4. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації.

Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування НС неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення про будівництво промислових і соціальних об'єктів, розробляти програми і плани з попередження та ліквідації можливих НС.

Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації.

Необхідно підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій значною мірою впливають на ефективність діяльності у сфері зниження ризиків їх виникнення і зменшення масштабів їх поширення.

Сутність і призначення моніторингу та прогнозування полягають у спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів та явищ приро­ди, техносфери, зовнішніх дестабілізуючих чинників (збройних конфліктів, терористичних актів тощо), які є джерелами надзвичайних ситуацій, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх масштабів з метою вирішення завдань щодо запобігання НС та організації ліквідації лиха.

Діяльність із моніторингу та прогнозування НС природного і техноген­ного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням різноманітних методів і засобів. Наприклад, сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів у країні здійснюються систе­мою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, МНС,

Міноборони і Мінбуду. Моніторинг і прогноз подій метеорологічного характеру здійснюється установами Держкомгідромету, який, крім того, здійснює моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і грунту.

Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загальне керівництво державною системою екологічного моніторингу.

Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно- епідеміологічного нагляду організовує та здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері.

Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади, зокрема МНС.

Методичне керівництво та координація діяльності системи моніто­рингу і прогнозування НС на державному рівні здійснюється МНС, зокрема управлінням прогнозування, яке в перспективі має перетворитися на Службу прогнозування. Прогноз ризиків НС на території країни загалом здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.

Відповідно до викладеного вище, основними завданнями центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь у моніторингу довкілля, несприятливих та небезпечних природних явищ і процесів, у прогнозуванні НС природного і техногенного характеру є:

• створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища, прогнозування НС природного і техногенного характеру;

• оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і прогнозування сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них завдань;

• координація робіт установ і організацій на всіх рівнях щодо збирання та обліку інформації про результати спостереження та контролю за станом навколишнього середовища;

• координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду щодо збирання та обміну інформацією про результати спостереження та контролю за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах;

• створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань моніторингу і прогнозування НС;

• створення інформаційної бази про джерела НС та їх масштаби;

• удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозу­вання;

• визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування;

• подання із встановленою періодичністю даних моніторингу і прогнозу­вання НС, відповідних аналізів про зростання небезпеки і загрози та пропозицій щодо їх зниження;

• своєчасний розгляд даних моніторингу і прогнозування НС, запровад­ження необхідних заходів щодо зниження небезпеки і загрози, відвернення НС, зменшення їх можливих масштабів, захист населення і територій у разі їх виникнення.

Державна система екологічного моніторингу довкілля (далі - система моніторингу) - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; запобігання кризовим змінам екологічного стану довкілля та надзвичайним екологічним ситуаціям. Вона є складовою національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунту­ється на таких принципах:

• узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових;

• систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

• своєчасності отримання, комплексності оброблення та викорис­тання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

• об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозованої екологічної ін­формації та оперативності її доведення до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформа­ції, населення України, зацікавлених міжнародних установ та світового співтовариства.

Систему моніторингу спрямовано на:

• підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

• підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

• підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

• сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (УС НС)

Урядова інформаційно-аналітична система створена Постановою Кабінету Міністрів України 7.04.1995. Її метою є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у галузі техногенно-екологічної безпеки, запобігання надзвичайним ситуаціям.

УІАС НС вирішує завдання обробки, аналізу та надання керівництву органів виконавчої влади повної та достовірної інформації щодо НС при ліквідації їх наслідків, а також прогнозування та моделювання виникнення та розвитку НС.

Основними завданнями Урядової інформаційно-аналітичної системи є:

• поліпшення організації державного управління надзвичайними ситуаціями, а саме:

1. своєчасне забезпечення Уряду достовірною інформацією, необхідною для підготовки рішень Кабінету Міністрів України з питань запобігання, пом'якшення, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також створення умов для оперативного координування ним дій органів державної виконавчої влади у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

2. об'єднання і вдосконалення існуючих відомчих систем щодо запобіган­ня наслідкам надзвичайних ситуацій та їх ліквідації;

3. проведення регулярного системного аналізу найважливіших подій, їх чинників та наслідків, а також багатомірної інтегрованої оцінки факторів і умов, що впливають на розвиток надзвичайних ситуацій;

4. створення і впровадження нових технологій контролю за об'єктами підвищеного ризику з урахуванням їх взаємозв'язку, впливу гідрометеороло­гічних умов та стихійного лиха, суб'єктивних та інших факторів;

5. розроблення і впровадження територіальної системи моделювання техногенно-екологічного та епідеміологічного навантаження на відповідну територію та зменшення невиправданого паралелізму у діях і програмах щодо надзвичайних ситуацій;

6. систематизація існуючих розробок у галузі надзвичайних ситуацій;

7. координація робіт у рамках державного моніторингу, пов'язаних із застосуванням єдиної нормативної та довідкової документації;