12.3. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство

Між­народна економічна інтеграція відбиває сучасні тенденції інтернаціо­налізації національних продуктивних сил та набуває різних форм, етапів, вимірів. Так, початкова інтеграція національних економік відбувається завдяки розвитку міжнародної діяльності відносно автономних економічних суб’єктів, у стадію часткової (локальної) інтеграції вступають за поширенням форм міжнародного співробітництва, розвитком діяльності ТНК, а стадії інституційної інтеграції досягають з інтеграцією у регіональні угрупування із створенням органів наддержавного регулювання.

Якщо переплетення, взаємопроникнення та зрощування процесів виробничого відтворення протікає у формі «часткової інтеграції», то регіональна інтеграція є формою “інституційної інтеграції” національних економік за виміром «зона вільної торгівлі  митний союз  спільний ринок  економічний союз». Регіональні об’єднання національних економік розрізняються за глибиною та характером обраної інтеграційної стратегії, сферами і масштабами діяльності, кількістю держав-членів тощо. Така інтеграція, з одного боку, посилюючи ринкову уніфікацію економічного розвитку країн-учасниць, прискорює процес глобалізації, з іншого – може вести до певних форм «закритого» регіоналізму, закладає умови міжрегіональної та міжконтинентальної конкуренції.

Важливою складовою національного розвитку стає економічна та геополітична визначеність у сучасній системі світогосподарських координат з урахуванням різних вимірів економічної інтеграції.

Україна має двосторонні відносини майже з усіма країнами світу, а в процеси транснаціоналізації є включеною переважно з позицій країни-розташування філіалів і представництв ТНК. На регіональному рівні шляхом реалізації стратегії багатополюсності Україна має офіційно визначеним євроінтеграційний пріоритет з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод з традиційними партнерами по Співдружності незалежних держав (СНД), Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та інших. На глобальному рівні Україна встановила відносини майже зо всіма світовими регулятивними інститутами — такими як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та інші.

Розглянемо більш докладно проблеми інституціоналізації відносин економічної інтеграції України з Євросоюзом, Росією, країнами СНД.

За урядовими програмами розвитку економіки України відносини з Євросоюзом розглядаються як базовий вектор геостратегічної орієнтації. Так, своєрідною “компенсацією” за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД постало збільшення експорту постачань продукції металургії до країн Заходу, перш за все, Західної Європи. Збільшився експорт олійного насіння, головними імпортерами якого є Іспанія, Нідерланди. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Німеччина, Фінляндія. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експорту одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є Німеччина.

Сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Так, з початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи складає біля 10-15 млрд. дол.

Пріоритетні інтереси розширення форм інтеграційних відносин з країнами ЄС для України пов'язані з наступним:

• країни-члени ЄС являють потужний ринок для збуту продукції, яка виготовляється в Україні;

• присутність в європейському ринковому просторі дозволить Україні приймати участь в програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;

• лібералізація та взаємне відкриття економічних кордонів є певною гарантією притоку іноземних інвестицій до країни.

Серед науково-технічних пріоритетів у співробітництва з ЄС найбільш важливими є наступні: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розвиток оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку; спільні дії, спрямовані на покращення енергозаощадження, перехід до використання нових та поновлюваних джерел енергії.

У кредитно-фінансовій сфері основним партнером України є Європейській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Мова йде про сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, кредитування малого, середнього, корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, сприяння інвестиціям, модернізації та будівництву транспортної інфраструктури, впровадженню енергозаощаджувальних та екологічних технологій.

Для активізації партнерства Україна – ЄС було створено ряд інститутів, таких як Рада та Комітет Співробітництва, парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту, Міжвідомчий комітет з розвитку відносин з ЄС. З боку ЄС українськими “справами” займається Генеральний Директорат з відносин з країнами Центральної та Східної Європи та Новими Незалежними Державами, постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, посольство ЄС та місія Глави делегації Європейської Комісії в Києві.

