ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА РОБОТУ КЕРІВНИКА …… 5

1.1 Основні поняття дослідження ………………………………………… 5

1.2 Історія дослідження психологічних факторів впливу на роботу керівника …………………………………………………………………………. 7

1.3 Підходи, принципи і методи дослідження ……..……………...……. 11

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА РОБОТУ КЕРІВНИКА ........................................ 15

2.1 Керівництво: загальна характеристика ……………………………. 15

2.2 Психологічні фактори: сутність, зміст та класифікація ................. 18

2.3 Психологічні фактори впливу на роботу керівника: критерії оцінки ефективності …………………………………………………………………….. 21

РОЗДІЛ 3 ПРАКСЕОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА РОБОТУ КЕРІВНИКА …………………………………………………….. 24

3.1 Сучасний стан впливу психологічних факторів на роботу керівника на прикладі «Редакція газети «Факти та коментарі» ........................................... 24

3.2 Рекомендації для підвищення ефективності впливу психологічних факторів на роботу керівника …………………………………………………. 26

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………… 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …..………………………….. 31

ВСТУП

Глобальні перетворення в усіх сферах людської діяльності викликають потребу у постійному пошуку нових форм і методів цілеспрямованого впливу на господарюючі суб’єкти. Цей процес перш за все здійснюється через роботу керівника. На ефективність його діяльності впливають багато факторів, зокрема психологічні.

Актуальність дослідження полягає в тому, що для забезпечення економічного зростання України є необхідним формування психологічних факторів, які зможуть ефективно налагодити діяльність вітчизняних підприємств. Найважливішим завданням при цьому є визначення факторів, які впливають на роботу керівника, адже саме він є центральною фігурою будь-якої організації, від його рішень залежить майбутнє підприємства.

Проблемна ситуація – прискорення змін в зовнішньому середовищі а також зміна ролі людських ресурсів привели до різкого збільшення значення ролі психологічних факторів впливу на діяльність керівника. Ці фактори можуть як підвищувати, так і знижувати продуктивність роботи керівника, що окреслює нову проблему сучасного підприємства.

Об’єктом дослідження є управління персоналом.

Предметом – психологічні фактори впливу на роботу керівника.

Метою курсової роботи є визначення ролі психологічних факторів у роботі керівника.

Для досягнення поставленої мети ми маємо виконати наступні завдання:

• дати визначення понять дослідження;

• дослідити історію вивчення психологічних факторів впливу на роботу керівника;

• виокремити підходити, методи та принципи дослідження;

• надати загальну характеристику керівництву, як об’єкту дослідження;

• розкрити сутність, зміст та класифікацію психологічних факторів;

• визначити критерії оцінки ефективності психологічних факторів впливу на роботу керівника;

• оцінити сучасний стан впливу психологічних факторів на роботу керівника на прикладі ТОВ «Редакція газети «Факти і коментарі»;

• надати рекомендації щодо підвищення ефективності впливу психологічних факторів на роботу керівника.

Гіпотеза дослідження – обмеження психологічних факторів впливу на роботу керівника дозволить йому якісно виконувати свої функції.

Допоміжна гіпотеза – психологічний фактори впливу на роботу людини зменшують її продуктивність праці.

Курсова робота виконана на 32 сторінок, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел на 2-х сторінках (24 джерела).

Розділ 1 методологічні аспекти вивчення психологічних факторів впливу на роботу керівника

1. Основні поняття дослідження

Керівник, як особливий вид працівників, є важливою складовою частиною колективу. Колектив тільки тоді досягне мети, коли всі працюватимуть на умовах співробітництва та взаєморозуміння. Але коли його керівник неспроможний правильно організовувати, то всі зусилля інших членів колективу будуть марними. Потреба в науково-психологiчному обґрунтуваннi дiяльностi керівників особливо вiдчувається сьогоднi, у перiод перебудови господарського механiзму i суспiльного життя в Українi.

Для пояснення впливу психологічних факторів на роботу керівників потрібно перш за все чітко визначити це поняття.

Відповідно до «Академічного тлумачного словника» «психологічний» – це той, що стосується до психології; пов’язаний з психічною діяльністю людини; який бере в основу знання психології людини, її внутрішнього світу.

Якщо використовувати поняття «психологічний» у літературі – це те, що побудоване на глибокому змалюванні психології персонажів 2, 375.

