічного розвитку країни.