14. Діагностика й прогностичний моніторинг канцерогенного забруднення водного середовища.

Основне завдання діагностичного моніторингу в плані онкоекології полягає у зборі даних про рівні забруднення канцерогенами біоти й відборі пріоритетних видів, що є інтегральними індикаторами забруднення водного середовища пухлиноподібними агентами.

Основним завданням прогностичного моніторингу канцерогенної небезпеки є одержання прогнозу стану біотичної компоненти навколишнього середовища. Оцінка прогнозу проводиться на підставі динамічного визначення у водному середовищі і її об'єктах хімічних канцерогенів, визначення ступеня й швидкості нагромадження, деградації й виведення з обстежуваного об'єкта пухлиноподібних з'єднань.

Для цілей прогностичного моніторингу як об'єкти-монітори можна використати застосовувані в діагностичному моніторингу організми-індикатори. Так, у випадку, коли прогнозування онкоекологічного стану середовища проводиться по динамічній реєстрації пухлин, як об'єкти варто використати ті ж індикаторні види риб, молюсків.

Одне з основних завдань екотоксикології - забезпечення наукової основи для контролю за скиданням потенційно небезпечних речовин у навколишнє середовище. Критеріями такого контролю є здатність до біологічної й хімічної деградації полютантів, їхньому нагромадженню, а також токсичність й, що особливо важливо для онкоекології – мутагенність.

15. Екологічне нормування.

Екологічне нормування припускає облік допустимого навантаження на екосистему.

Допустимим вважається таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи не перевищує природних змін і, отже, не викликає небажаних наслідків у живих організмів і не погіршує якості середовища.

Нормативи, що обмежують шкідливий вплив, встановлюються й затверджуються спеціально вповноваженими державними органами в області охорони навколишнього середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду й удосконалюються в міру розвитку науки й техніки з урахуванням міжнародних стандартів. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

В Україні екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища (МОНПС), МОЗ та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України і повинні відповідати вимогам охорони довкілля та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) – нормативи, що встановлюють максимальні концентрації шкідливої речовини в одиниці об’єму (повітря, води), маси (харчових продуктів, ґрунту) або поверхні (шкіра працюючих), які при впливі за певний проміжок часу практично не впливають на здоров’я людини та не зумовлюють небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Для речовин, про дію яких не накопичено достатньої інформації, можуть установлюватися тимчасово допустимі концентрації (ТДК) – орієнтовний безпечний рівень впливу (ОБРВ), а для ТДК у ґрунті – орієнтовна допустима концентрація (ОДК).

Науково-технічне нормування припускає введення обмежень діяльності господарських об'єктів відносно забруднення навколишнього середовища, іншими словами, визначає гранично допустимі потоки шкідливих речовин, які можуть надходити від джерел впливу в повітря, воду, ґрунт. Таким чином, від підприємств потрібно не забезпечення тих або інших ГДК, а дотримання меж викидів і скидань шкідливих речовин, встановлених для об'єкта в цілому або конкретних джерел, що входять у його склад.

Крім вище згаданих критеріїв оцінювання стану довкілля, використовуються гранично допустимі дози (кількість шкідливої речовини, дія якої не викликає згубної дії на організм, екосистему) та гранично допустиме антропогенне навантаження (антропогенне навантаження на довкілля, тривалий вплив якого не призведе до зміни екосистеми).