2. Типи економічних систем

В умовах обмеженості економічних ресурсів та безмежності потреб суспільству необхідно робити вибір, виробити порядок вирішення основних проблем економіки, обґрунтувати економічний устрій, який прийнято розглядати як розташування, співвідношення частин, конструкцію, певний порядок зв’язків між виробниками та споживачами економічних благ.

Обмеженість і проблема вибору змушують кожне суспільство прийняти ту чи іншу економічну систему, яка забезпечувала б вирішення основних проблем економіки. Тільки при наявності механізму погодження, координації господарської діяльності економічних суб’єктів можна досягти підвищення економічного добробуту.

В кожній країні складається своя система координації дій економічних суб’єктів, свій господарський механізм, економічний устрій, який відрізняється співвідношенням ринкового і державного регулювання. Ринок і держава є двома головними силами, які здійснюють регулюючі функції в економіці. Ступінь як ринкового регулювання, яке залежить від безпосереднього розвитку самого ринку, так і масштаби державного регулювання економіки можуть бути надзвичайно різноманітними.

Розрізняють три типи економічної системи: ринкова економіка, або капіталізм вільної конкуренції; планова або командно-адміністративна економіка; змішана економіка. Ця класифікація умовна, оскільки практично будь-яка економічна система є “змішаною”, тобто в ній діють ринкові та державні регулятори і різні форми власності, однак співвідношення між ними може істотно відрізнятись.

В реальній дійсності економічні системи розташовуються десь між крайностями “чистого” ринку і планової економіки. Їх розрізнюють, порівнюють за двома критеріями: за формою власності і за способом координації та управління економічною діяльністю.

Економічна теорія розглядає два відмінні способи координації: спонтанний, або стихійний порядок і ієрархія. Стихійний порядок – це спосіб координації шляхом цінових сигналів, коли підвищення або зниження ціни підказує економічним суб’єктам, в якому саме напрямку слід діяти, тобто що, як і для кого виробляти. В даному випадку доцільно говорити про ринок, який найяскравіше характеризує спонтанний порядок. Ієрархія – це система наказів і доручень, які надходять з верхніх поверхів устрою до нижніх, з центру до безпосереднього виконавця. Ієрархія ґрунтується на владі, персоніфікованій в особі керівника або центрального державного органу.

Чистий капіталізм, чи ринок вільної конкуренції – це така економічна система, яка характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. В такій системі поведінка кожного його учасника мотивується його особистими егоїстичними інтересами. В таких умовах кожна господарська одиниця намагається максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Притаманними рисами вільного ринку є конкуренція та свобода підприємництва. У даній системі зовсім відсутнє регулювання економіки з боку держави. Роль держави зводиться, як правило, до правового захисту приватної власності, наведення правопорядку та охорони кордонів.

Полярною протилежністю вільному ринку є командна або планова економіка, яка характеризується надмірним одержавленням, що стало основою державного монополізму та абсолютної переваги адміністративно-командних методів управління. В такій економічній системі головним засобом управління на макрорівні є централізоване директивне планування. Директивний план визначає обсяги і асортимент виробництва, постачальників і споживачів продукції, ціни, засоби розподілу доходів. Ці планові завдання мають статус закону, який треба виконувати будь-якою ціною. За часів Радянського Союзу все це зумовило неефективне господарювання з перевагою економічних інтересів держави над інтересами інших господарських суб’єктів. Переважав диктат виробника, повна залежність споживача від виробника і як наслідок – товарний дефіцит.

Таким чином, основними рисами планової економіки були: жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатів діяльності; абсолютизація державної власності; колективне прийняття економічних рішень за допомогою директивного планування; ігнорування приватного підприємництва і ринку; обмеженість демократичних засад в управлінні.