В нашому дослідженні поняття «психологічний» буде використовуватись як ознака фактору.

Фактором, згідно визначення «Великого тлумачного словника сучасної української мови», називають умову, рушійну силу, причину будь-якого процесу чи явища, що визначає його характер або одну з основних рис [7,1314].

У. Я. Садова та Л. К. Семів під поняттям фактора розуміють певну силу чи сукупність сил, умов чи причин, необхідних для здійснення будь-якого процесу (дії). При цьому факторами вони стають лише під впливом тих чи інших законів або закономірностей розвитку, тобто самі вимагають особливих умов існування 18, 46.

«Академічний тлумачний словник» дає наступне визначення «впливу»:

1. Дія, яку певна особа чи предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета;

2. Сила влади, авторитету.

Є суттєва різниця між поняттями «фактор» та «фактор впливу». У підручниках з менеджменту зазначається, що фактор впливу – це рушійні сили, які впливають на діяльність та забезпечують певний рівень отриманих результатів 1, 751. Тобто «фактори впливу» є вужчим поняттям, під яким розуміють не лише рушійну силу, а й її дію на певну діяльність.

Як правило вплив має бути на когось спрямований. У даному дослідженні об’єктом цього є робота керівника.

Робота керівника – це вид праці, основним завданням якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому 20, 375.

Л. І. Скібіцька зазначає, що «робота керівника — це цілеспрямований специфічний вид розумової діяльності щодо забезпечення ефективної роботи керованої системи» 19.

Термін «керівник» дослівно позначає «управляти, направляти і бути на чолі чого-небудь». Керівники – це різновид посадових осіб, наділених адміністративною владою по відношенню до очолюваного ним формально-форганізованого колективу, які здійснюють внутрішньо-організаційне управління ним. Керівник – особа, яка очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють.

Особа, яка виконує функції керівника має різні назви, в залежності від сфери, в якій вона працює. Л. Є. Кисіль зазначає той факт, що керівників називають «адміністраторами», «менеджерам» або «організаторами роботи керованого ними колективу» 11, 23.

П. Дракер зазначає, що раніше поняття «керівник, начальник, менеджер, шеф» визначалося як «людина, яка відповідає за роботу своїх підлеглих». Однак на початку 50-х років зміст поняття «керівник» змінилось і стало означати: «людина, яка відповідає за ефективність і результати роботи колективу» 9, 42.

Сьогодні стає зрозумілим, що й це визначення не повністю відбиває суть справи, тому доцільно вважати формулювання «людина, яка відповідає за застосування й ефективність знання» досконалим, бо воно відбиває сучасний підхід до знання як до найважливішого з ресурсів. Земля, робоча сила і капітал сьогодні стали, головним чином, стримуючими, обмежувальними факторами, тому ефективне управління є підґрунтям ефективного економічного і соціального розвитку.

Таким чином, визначивши поняття «психологічний», «фактор», «вплив», «робота керівника» та «керівник» можна зробити висновок, що психологічні фактори впливу на роботу керівника – це рушійна сила, пов’язана з психікою людини, що діє на працю посадової особи, яка очолює колектив.

2. Історія дослідження психологічних факторів впливу на роботу керівника.

Наука керівництва базується на досвіді попередніх років. Як і будь-яка наука, вона повинна знати своє минуле, аналізувати сьогодення й прогнозувати майбутнє. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, що необхідно саме для того, щоб спрогнозувати майбутній розвиток.

Керівництво як вид діяльності і як наука з’явилося дуже давно і значно відрізнялося від того, яке ми його бачимо сьогодні.

Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з’явилася необхідність керування. Самі успішні приклади керування можна простежити, якщо згадати, наприклад, Римську імперію, що проіснувала сотні років.

Переворот у виробничих відносинах пов’язаний із промисловою революцією, що почалася в середині XVIII в. Саме із промисловою революцією зв'язане виділення трьох рівнів керування: верхнього, середнього й нижнього. Саме на цьому етапі розвитку керування намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах 5, 76.

Революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики керування. Великий внесок у формування науки керування внесли англійські політекономи В. Петі, А. Сміт і Д. Рікардо, які, власне, і є засновниками першої школи політекономії, що пізніше одержала назву класичної.