Прикордонному співробітництву в центрально-східноєвропейському регіоні або єврорегіоні⁹ сприяють такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів, а також формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Втім, у відносинах України з ЄС існують й певні проблеми. До них належать, наприклад, антидемпінгові розслідування проти українських товарів, що негативно позначаються на зовнішньоторговельному і платіжному балансі країни.

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:

- загальне покращення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування економічних реформ;

- розв'язання проблем, які були породжені, наприклад, практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням Україною існуючих методів контрантидемпінгу;

- розв'язання проблем, які виникають у України з СОТ, що є однією з передумов налагодження відносин і з Євросоюзом;

- розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках;

- участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та ЦЕФТА¹⁰, а також в системі єврорегіонів.

Таким чином, відносини Україна – ЄС варто розглядати як процес, що має за мету розвиток національної економіки за європейськими стандартами та певне зближення з євроструктурами. Цей процес потребує тривалої підготовчої роботи і в межах країни, і у взаємодії з країнами ЄС (часткова інтеграція), а власне інституційна інтеграція не є реальною для України в найближчі роки.

У економічних відносинах України з Російською Федерацією з точки зору потужності зустрічних товаропотоків, порівняно інтенсивних виробничо-коопераційних зв'язків, ринково-збутових чинників домінуючим вектором є співробітництво.

На пострадянському просторі експортно-імпортні операції України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою. Основу українського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості (передусім вироби з чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), машинобудування (електричні машини, вантажні автомобілі, двигуни), продовольство (м'ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервовані продукти), продукція хімічної промисловості (шини, пластмаси та вироби з них, фарби, органічні хімічні сполуки, миючі засоби). Головна стаття експорту України до Росії – це послуги, пов'язані з транзитом енергоносіїв української територією.

Безумовним «лідером» імпорту з Росії є енергоносії (природний газ та нафта), які складають більше 70% від загального об'єму імпорту, продукція машинобудування (механічне обладнання, автомобілі), продукти хімічної промисловості (зокрема, синтетичний каучук) тощо. Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до РФ, є жорсткі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру та інші протекціоністські заходи.

Складовою двостороннього співробітництва країн є прикордонна співпраця, на сприяння розвитку якої в лютому 2000 р. було підписано Програму міжрегіонального і прикордонного співробітництва України та РФ.

Наявний процес економічної інтеграції країн СНД відображає певні відмінності в умовах і задачах економічного розвитку й певні політичні суперечності. Активізацію економічного співробітництва в рамках СНД може забезпечити послідовний переговорний процес, узгодження правових систем, регулятивних механізмів, заходів зовнішньоекономічної політики. Найбільш реальним для України в рамках СНД та у двосторонніх відносинах з пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі.

Основними напрямками співробітництва країн СНД можуть бути¹¹:

• інтенсивний розвиток виробничо-технологічної кооперації підприємств і галузей, які пов'язані традиційними зв'язками, що склалися з часів єдиної держави;

• спільний вихід на ринки третіх країн з кооперованою продукцією, з великомасштабними будівельно-монтажними послугами;

• створення стратегічних транс’європейських та євразійських транспортних коридорів, зокрема, Євроазіатського транспортного коридору, з метою поєднання ринків країн Азії і Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків;

• освоєння космічного простору, спільні дослідження у астрономії та астрофізиці;

• створення спільних фінансово-промислових груп на базі функціонально споріднених виробництв та підприємств;

• співробітництво в сфері екології та раціонального природокористування, розробка та поширення екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційних джерел енергії;

• спільна розробка родовищ корисних копалин сировинних паливно-енергетичних ресурсів.

Перспективна геоекономічна модель економічної інтеграції України у світове господарство повинна охоплювати комплекс географічних векторів, галузей виробництва, сфер діяльності. У співпраці з іншими країнами необхідно змістити акценти на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних та коопераційних відносин. Тільки активна і узгоджена в усіх геоекономічних площинах позиція України може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави.