16. Основні джерела забруднень і забруднювачі атмосферного повітря.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовлені природними процесами, і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини.

До природних джерел забруднення атмосферного повітря відносять пилові бурі, масиви зелених насаджень в період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів. Домішки, що виділяються природними джерелами: пил рослинного, вулканічного, космічного походження, продукти ерозії ґрунту, частинки морської солі; тумани, дим і гази від лісових і степових пожеж.

Антропогенні (техногенні) джерела забруднення атмосферного повітря, представлені головним чином викидами промислових підприємств і автотранспорту, відрізняються чисельністю видів.

Джерела викидів промислових підприємств бувають стаціонарними, коли координата джерела викиду не змінюється в часі, і пересувними нестаціонарними.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на: точкові, лінійні і площадкові.

Кожний з них може бути затінений і незатінений. Точкові джерела – це забруднення, зосереджені в одному місці. До них відносяться димарі, вентиляційні шахти, вентилятори на даху.

Лінійні джерела мають значну протяжність. Це аераційні ліхтарі, ряди відкритих вікон, близько розташовані дахові вентилятори. До них можуть бути також віднесені автотраси.

Площадкові джерела. Забруднення, що тут виділяються, розосереджені по площини промислового майданчика підприємства. До площадкових джерел відносяться місця складування виробничих і побутових відходів, автостоянки, склади паливно-мастильних матеріалів. Незатінені, або високі, джерела розташовані в недеформованому потоці вітру. Це димарі і інші джерела, що викидають забруднення на висоту, що перевищує 2,5 висот розташованих по близькості будівель і інших перешкод. Затінені джерела розташовані в зоні підпору або аеродинамічної тіні будівлі або іншої перешкоди.

Джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферу підрозділяють на організовані і неорганізовані. З організованого джерела забруднюючі речовини поступають в атмосферу через спеціально споруджені газоходи, повітроводи, труби. Неорганізоване джерело виділення забруднюючих речовин утворюється в результаті порушення герметичності устаткування, відсутності або незадовільної роботи устаткування по відсмоктуванню пороши і газів, в місцях завантаження, вивантаження або зберігання продукту. До неорганізованих джерел відносять автостоянки, склади паливно-мастильних або сипких матеріалів, інші площадкові джерела.

Забруднювачі. Серед найбільш розповсюджених і небезпечних забруднювачів атмосферного повітря можна виділити наступні: тверді частинки (пил, попіл, сажа), оксиди сірки (в основному SO₂), азоту (NO_x), вуглецю (СО), вуглеводні та інші леткі органічні сполуки, свинець і інші важкі метали, озон і інші фотохімічні окислювачі, кислоти, в основному сірчана і азотна. Пил – завислі в повітрі тверді частки. Розрізняють пил, що осідає (частинки розміром більше 10 мкм), та механічно стійкі аеросуспензії (розмір часток 0,1...5 мкм). Аерозолі – колоїдні системи, що містять не тільки тверді, але і рідкі крапельки (0,01...1 мкм). Туман складається з рідких частинок діаметром 0,01...3 мкм.

Головними джерелами антропогенного забруднення атмосфери є:

1) теплові електростанції (ТЕС) і теплоелектроцентралі (ТЕЦ); діоксид вуглецю й пари води, оксиди вуглецю, сірки, азоту, вуглеводні, токсичні метали (Be, Аs, Se. V, Cd, Hg і ін.) і радіонукліди (²³⁶U, ²³²Th, ⁴⁰K), S0₂ і SO₃, тверді частки (зола, пил, сажа), оксидів азоту, радіоактивний йод, радіоактивні інертні гази й аерозолі.

2) транспорт (переважно автотранспорт); чадний (СО), свинець, NO_x, SO_x, C_nH_m,альдегіди, РЬ, джерело пилу, шуму і вібрації.

3) чорна і кольорова металургія; викиди SО₂, оксидів As, Pb, Sb і Сu, фенолу, формальдегіду, бензолу, аміаку й інших токсичних речовин.

4) машинобудування; оксиди Fe, Mn, Mg, Al, P, Cr, Ni і Mn, CO, NO_x, О₃, НС1, H₂SO₄, HNO₃ або HF.

5) хімічне виробництво; оксиди сірки, сполуки фтору, аміак, нітринні гази (суміш оксидів азоту), хлористі сполуки, сірководень, неорганічний пил, CO, Сl₂, NO_x, H₂S, HF, тіоли, вуглеводні, альдегіди, кетони і органічні кислоти.

6) видобуток і переробка мінеральної сировини; CO₂, CO, SO₂, H₂S, H₂, СН₄ та ін.

7) відкриті джерела (видобутки, сільськогосподарська рілля, будівництво). CO, CO₂, NO_x, SO₂, вуглеводні, альдегіди, карбонати і оксиди кальцію, шлак, цемент, викиди фтору і оксидів азоту, аміак, сірковуглець, меркаптани.

17. Нормування якості повітря.

Нормативами якості повітря визначені допустимі межі вмісту шкідливих речовин в повітрі як у виробничій, так й у селитебній зоні населених пунктів. Основні терміни й визначення, що стосуються показників забруднення атмосфери, програм спостереження, поводження домішок в атмосферному повітрі визначені ГОСТ 17.2. 1.03-84. Охорона природи. Атмосфера. Терміни й визначення контролю забруднення.

Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ГДКрз) – концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин, або при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не повинна викликати захворювань або відхилень в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами дослідження, у процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного й наступного поколінь.

Гранично допустима концентрація максимально разова (ГДКмр) – концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, що не викликає при вдиханні протягом 20 хвилин рефлекторних (у тому числі, субсенсорних) реакцій в організмі людини.

Найбільше значення вмісту забруднюючих домішок в атмосферному повітрі, яке отримано при аналізі кількаразово відібраних проб, називають максимально разовою концентрацією.

Гранично допустима концентрація середньодобова (ГДК_cд) – це концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, що не повинна здійснювати на людину прямий або непрямий вплив при необмежено довгому (роками) вдиханні.

Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій, для яких вказана тривалість відбору, або як середньозважений вміст шкідливих домішок у пробах атмосферного повітря, які відбираються на протязі 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами рівної тривалості. Відбір проб регламентирований ГОСТ 17.2.6.01-86.

Гранично допустимий викид (ГДВ) - маса речовини в газах, що відходять, максимально допустима до викиду в атмосферу в одиницю часу; Основні значення ГДВ - максимальні разові - встановлюються за умови повного навантаження технологічного й газоочисного устаткування і їхньої нормальної роботи й не повинні перевищуватися в будь-який 20-хвилинний період часу.

Тимчасово погоджений викид (ТПВ) - це гранична кількість забруднюючих речовин, встановлена для підприємства на відповідний строк до досягнення ГДВ з урахуванням впровадження повітроохоронних заходів і на рівні викидів, досягнутих на підприємствах, аналогічних по потужності і техноло­гічних процесах, з найкращою (в частині охорони навколишнього середовища) технологією даного виробництва.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) - це ділянки землі навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров'я людини, їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують пилостійкими деревами та чагарниками, що мають бактерицидні властивості (береза, біла акація, грецький горіх, дуб, канадська тополя, сосна, смерека, бузина, смородина та ін.).