2. Ціноутворення на ринку праці. Заробітна плата і проблеми її реформування в Україні

Для більшості людей головною формою доходу є заробітна плата, тому аналіз ціноутворення на ринку праці вважається особливо важливим.

Заробітна плата належить до числа найскладніших економічних категорій. В ній відображаються відносини між власником засобів виробництва і найманим працівником з приводу розподілу доходу підприємства. Для найманого працівника зарплата є трудовим доходом, який він отримує в результаті продуктивного застосування своєї робочої сили. Для підприємства заробітна плата – це елемент витрат виробництва, що входить до складу собівартості продукції (послуг).

Разом з тим заробітна плата відіграє значну роль у мотивації праці, в матеріальній зацікавленості працівника в досягненні високих результатів праці. В умовах ринкової економіки послуги робочої сили є різновидом товару, тому трактувати сутність заробітної плати слід з урахуванням вартісної оцінки послуг робочої сили. Виходячи з цього, заробітна плата виступає як ціна, що виплачується за використання праці. Це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання ресурсу “робоча сила”.

Тривалий час в нашій економічній літературі заперечувався товарний характер робочої сили. Це позбавляло заробітну плату будь-яких об’єктивних критеріїв визначення її величини і породжувало безлад в організації оплати праці, фактичну над експлуатацію, зрівнялівку в оплаті праці, де стимулювання працівників. Ігнорувались такі важливі елементи формування величини заробітної плати, як вартість так званого “споживчого кошика”, визначення мінімального споживчого бюджету тощо.

Саме тому при переході до ринкової економіки виникла необхідність теоретично переосмислити категорію заробітної плати і глибоко реформувати практику її організації.

Сучасні економічні школи використовують комплексний і синтезуючий підхід до дослідження різних факторів, що впливають на розмір оплати праці кожного робітника і які формуються на виробництві, на ринку та в сфері соціальних відносин.

Головний з цих факторів – величина вартості робочої сили, специфіка якої полягає в тому, що вона визначається не лише суспільно необхідними витратами на відтворення самого робітника, але й членів його родини.

Для кожної групи робітників вартість робочої сили – має нижній та верхній рівень. Нижньою межею є сума вартості життєвих засобів, що йдуть на відновлення працездатності працівника, його професійне навчання, та утримання його родини. В багатьох країнах офіційно розраховується так званий прожитковий мінімум, що базується на вартості “споживчого кошика”.

Окрім вартості робочої сили, розмір заробітної плати залежить від рівня кваліфікації робітника. Cкладна праця за той же робочий час створює більшу величину вартості. Разом з тим робоча сила підвищеної кваліфікації потребує для свого відтворення кращих життєвих умов. В умовах НТР істотне підвищення кваліфікації робітників стало об’єктивною необхідністю, тому вартість робочої сили і, відповідно, величина заробітної плати має тенденцію до збільшення.

Величина заробітної плати залежить і від національних особливостей, умов праці, від природнокліматичних умов та рівня розвитку національної економіки. Наприклад, у 1993 році “середньому” робітнику платили за годину (в доларах США) у ФРН – 21,3; Франції – 15,2; Італії – 16,2; Португалії – 3,5; Південній Кореї – 4,1; Сінгапурі – 3,7; Гонконгу – 3,2; Мексиці – 1,8; Таїланді – 0,6; Індонезії – 0,2; Польщі – 2,7 долара.

Дійсна величина заробітної плати значною мірою залежить від кон’юнктури ринку праці, тобто від співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили і гостроти конкурентної боротьби між її продавцями і покупцями.

Значного впливу зазнає ринок праці і з боку монопольних роботодавців – монопсоністів, які намагаються диктувати робітникам свої умови оплати праці. Робітники, в свою чергу, об’єднуються у вільні незалежні профспілки, що дозволяє їм відстоювати свої економічні інтереси через систему укладення колективних договорів з підприємцями. Сутички між підприємцями й профспілками, які виливаються інколи в страйки, що паралізують все економічне життя, призводять до державного втручання у відносини між підприємцями, працівниками та профспілками.

В процесі взаємодії роботодавців, профспілок та держави регулюється більшість трудових відносин, в тому числі і оплата праці.