На формування теорії керування в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса й Ф. Енгельса. Вони внесли свій внесок у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. У 1850 р. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою 5, 80.

Виникнення сучасної науки керування відноситься до початку XX в. і пов'язане з іменами Ф. У. Тейлора, Френка й Лілії Гилбрет і Генрі Гантта. Наукове керування зневажало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Термін «наукове керівництво» уперше був запропонований в 1910 р. Л. Брайдейсом 22, 180. Після смерті Тейлора ця назва одержала загальне визнання стосовно до його концепції.

Важливим внеском Тейлора було визнання того, що робота керівника - це певна спеціальність.

Ідеї Ф. Тейлора були розвинені його послідовниками, серед яких у першу чергу варто назвати Генрі Ганта, найбільш близького його учня. Гант вніс значний вклад у розробку теорії лідерства (1901 р.). Також значний внесок у розвиток системи Тейлора вніс Г. Емерсон. Емерсон досліджував принципи трудової діяльності стосовно до будь-якого виробництва незалежно від роду його діяльності, вперше ці принципи були видані у 1931 році у своїй книзі «Дванадцять принципів ефективності». Генрі Форд продовжив ідеї Тейлора в області організації виробництва. У системі Тейлора центральне місце займала ручна праця. Форд замінив ручну працю машинами, тобто зробив подальший крок у розвитку системи Тейлора 5, 120.

Класична або адміністративна школа в керуванні займає відрізок часу з 1920 по 1950 р. Родоначальником цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, що був менеджером-практиком, він і є одним з основоположників теорії керівництва.

Прихильники класичної школи, як і прихильники школи наукового керування, не дуже піклувалися про психологічні фактори керівництва. Метою класичної школи було створення універсальних принципів керівництва. Файоль й інші відносилися до адміністрації організацій, тому часто класичну школу називають адміністративною 8, 49-50.

Головний внесок Файоля в теорію керівництва полягав у тому, що він у 1916 р. опублікував свою працю «Загальна промислова адміністрація», де розглянув керівництво як універсальний процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій, таких як планування й організація 14, 78.

Друга категорія класичних принципів стосувалася побудови структури організації й керівництва працівниками.

Послідовниками Файоля, що розвили й поглибили основні положення його доктрини, є Ліндал Урвік, Л. Гьюлік, М. Вебер, Д. Муні, П. Алфред, Слоун, Г.Черч.

Більшої уваги до психологічних факторів впливу на роботу керівника приділила школа людських відносин (1930 – 1950 рр.) та поведінкові науки (1950 – наш час).

Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х. Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912 р.; Л. Гілбрет «Психологія управління», 1914 р.; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо) 5, 150.

Однією з головних відмінностей школи психології й людських відносин є внесення в неї принципів біхевіоризму, тобто теорії людського поводження.

Розвиток таких наук, як психологія й соціологія й удосконалювання методів дослідження після другої світової війни зробило вивчення поводження на робочому місці більшою мірою строго науковим. Серед перших біхевіористів можна виділити Д. Макгрегора, Ф. Герцберга, Р. Лайкерта й ін. 13, 144.

Ця школа значно відійшла від школи людських відносин, що зосередилася, насамперед, на методах налагодження міжособистісних відносин. Новий підхід прагнув більшою мірою надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей на основі застосування концепцій поведінкових наук до побудови в управлінні організаціями.

Сьогодні питаннями психології управління займаються такі науковці як: Р. Р. Кашанов («Як навчитись працювати і досягати успіху», 1996 р.), В. С. Лозниця («Психологія менеджменту», 2000 р.), Є. С. Жаріков («Психологія управління. Книга для керівника», 2003 р.), І. О. Кулініч («Психологія управління», 2007 р.), Є. І. Ходаківський («Психологія управління», 2008 р.), Дж. Грейсон («Американський менеджмент на порозі ХХІ ст..» 1999 р.), та ін..

Таким чином, розглянувши історію керівництва та появи психологічних факторів, що впливають на його роботу ми бачимо, що керівництво стало об’єктом багатьох досліджень досить давно, тоді як вивчення психологічних факторів впливу на роботу керівника почалося недавно. В цій еволюції можна виділити такі основні етапи: 1) класичне керівництво; 2) наукове керівництво; 3) школа людських відносин; 4) школа психології.