3. Виходячи з визначеної сутності філософії, можна окреслити її головні функції.

Світоглядна – забезпечує розумно-вольову, а не афективну (примхливу), мотивацію суспільної поведінки кожного, хто піднімається від любові до мудрості до самопізнавального способу життя, розуміючи, що світ у людині представлений своїми законами. У зв’язку з цим історія філософії – це ніщо інше, як постійне з’ясування співвідношення розуму і волі. Це її основні першоначала.

Онтологічна – вона шукає загальне і єдине начало світобудови, субстанцію, що породжує все її різноманіття. Онтологія – це не тільки вчення про буття, але й про буття сущого, яким для неї є буття розумної волі й вольового розуму. В релігійній філософії носієм таких якостей є Бог, який із волі до світотворчості творить розумно впорядкований світ. Для людини це мета її життя – сформувати розумно-вольовий спосіб життєдіяльності, витіснивши афективно-вольовий.

Гносеологічна – пізнає все, що існує матеріально і духовно, з єдиного і загального начала, тому знає суще в його законах. Але пізнає засобами методологічно оформленого мислення, яким є понятійно осмислена діалектика. Оскільки філософія виходить із аксіоматичної єдності мікро й макрокосму, вона характеризується як система пізнавального оптимізму. Звичайно, в першу чергу це відноситься до макросвіту, адже людина не може за будь-яких умов діяти виключно раціонально, стаціонарно, строго передбачувано.

Логічна – розробляє закони світопізнавального мислення, тому філософія – це мислення про мислення. Звідси завдання філософії – спонукати людину до вироблення в собі стійкої схильності до понятійно оформленого мислення. У межах філософії вироблена формальна логіка (Аристотель) як вчення про закони і правила побудови мисленневого процесу і діалектична логіка як вчення про об’єктивно-істинне знання з точки зору його побудови.

Всі ці функції забезпечують філософії статус науки наук, носія розуму, істини, блага і краси, статус любові до мудрості.

Тема 2. Історичний розвиток світової філософії план

1. Філософія давніх часів:

а) давньокитайська філософія: Лао-цзи, Конфуцій;

б) давньоіндійська філософія.

2. Елінсько-римська філософія:

а) проблеми онтології (Фалес, Геракліт, Демокріт, Епікур);

б)проблеми гносеології (Платон, Аристотель);

в) етична проблематика (Епікур, Сенека, Плотін).

3.Філософія Середньовіччя та епохи Відродження:

а) основні особливості релігійної філософії;

б) номіналізм і реалізм, його змістовна проблематика;

в) філософія патристики (Тертулліан, Августин);

г) докази буття Бога: Ф. Аквінат.

д) філософські погляди мислителів епохи Відродження (Монтень, Кузанець, Бруно).

4.Філософія Нового часу: проблема методу пізнання, емпіризм і раціоналізм (Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Локк, Г. Лейбніц).

5.Філософія німецького ідеалізму 18 – поч. 19 ст.:

а) критична методологія І. Канта;

б) ідеалістична діалектика Г. Гегеля;

в) антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.