2. Сутність, мета і завдання аудиту

У перекладі з латини аудитор – той, хто слухає. Перша згадка про аудиторів належить до 1299 року. Тоді у середньовічній Європі аудитором називали службовця, який повинен був вислуховувати звіти посадових осіб з метою викриття фактів обману та шахрайства.

Так, у 1324 році в Англії Едуардом ІІ був виданий указ про призначення трьох державних аудиторів, які повинні запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться та будуть заведені у провінціях Оксфорді, Уельсі та інших та відмічати всі зауваження щодо ведення рахунків.

Суттєвим поштовхом до розвитку аудиту в Англії став Закон про британські компанії, прийнятий у 1862 році. У ньому зазначалось про обов’язковий порядок перевірки рахунків і звітів компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це було зумовлено потребою в об’єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Так як досить поширеними були випадки банкрутства компаній, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали.

При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджувався і давалася оцінка діяльності правління товариства.

Таким чином аудитори та аудиторські фірми стали гарантом того, що підприємство дійсно має такий фінансовий стан, який оприлюднено у звітності.

Аудиторська служба набувала швидкого розвитку у країнах з ринковою економікою. Вже через 5 років після встановлення обов’язкового аудиту в Англії аналогічний закон було прийнято у Франції. А у 1869 році у США.

У США для продажу акцій на фондовій біржі, одержання кредиту у банку поступово стає правилом оприлюднювати аудиторський висновок, що підтверджує достовірність звітності компанії.

До 1929 року об’єктом аудиторської перевірки був лише фінансовий результат господарської діяльності (прибуток або збиток). Після «великої депресії» комісією з цінних паперів і бірж були розроблені спеціальні вимоги до змісту аудиторського висновку. Так він мав складатися з двох частин: 1) детальний опис усіх робіт та процедур 2) висловлення думки аудитора щодо звітності та обліку.

Спеціалістів з аудиту у різних країнах називають по-різному – у США – громадськими бухгалтерами, у Англії –ревізорами або присяжними бухгалтерами, у Німеччині – контролерами господарства або контролерами книг, у країнах СНД – аудиторами. Незважаючи на різне найменування фахівців з аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування і виконання, перевіряють діяльність господарюючих суб’єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і помилкам у сплаті податків до державного і місцевих бюджетів, державних фінансових фондів, складають об’єктивні незалежні висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з бухгалтерського обліку, звітності і т.і.

У Росії вперше звання аудитора було введено Петром І у 1716 р. У «Табелі про ранги», де вони відносились до військових слідчих, потім у 1797 році аудитори були переведені у цивільні чини. У 1833 р. з метою навчання аудиторів у Петербурзі була заснована школа, названа пізніше Аудиторським училищем. Посада аудитора поєднувала у собі посади діловода, судового секретаря і прокурора. У 1867 р. Після військової реформи посаду аудитора було скасовано.

Професійна організація аудиторів у Росії так і не було створено, хоча аудит мав місце. Перевірка звітів акціонерних компаній здійснювалась ревізійними комісіями, у склад яких входили акціонери, які найчастіше не мали необхідних знань з обліку.

У СРСР до 1987 році питання аудиту не порушувалось зовсім. Лише у 1989 році на рівні республік було створено ревізійні групи інаудиту (в Україні Інаудит-Україна) у зв’язку з необхідністю контролювати створені спільні підприємства з іноземним капіталом з однієї сторони та у зв’язку з вимогою іноземних партнерів про підтвердження фінансового стану підприємств з іншої. До складу першої аудиторської фірми в Україні «Інаудит-Україна» увійшли колишні держслужбовці контрольно-ревізійного управління Мінфіну України.

Фактично про виникнення системи аудиту в Україні можна говорити лише з 1993 року , коли було прийнято закон України «Про аудиторську діяльність».

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Відповідно до МСА 200 «Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до міжнародних стандартів аудиту» метою аудиту є підвищення ступеня довіри визначених користувачів до фінансової звітності. Ії досягають через висловлення аудитором думки про те, чи складена фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах відповідно до застосованої концептуальної основи фінансової звітності. Тобто, чи є вона достовірною та правдивою в усіх суттєвих аспектах.

Користувачами аудиту є:

– власники, інвестори (оцінка якості управління, визначення суми дивідендів, придбання, продаж та володіння цінними паперами).

– керівництво (регулювання діяльності підприємства)

– банки, кредитори (забезпечення зобов’язань підприємства, оцінка здатності своєчасно погасити зобов’язання)

– державні органи (оцінка повноти податкових надходжень)

– працівники (оцінка здатності виконання зобов’язань перед працівниками).

Завдання аудиту відповідно до Міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, огляду та іншого надання впевненості та супутніх послуг (видання 2010 року)(далі – МСА):

1) отримання достатньої впевненості в тому, що в цілому фінансова звітність не містить суттєвих викривлень (незалежно від того, чи виникли вони внаслідок помилки або шахрайства), дозволяючи аудитору висловити думку про те, що фінансова звітність складена (у всіх суттєвих аспектах) відповідно до існуючих вимог концептуальної основи фінансової звітності;

2) опис та інформування про всі виявлені аудитором знахідки / результати (findings), якими можуть виявитися, наприклад, помилки у фінансовій звітності та / або недоліки в системі внутрішнього контролю. Документально даний опис може відображатися у формі звіту про недоліки в системі внутрішнього контролю (МСА 265 «Повідомлення інформації про недоліки внутрішнього контролю тим, кого наділено найвищими повноваженнями, та управлінському персоналу»), або, наприклад, Листа керівництву (МСА 260 «Повідомлення інформації з питань аудиту тим, кого наділено найвищими повноваженнями») тощо.