4. Поняття аудиторського ризику та методика його визначення

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Аудитор перед початком проведення аудиту повинен попередньо визначити рівень аудиторського ризику. Від цього залежить згода аудитора на проведення перевірки фінансової звітності, визначення її строків, вибір напрямів, підходів, методів і прийомів аудиторської перевірки.

Аудиторський ризик – це можливість того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, коли у бухгалтерській звітності існують суттєві перекручення, тобто, за невірно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

Ймовірність того, що позитивний висновок аудитора гарантує дійсно відсутність помилок та перекручень у звітності залежить від трьох факторів:

1) адекватності бухгалтерського обліку підприємства;

2) надійності системи контролю на підприємстві;

3) повноти аудиторських процедур.

В залежності від цих факторів виділяють три складові аудиторського ризику:

1) властивий ризик;

2) ризик, пов’язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю (ризик контролю);

3) ризик невиявлення помилок та перекручень (ризик невиявлення).

Властивий ризик (власний ризик) – це ризик, пов’язаний з діяльністю підприємства, тобто, всі помилки та неточності, які можуть бути допущені у функціонуванні підприємства. Ризик виникнення цих помилок обумовлений дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, які можуть бути безпосередньо і непов’язаними з діяльністю підприємства (інфляція, політика держави в конкретній галузі, конкуренція, рівень безробіття, ринок збуту продукції, загальна організація та структура підприємства, політика управління, компетентність керівництва, кадрова політика, кваліфікація працівників, відносини з покупцями та постачальниками та інші фактори).

Властивий (власний) ризик оцінюється аудитором на підготовчому етапі аудиту, під час його планування та при цьому звертається увага на наступне:

Ризик контролю, як і властивий ризик не залежать від аудитора, а лише оцінюється на підставі його професійних суджень. Ризик контролю полягає у тому, що системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю не завжди можуть функціонувати настільки ефективно, щоб помилки були вчасно виявлені та попереджені персоналом підприємства.

Ризик контролю складається з двох частин:

1) ризику системи бухгалтерського обліку, який властивий кожному підприємству. Він полягає в тому, що можливо, будуть допущені помилки і обман у результаті неналежного документування господарських операцій, неправильного їх відображення в регістрах обліку та складання фінансової звітності. Тобто, вважається, що абсолютно досконалої системи обліку не існує на будь-якому підприємстві. Тобто, завжди існує ймовірність того, що при веденні бухгалтерського обліку можуть відбутися певні збої, відхилення від звичайного порядку відображення інформації, їх пропуски, невчасне відображення, перекручення та інше.

На рівень цього ризику впливають: особливість діяльності підприємства, стиль керівництва, кваліфікація персоналу, зміни в обліковій політиці, узгодженість фінансового і податкового обліку, економічна ситуація підприємства.

Аудитор не може вплинути на рівень ризику обліку, а може лише оцінити його розмір.

2) ризик системи внутрішнього контролю - полягає в невиявленні помилок системою внутрішнього контролю і повністю залежить від підприємства. При цьому, в основу оцінки ефективності дії системи внутрішнього контролю покладено припущення аудитора, що існуюча система внутрішнього контролю не зможе виявити допущені суттєві помилки в системі бухгалтерського обліку або не зможе їх попередити.

Для оцінки системи внутрішнього контролю аудитором використовуються спеціальні тести, анкети, огляди, опитування, спостереження. Результати усіх цих процедур обов’язково документуються.

Ризик невиявлення – це ймовірність того, що процедури, що застосовуються аудитором в процесі перевірки не дозволять виявити всі суттєві порушення. Ризик невиявлення – це та частка похибки, у проведенні аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при існуючих у клієнта системах обліку та внутрішнього контролю, при додержанні якості аудиторських робіт та їх відповідності стандартам аудиту.

Рівень ризику невиявлення повністю залежить від роботи аудитора та свідчить про якість його роботи.

На величину ризику невиявлення аудитор може впливати за допомогою здійснення певної кількості аудиторських процедур, вибором виду аудиторських доказів, застосуванням специфічних методів і прийомів і тим самим довести величину ризику невиявлення до прийнятного значення.

Єдиної методики визначення аудиторського ризику не існує. Як правило, кожен аудитор розробляє її для умов конкретної перевірки, на основі вже існуючих моделей. Як прийнято у зарубіжній практиці, прийнятною величиною аудиторського ризику є 1-5% (0,01 – 0,05). Обираючи методику визначення аудитрського ризику і його допустиму величину , необхідно врахувати конкретні умови перевірки, її термін, характер діяльності клієнта, компетентність і кваліфікацію аудитора, його попередній досвід аудиторських перевірок та інші фактори. Найбільш узагальненою моделлю визначення аудиторського ризику є наступна:

АР = ВР * РК* РН, (6.1)

де

АР – аудиторський ризик;

ВР – властивий ризик;

РК - ризик контролю;

РН – ризик невиявлення.

Аудитор не може встановити нульовий ризик, так як це означає повну довіру до інформації. На практиці аудитор не може бути повністю впевнений у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди перебуває в межах від 0 до 1 (або 0 до 100%).