2. Форми і види підприємств

Щоб детально проаналізувати різні аспекти і сторони діяльності підприємств, необхідно їх класифікувати чи згрупувати за відповідними ознаками. У якості таких можуть бути:

• тип підприємства

• економічні форми підприємства

• організаційні форми підприємства

Тип підприємства – це сукупність організаційно-правових відмінностей, пов'язаних перш за все з юридичними принципами закріплення власності.

Економічна форма підприємства проявляється в системі господарських зв'язків в межах організаційних різновидів підприємств.

Організаційна форма підприємства являє собою визначений спосіб взаємодії факторів виробництва на підприємстві.

З організаційно-правової точки зору всі підприємства можна розділити на одноосібні володіння, партнерства і корпорації.

Одноосібне володіння являє собою фірму, яка знаходиться у власності одної особи (підприємця). Це одна з найпростіших і характерних форм бізнесу, особливо в умовах становлення ринкових відносин. Власник такої фірми, з одного боку, одноосібно розпоряджається прибутком, отриманим в результаті її господарської діяльності, а з іншого - несе особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями даної фірми.

Така форма організації бізнесу дуже популярна в економічно розвинутих країнах. Це пов'язано з тим, що одноосібне володіння має суттєві переваги:

1. реалізація економічного рішення на такій фірмі менш витратна, ніж у складніших за своєю організацією організаційних структурах;

2. досить прості умови реєстрації при створенні, що обумовлює оперативність та гнучкість при входженні до бізнесу або виході з нього;

3. постійна увага і заохочувальна політика уряду, що розглядає даний бізнес як родюче середовище для відтворення ринкових відносин;

4. достатньо сильні стимули до отримання економічного прибутку, яким в даному випадку не потрібно ні з ким ділитись.

Однак, крім істотних плюсів, одноосібне володіння не позбавлене і суттєвих недоліків, до яких слід віднести:

1. незначні за розміром фінансові можливості;

2. відсутність ресурсів для диверсифікації (у даному випадку маються на увазі обмежені можливості для збільшення числа ринків, на яких діє фірма);

3. перевантаженість власника підприємства, який сам виконує управлінські функції;

4. необмежена відповідальність, яка зумовлює високий ступінь ризику і можливість швидкого банкрутства.

Іншою популярною формою організації бізнесу є партнерство (товариство). Партнерством (товариством) прийнято називати фірму (підприємство, організацію чи установу), яка створена на основі договору двох і більше осіб (юридичних або фізичних) шляхом об’єднання їх майна з метою підприємницької діяльності. Партнери несуть спільну відповідальність за зобов'язаннями фірми, розмір якої визначається як часткою їх участі у партнерстві, так і видом партнерства. Закон України про господарські товариства передбачає повну й обмежену відповідальність. У першому випадку власники несуть відповідальність за зобов'язаннями фірми всім своїм майном, а в другому – в межах частки участі в статутному капіталі фірми. Крім того, в деяких випадках всі партнери можуть приймати активну участь в діяльності підприємства, а в інших – один або декілька партнерів можуть бути пасивними.

Виходячи з цього, товариства можуть приймати одну з організаційних форм:

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю;

• повне товариство;

• командитне товариство.

В товариствах з обмеженою відповідальністю партнери несуть відповідальність, яка визначається розміром їх внеску у статутний фонд.

В товариствах з додатковою відповідальністю партнери несуть відповідальність перед кредиторами за борги та зобов’язання фірми в межах свого внеску, а у випадку, коли цих засобів недостатньо для покриття заборгованості, відповідають особистим майном незалежно від власного паю. Межі додаткової відповідальності визначаються при організації фірми в статутних документах.

Партнери повного товариства несуть повну та однакову відповідальність всіма своїми активами.

У командитному товаристві одні партнери, в залежності від їх статусу, несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена їх вкладом у статутний фонд.

Товариство (партнерство), як форма організації бізнесу, має свої переваги та недоліки. Переваги партнерства полягають у досить легкій процедурі організації, в поглибленій спеціалізації управління, в можливості зниження ризику, шляхом його розподілу між всіма учасниками. Недоліки партнерства характеризуються досить високими внутріфірмовими витратами, пов’язаними з постійним погодженням дій всіх учасників товариства, суттєвим дефіцитом фінансових ресурсів для здійснення великомасштабних проектів, високою ймовірністю реорганізації або банкрутства через можливі розбіжності в колі партнерів тощо.

Порівнюючи одноосібне володіння і партнерство, варто зауважити, що поширення цих форм організації бізнесу залежить від багатьох факторів. Зокрема велику роль відіграє історична традиція, культура суспільних відносин, ментальність населення. У силу цих причин в індустріально розвинених країнах переважають індивідуальні підприємства (у США одноосібні володіння складають близько 74% від загальної кількості фірм, а на партнерства припадає 7%).

Найскладнішу організаційну структуру та механізм внутрішньої координації господарської діяльності має корпорація.

Корпорація - це специфічний тип ділових підприємств, які засновані на розподілі функцій власності та управління. Власниками виступають акціонери, а управління проводять керівники-менеджери, які не будучи власниками, самостійно ведуть справу в інтересах акціонерів. Корпорації, як правило, є великими компаніями, що відіграють важливу роль в національній економіці.

В порівнянні з одноосібним володінням та партнерством, корпорація має суттєві переваги, які проявляються, перш за все, в обмеженій відповідальності власників акцій, що не ставить під загрозу їх особисті активи, а також в ефективності організації бізнесу в питаннях залучення грошового капіталу та можливості лобіювання своїх інтересів через механізм державної влади.

Недоліками корпорацій виступають досить складна процедура реєстрації і звітності перед державними органами та подвійне оподаткування.

Побудова ринкової системи вимагає створення адекватної структури виробництва, в якій повинні об’єднуватись великі, дрібні і середні підприємства. Кількісні розходження між суб'єктами національної економіки пояснюються специфікою організаційних форм бізнесу і різномаїттям сфер діяльності. У якості критерію визначення розмірів підприємства можуть використовуватись:

• кількість працівників, зайнятих на підприємстві;

• виторг підприємства (обсяг господарського обороту);

• розмір капіталу підприємства.

В Україні підприємства класифікуються в залежності від кількості працюючих. При цьому враховується галузь, до якої вони відносяться. Помітною тенденцією в сучасній економіці стала державна підтримка малого і середнього бізнесу. Такий акцент робиться не випадково, оскільки в кожній економічно розвиненій державі головною умовою розвитку є конкуренція. Малі підприємства створюють потенціал, що живить конкурентне середовище. Вони мобільні і рухливі, швидко реагують на зміни кон'юнктури ринку. Крім того, на долю малих підприємств припадає значна частина інноваційних (передових) технологій, внаслідок чого саме вони стають локомотивами, здатними вивезти на передові позиції навіть економічно відсталу країну.

Класифікація підприємств за характером діяльності (виробнича і невиробнича) передбачає їх розподіл у відповідності з випуском кінцевого продукту: матеріальні блага чи послуги. Дана класифікація близька до класифікації підприємств за галузевою приналежністю: промислові, сільськогосподарські, торгівельні, транспортні, банківські тощо.