Нарешті, загальний рівень заробітної плати обумовлений досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Цілком очевидно, що не можна мати американський рівень заробітної плати при українській її продуктивності. Співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати є об’єктивною економічною пропорцією. Тривале перевищення темпів росту заробітної плати над темпами росту продуктивності праці є одним з факторів, що провокують та поглиблюють інфляцію з усіма її згубними наслідками.

Необхідно розрізняти номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отримана за певний відпрацьований час чи певну кількість виробленої продукції. Її розмір не свідчить про справжній матеріальний стан працюючої людини. Його підтвердженням є реальна заробітна плата – кількість товарів та послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати, рівня цін на товари та послуги та рівня оподаткування. Це своєрідна “купівельна спроможність” номінальної заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюються в одному й тому ж напрямку.

Заробітна плата виконує кілька функцій:

• відтворювальну (забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили найманого працівника та членів його сім’ї);

• стимулюючу (заробітна плата, її форми та системи повинні стимулювати високоефективну працю);

• розподільчу (стимулювання притоку робочої сили в одні галузі та відтоку її з інших).

В Україні, де межа малозабезпеченості значно перевищує мінімальну заробітну плату, теперішній рівень зарплати не забезпечує ефективного виконання перелічених функцій. Низька ціна робочої сили в Україні стала гальмом на шляху впровадження досягнень НТП, підвищення продуктивності праці і зацікавленості робітників у результатах праці.

Заробітна плата існує у двох традиційних формах: погодинній (оплата вартості і ціни робочої сили за її використання протягом певного часу) та відрядний, або поштучній (оплата здійснюється в залежності від кількості виробленої продукції за одиницю часу).

В сучасних умовах переважного розповсюдження набула погодинна зарплата, оскільки науково-технічний прогрес зумовив широке застосування у виробництві апаратних процесів закритого типу, при яких неможливо визначити індивідуальні результати праці того чи іншого робітника.

Головними системами заробітної плати є тарифна, преміальна та колективна. Їх вибір залежить від трьох основних факторів:

1. рівня контролю робітником якості та кількості виробленої продукції;

2. детального обліку виробленої продукції;

3. рівня витрат, пов’язаних з впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

При тарифній системі заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом та тарифною ставкою.

Преміальна система заробітної плати пов’язує тарифні ставки з нормами витрат праці. Її використання базується на відрядній та погодинній заробітній платі. Різновидом преміальної системи є відрядно-преміальна оплата праці, яка передбачає виплату робітнику певної суми за кожний виріб.

Колективна система заробітної плати передбачає виділення частини прибутку на оплату робочої сили і формування спеціальних додаткових заохочувальних фондів за економію живої та уречевленої праці.

Організація заробітної плати в Україні сьогодні характеризується поглибленням цілої низки проблем:

• розміри заробітної плати в багатьох випадках практично відірвані від кінцевих результатів праці самих робітників та підприємств в цілому;

• існують великі розриви в міжгалузевій і міжкваліфікаційній диференціації оплати праці, співвідношенні між її максимальними та мінімальними рівнями;

• не налагоджений дійовий механізм соціального партнерства як засобу регулювання оплати праці;

• не визначені до кінця місце і роль мінімальної заробітної плати, а її розмір значно нижчий ніж прожитковий мінімум;

• ситуація в сфері оплати праці ускладнена у зв’язку з незабезпеченістю її своєчасної виплати.

Вказані проблеми потребують невідкладного реформування оплати праці в Україні.

Першочерговими кроками такого реформування повинно бути:

• забезпечення перетворення заробітної плати в основне джерело доходів працюючих, яке залежить від їх особистого внеску в кінцеві результати праці;

• посилення ролі мінімальної заробітної плати як соціального нормативу, що гарантує захист низькооплачуваних найманих робітників. З цією метою повинна здійснитися реалізація конституційного права робітників на мінімальну заробітну плату, не нижчу вартісної величини межі малозабезпечуваності;

• удосконалення умов оплати праці робітників бюджетної сфери з метою забезпечення залежності розмірів оплати їх від рівня відповідальності, складності і кваліфікації;

• формування системи державних мінімальних соціальних нормативів (стандартів), що відповідають Конституції України;

• посилення регулюючого впливу держави на оплату праці керівників державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій зі змішаною формою власності.